Будніков Анатолій Миколайович
Анато́лій Микола́йович Бу́дніков (15 грудня 1960, Велика Мечетня, УРСР — 18 лютого 2015, Дебальцеве, Україна) — сержант Збройних сил України, кавалер ордена «За мужність» III ступеня.
| Будніков Анатолій Миколайович | ||
|---|---|---|
 Сержант | ||
 | ||
| Загальна інформація | ||
| Народження |
15 грудня 1960 Велика Мечетня, УРСР | |
| Смерть |
18 лютого 2015 (54 роки) Дебальцеве, Україна | |
| Поховання | Берковецьке кладовище | |
| Військова служба | ||
| Роки служби | 2014—2015 | |
| Приналежність |
 Україна | |
| Вид ЗС |
 Сухопутні війська | |
| Рід військ |
 Механізовані війська | |
| Формування | ||
| Війни / битви |
Війна на сході України • Бої за Дебальцеве | |
| Нагороди та відзнаки | ||
| ||
Життєпис ред.
Анатолій Будніков народився у селі Велика Мечетня, що на Миколаївщині. 1977 року закінчив місцеву школу та вступив до морехідного училища. Проходив службу в лавах Збройних Сил СРСР. Після служби працював у міліції. Згодом із дружиною Любов'ю Іванівною працював у Києві на будівництві. Проживав у Печерському районі столиці[1]. Після важкої травми дружини (перелом хребта) зайнявся її опікою, залишивши квартиру в Києві дітям та переїхавши до Миколаївської області[2].
У серпні 2014 був мобілізований до лав 30-ї окремої механізованої бригади ЗСУ в званні «сержант». Про те, що рушив на фронт, повідомив рідним уже з потяга. З осені 2014 року брав участь у антитерористичній операції на сході України, учасник боїв за Дебальцеве.
У січні 2015 ботримав короткотривалу відпустку, після чого повернувся до частини. 18 лютого 2015 загинув під час виходу українських військ із Дебальцевого — уночі терористи оточили пост і обстріляли. Буднікову відірвало ногу й руку. Евакуаційний автомобіль обстріляв снайпер.
Без Анатолія залишились дружина та діти. Дружина після смерті чоловіка знайшла в собі сили опікуватися ветеранами війни.
Похований у Києві на Берковецькому цвинтарі.
Відзнаки та нагороди ред.
- Орден «За мужність» III ст. (13 серпня 2015) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни[3].
- 11 вересня 2015 року у Великомечетнянській середній школі, де навчався Анатолій Будніков, було відкрито меморіальну дошку на честь загиблого[4].
Примітки ред.
- ↑ На Печерську попрощались з Героєм – захисником України. Офіційний сайт Печерської РДА. Архів оригіналу за 3 січня 2019. Процитовано 2 січня 2019.
- ↑ «С лестничной клетки, где уже вовсю полыхал огонь, я услышала крик «Мама!» и с ужасом поняла, что мой 12-летний сын… вернулся в горящий дом, чтобы спасти меня» (рос.) . «Факты и комментарии». Архів оригіналу за 2 січня 2019. Процитовано 2 січня 2019.
- ↑ Указ Президента України від 13 серпня 2015 року № 473/2015 «Про відзначення державними нагородами України»
- ↑ Він стояв заради нас на сторожі волі та Незалежності. Газета «Кривоозерщина». Архів оригіналу за 2 січня 2019. Процитовано 2 січня 2019.
Посилання ред.
- Профіль військовика. «Український меморіал». Архів оригіналу за 3 січня 2019. Процитовано 2 січня 2019.
- Профіль військовика. «Книга пам'яті». Архів оригіналу за 2 січня 2019. Процитовано 2 січня 2019.
- Профіль дружини загиблого — Буднікова Любов Іванівна. «People help people». Архів оригіналу за 3 січня 2019. Процитовано 2 січня 2019.