Відкрити головне меню

Буйволяча голова (пол. Bawola Głowa, Bawół, Głowa Bawola) – шляхетський герб литовського походження, що вживався у Речі Посполитій.

Буйволяча голова
POL COA Bawola Głowa.svg
Деталі

Зміст

Опис гербаРедагувати

Герб був відомий, принаймні в чотирьох варіантах. Описи з використанням принципів блазонування запропонованих Альфредом Знамієровським[1]:

В червоному полі чорна голова буйвола. Клейнод: три пера страуса. Відсутнія інформації про намет, але у відповідності з правилами фарбування гербів має бути червоного кольору та підбито чорним.

СимволікаРедагувати

Буйвол символізує благородство і силу. Буйволяча голова є в історичних гербах Молдавії і Буковини, а також у таких польських гербах, як Венява, Помян і Кєтліч II.

Найбільш ранні згадкиРедагувати

Від Князів литовських має свій первысний початок, як повідомляє Петро Малаховський[2].

Немає визначеності у тому, в який період з'явився герб Буйволяча Голова. Францышек Пекосінський припускає, що цей герб є у книзі Herbarz Arsenalski як герб єпископа віленського Войцеха Табора[3]. Однак цей достойний священик використовував герб Півкозич. Тут легко помилитися, оскільки обидва герби містять тваринну голову на червоному полі. За Пекоссінським цей герб зображують на печатці від 1454 року Яхна з Дворів (Jachna де Dworow)[4] і Ондражова, литовського боярина від 1434 року[5]. Однак сучасний геральдист Йозеф Шиманський не знаходить цього герба серед гербів середньовічних (тут, навпаки, за документом від 1401 року він визначає герб Буйволова Голова як Венява)[6] і XVI-го століття[7]. Тоді першу згадку про це гербі слід було б перемістити на XVIII століття і гербовник Каспера Несецького[8].

РодиРедагувати

Список був складений на основі достовірних джерел, особливо класичних і сучасних гербовників. Слід, однак, звернути увагу на часте явище оголошення нащадками шляхетських родів невластивих гербів, особливо у важкі часи легітимності шляхетства  перед записами Герольдії, що було потім зберігаються у виданих послідовно гербовниках. Ідентичність прізвища не обов'язково означає приналежність до певного роду гербового. Приналежність таку можна безперечно визначити тільки через дослідження генеалогії.

Повний список гербових родин на сьогодні не можливе для відновлення, також через руйнування і зникнення багатьох актів і документів під час II світової війни (зокрема, під час варшавського повстання у 1944 згоріло понад 90% ресурсу Головного архіву у Варшаві, де зберігалося більшість документів середньовіччя). Список прізвищ, що перебуває у статті нижче) створений із Herbarza polskiego Тадеуша Гайля[9]. Це досі найбільш фантастичний список гербовласників. Поява в списку прізвища не обов'язково означає, що конкретна сім'я користувалася гербом Буйволяча Голова.

Aksamitowski, Andrejewicz, Axamitowski, Bartoszewicz, Dargiewicz, Dąbrowski, Dougin, Dowgin, Dowginowicz, Dowgiń, Dowgird, Dowgirt, Dowmont Giełwanowski, Ilcewicz, Jackiewicz, Janczyński, Jączyński, Jundził, Jundziłł, Kierdziuk, Kirdziewicz, Kordziuk, Kucewicz, Kuniewicz, Losen Łastowski, Łukaszewicz, Michałowski, Mikowicz, Nagrodzki, Pawłowski, Pobikrowski, Racewicz, Sesicki, Sędomiński, Siesicki, Siesiecki, Steckiewicz, Szyłański, Tubielewicz, Tubilewicz, Tulcewicz, Walentynowicz, Zaleski, Złotkowski, Żochła, Żogło.

Див. такожРедагувати

БібліографіяРедагувати

  • Tadeusz Gajl: Herbarz polski od średniowiecza do XX wieku : ponad 4500 herbów szlacheckich 37 tysięcy nazwisk 55 tysięcy rodów. L&L, 2007. ISBN 978-83-60597-10-1.
  • Herby szlachty litewskiej Herb Bawoła Głowa i herbowni.
  • Лакиер А.Б. § 91, № 43 // Русская геральдика. — 1855.

ПриміткиРедагувати

  1. Alfred Znamierowski, Paweł Dudziński: Wielka księga heraldyki. Warszawa: Świat Książki, 2008, s. 104–108. ISBN 978-83-247-0100-1.
  2. Piotr Nałęcz-Małachowski: Zbiór nazwisk szlachty. Lublin: 1805, s. 611-612.
  3. Franciszek Piekosiński: Heraldyka polska wieków średnich. Kraków: Akademia Umiejętności, 1899, s. 194.
  4. Franciszek Piekosiński: Heraldyka polska wieków średnich. Kraków: Akademia Umiejętności, 1899, s. 417.
  5. Franciszek Piekosiński: Heraldyka polska wieków średnich. Kraków: Akademia Umiejętności, 1899, s. 194.
  6. Józef Szymański: Herbarz średniowiecznego rycerstwa polskiego. Warszawa: PWN, 1993, s. 291. ISBN 83-01-09797-3.
  7. Józef Szymański: Herbarz rycerstwa polskiego z XVI wieku. Warszawa: DiG, 2001. ISBN 83-7181-217-5.
  8. Kasper Niesiecki, Jan Nepomucen Bobrowicz: Herbarz polski Kaspra Niesieckiego S. J. T. 2. Lipsk: Breitkopf i Haertel, 1839, s. 42.
  9. Tadeusz Gajl: Herbarz polski od średniowiecza do XX wieku : ponad 4500 herbów szlacheckich 37 tysięcy nazwisk 55 tysięcy rodów. L&L, 2007. ISBN 978-83-60597-10-1.