Відкрити головне меню

Англійський бульдог

порода собаки
(Перенаправлено з Бульдог)

Англійський бульдог, також бульдо́г (анг. bulldog) — одна з найяскравіших і найвідоміших європейських бойових порід, що проте зберегла вельми мало загального зі своїми лютими предками.

Бульдог
Racibórz 2007 082.jpg
Походження Англія Англія
Характеристики
Зріст 50 см.
Вага Пси: 25 кг
Суки: 23 кг[1]
Класифікація МКФ:
FCI 149
Стандарти породи
FCI [2 стандарт]
Пес свійський (Canis familiaris)

ІсторіяРедагувати

 
бульдо́г. 1863.
 
"Bull-baiting"

Історія виникнення і розвитку породи і цікава, і багато в чому показова, бо може служити прикладом того, наскільки сильно впливають на стан поголів'я витребеньки людини, підкріплені направленим добором. Цькування звірів в Англії належить до прадавніх розваг. Про важких псів з мертвою хваткою згадується вже в книзі «Майстерність полювання», написаного в 1406 році Едвардом, герцогом Йорка. Відносячи таких собак до різновиду алано, середньовічний автор повідомляв, що вони «сильні, хоча і невеликі зростом. Це найкращий собака, аби схопити і тримати будь-якого звіра, і хапає він так сильно і швидко, як жодна тварина не здатна» .

Спочатку улаштовувачі бичачого цькування мало піклувалися про видовищну і спортивну сторону справи. На бика пускали будь-яку придатну собаку, найчастіше цілу зграю. Нещасні пси кусали збожеволілого від люті противника куди попало і гинули десятками. Пізніше організатори жорстокої забави розробили правила, що регламентують хід поєдинку, — і до XVII століття поява спеціалізованої породи стала справою вирішеною наперед. Саме тоді предки породи вперше були класифіковані собаківниками як «бульдоґи». На роль «бикогриза» претендували мастиф і його зменшений варіант, що служив британським м'ясникам, скототорговцям і гуртоправам робочою собакою, що нагадує ротвейлера. Серед перших «бульдогів», втім, зустрічалися собаки всіх розмірів, забарвлень і з різною будовою щелеп. Проте первинний відбір виробляли бики, знищуючи непридатних для бою тварин, людина ж спостерігала, закріплювала і розвивав ті якості, які сприяли створенню досконалого спеціалізованого бойового собаки. Так, мастиф звичайно хапав бика за вухо, загривок або шию і прагнув повалити своєю вагою. Але через свій великий розмір мастифи часто потрапляли бикові на роги або під копита. А ось мясницькі собаки завдяки тривалому «професійному» відбору краще берегли себе від грізного противника і володіли ще однією чудовою рисою — прагненням схопити бика за ніс. Всі знають, що ніс є найчутливішим місцем бика. Це давно використовувалось людиною: за допомогою протягнутого в ніздрі сталевого кільця він підпорядковував собі норовисту тварину. Тому саме той бульдог, який вчіплювався в ніс бикові, здатний був повністю паралізувати його волю до опору. Бій, до речі, вважався закінченим, якщо бик падав або втікав з арени. Сильнішими важелями дії щелепних м'язів володіли короткоморді собаки, але в сучасних робочих бульдогів ця ознака ніколи не розвивалася до сучасної міри, оскільки необхідно було забезпечити хороше схоплення з досить «глибоким» укусом, що не заважає нормальному диханню. Відносно мертвого захоплення необхідно відмітити, що це функція нервової системи собаки, а не особливість будови морди.

Судячи зі старовинних зображень, що дійшли до нас, робочий бульдог був собакою, пропорції голови і морди якої варіювали від типу стафордшир-тер'єра до боксера. Пізніші (XVIII—XIX століть) бульдоги були однотипні, вони були схожі на грубого боксера з важким кістяком і широкими грудьми. Невипадково цих собак XIX століття в ужитку звали «broad-mouthed», що означає «широкороті», а не «short-mouthed», «короткоморді», як це прийнято тепер. Цькування биків було заборонене законом в 1835 році — і багато чисельне поголів'я бульдоґів опинилося «без роботи». Вийшовши з сфери традиційного використання, бульдоґ став набувати якостей сторожа і компаньйона солідного джентльмена. Деякі незручності створювали його занадто крута вдача, тому злісні собаки у величезній кількості вивозилися в колонії, де життя було суворе, а вдачі прості і начисто позбавлені манірності і лиску, властивих метрополії; тим же, які залишилися на батьківщині, судилося зазнати зміни, які дозволили б їм увійти до розміреного побуту Англії. Таким чином, характер і темперамент бульдоґа стали об'єктом пильної уваги заводчиків. Оскільки у «класичного» джентльмена має бути «доброчесний» собака, перевагу віддавали урівноваженим, лояльним до сторонніх (до певної межі).

Проблеми породиРедагувати

 
бульдог

Згодом прагнення заводчиків до екстравагантності привело до настільки серйозних анатомічних змін собаки, що порідні бульдоги виявилися нездібні до розмноження без допомоги людини: великі голови і широкі плечі у щенят вже не проходили в родові шляхи сук, результатом чого з'явилася необхідність дорогих кесаревих операцій у майже в 100 % випадків; вузький таз створив проблеми при в'язках, що змусило все частіше удаватися до штучного запліднення; життєстійкість цуценят знизилася, тому догляд за новонародженими зажадав особливої досвідченості і пильної уваги. Нині потенційним власникам, окрім названих труднощів, слід мати на увазі, що представники породи не відрізняються довголіттям, схильні до сердечних, легеневих і шкірних захворювань, схильні до алергії. Втім, таку дорогу ціну доводиться платити і за видатну декоративність французького бульдоґа. Сучасні тенденції в розвитку породи ставлять любителів бульдога в дещо двозначне положення. Сучасний бульдог є витвором мистецтва, в якому естетична досконалість вступає в прямий конфлікт з нормальною фізіологією, направляючи зусилля селекціонера-заводчика в область фізіології патологічною. З іншого боку, роботи по оздоровленню породи останнім часом грають усе помітнішу роль і, швидше за все, в недалекому майбутньому стануть головним напрямом в розведенні.

Характеристики породиРедагувати

ХарактерРедагувати

 
бульдог

Бульдог — істота настільки ж віддана, наскільки чуйна, собака співпереживає всьому, що відбувається в сім'ї і в будинку. Він, звичайно, готовий захищати господаря в разі небезпеки, бути супроводжуючим скрізь і завжди. І він же — це треба пам'ятати — погано переносить самоту і нестачу спілкування. Втім, світову славу і честь вважатися талісманом багатьох спортивних клубів йому принесла знаменита упертість, тому при дресируванні не слід зневірюватися, спостерігаючи повільне утворення навички.

ДоглядРедагувати

Це сильні, рухливі собаки і потребують прогулянок в спокійному темпі, коли пес сам вибирає собі норму фізичної роботи. Обережність слід проявляти лише в сильну спеку або в холод, оскільки, маючи аномально короткі дихальні шляхи, бульдоги схильні до теплових ударів (з можливим летальним результатом) і застудних захворювань.

При годуванні краще дотримуватися висококалорійної дієти, що складається з легкозасвоюваних продуктів, що призводять до утворення жирових відкладень. Товстуни-бульдоґи чомусь вважаються «правильними» в кругах деяких аматорів, хоча це ніяк не узгоджується з вимогами стандарту, де визначення «міцний» і «потужний» має на увазі інше значення. Собаки, що ожиріли, більш схильні до захворювань.

ПосиланняРедагувати