Луїс Бота

південноафриканський політик
(Перенаправлено з Бота Луїс)

Луїс Бота (афр. Louis Botha; 27 вересня 1862, Грейтаун (нині у Квазулу-Наталь) — 27 серпня 1919) — африканський політичний і військовий діяч, перший прем'єр-міністр Південно-Африканського Союзу — предтечі сучасної Південно-Африканської Республіки.

Луїс Бота
афр. Louis Botha
Народився27 вересня 1862(1862-09-27)[1]
Greytownd, Umzinyathi District Municipalityd, Квазулу-Наталь, ПАР
Помер27 серпня 1919(1919-08-27)[1][2] (56 років)
Преторія, ПАР[3]
·Іспанський грип і грип
Країна ПАР
Діяльністьполітик
Знання мовафрикаанс
УчасникДруга англо-бурська війна і Перша світова війна
ПосадаПрем'єр-міністр ПАР
Військове званнягенерал
ПартіяПівденноафриканська партіяd
БатькоLouis Bothad[4]
Брати, сестриChristiaan Bothad
У шлюбі зAnnie Bothad
Автограф

Став членом парламенту Трансваалю 1897 року як представник дистрикту Фрайгайд.

1899 — взяв участь у Другій англо-бурській війні — спочатку у загоні під командуванням Лукаса Мейера у Північному Наталі, а згодом сам командував військами, провівши бої під Коленсо і Спіоен Коп.

Після смерті генерала Жубера став головнокомандувачем Трансваальської армії бурів, де продемонстрував свої визначні здібності воєначальника під Белфаст-Далманута. Були чутки, що Бота захопив у полон Вінстона Черчілля під час засідки на бронепотяг в Наталі 15 листопада 1899 р., але це виявилося лише чутками.

Після падіння Преторії розпочав партизанську війну проти британців разом з Де ла Райем і Крістіаном де Ветом.

Діяльність після Другої англо-бурської війни

ред.

Був головним бурським представником під час мирних переговорів 1902 року, які завершилися підписанням мирного договору у Ферініхіні.

Бойова слава Боти зробила його визначною постаттю в політиці Трансваалю, і він був провідним діячем післявоєнної відбудови цієї країни.

Працював у напрямку налагодження стосунків з британцями. У період реконструкції під британським пануванням Бота вирушив до Європи з де Ветом і де ла Райєм, щоб зібрати кошти на відновлення спалених бурських ферм і маєтків.

Після надання Трансваалю права на самоврядування (1907) лорд Селборн запропонував генералу Боті сформувати уряд, і 4 березня 1907 той став прем'єр-міністром Трансваалю.

Навесні 1907 року генерал Бота взяв участь у конференції прем'єр-міністрів колоніальних територій у Лондоні. У ході свого візиту до Великої Британії з цієї нагоди оголосив про повноправне входження Трансваалю в лоно Британської імперії і про свій щирий намір працювати на благо країни незалежно від національних і расових відмінностей її жителів.

1911 — разом із ще одним героєм англо-бурської війни, Яном Смутсом, заснував Південно-Африканську партію (SAP).

1910 — коли Південна Африка отримала статус британського домініону, Бота став першим прем'єр-міністром Південно-Африканського Союзу.

Подальша кар'єра

ред.

Після того, як вибухнула Перша світова війна, Бота послав війська, щоб захопити Німецьку Південно-Західну Африку (нині Намібія). Це спричинило повстання серед бурів (повстання Марітца). 32-тисячне військо Боти, яке складалося зокрема й із бурів, придушило повстання.

Наприкінці війни взяв участь у короткотривалій місії Британської імперії до Польщі. Він стверджував, що умови Версальського договору були надто суворі для Центральних держав. На Паризькій мирній конференції домагався включення Південно-Західної Африки до складу Південно-Африканського Союзу.

У цей час він уже був важко хворий[5] .

Генерал Луїс Бота помер вранці 27 серпня 1919 року від серцевої недостатності. Похований на Полі Героїв у Преторії.

Про Боту Вінстон Черчілль писав у своїх «Великих сучасниках»: «Три найвідоміші генерали, яких я знав у моєму житті, не виграли бій із зовнішнім ворогом. І їхні імена починаються на „Б“, це — генерал Бут, генерал Бота і генерал Баден-Пауелл…»[6].

Луїс Бота і Україна

ред.

2 квітня 1919, за дорученням Найвищої ради Паризької мирної конференції, Бота очолив міжнародну комісію, утворену для підготовки перемир'я між Західною областю Української Народної Республіки і Польщею під час українсько-польської війни 1918—1919. Комісія ухвалила обмежити армії воюючих сторін до 20 тис. кожну. Було встановлено демаркаційну лінію («лінія Бота»), за якою Дрогобицький нафтовий басейн залишався за ЗО УНР, а до Польської республіки відходив Львів і території на захід від лінії Львів — Сокаль. Уряд ЗО УНР 13 травня 1919 р. прийняв пропозиції комісії Боти. Але польський уряд, значно посиливши свої війська на українському фронті армією генерала Ю.Галлера, повністю сформованою у Французькій республіці і призначеної Антантою виключно для боротьби з більшовиками, відкинув всі пропозиції міжсоюзної комісії, очолюваної Ботою[7].

Див. також

ред.
  • 1354 Бота — астероїд, названий на честь політика[8].

Примітки

ред.
  1. а б в SNAC — 2010.
  2. а б GeneaStar
  3. Deutsche Nationalbibliothek Record #118513958 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  4. Lundy D. R. The Peerage
  5. Dr. F.V. Engelenburg. Genl Louis Botha. — J.L. van Schaik BPK, Pretoria, 1928, pp. 350—353
  6. Winston Churchill. Great Contemporaries. — Odhams, London, 1948, p. 287
  7. Довідник з історії України. Архів оригіналу за 27 серпня 2006. Процитовано 21 вересня 2009.
  8. Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.

Джерела

ред.
  • Owen Coetzer, The Anglo-Boer War, p. 30. Cf. Winston Churchill, The Boer War: London to Ladysmith via Pretoria and Ian Hamilton's March, Longman's, 1900 and subsequent editions
  • Winston Churchill, My Early Life, p. 250, Eland Publishing Limited, 2000 edition. First published 1930.
  • «Boer Leaders Coming Here: Botha and De la Rey to Visit America», The New York Times: 3, 30 July 1902 [Архівовано 6 листопада 2012 у Wayback Machine.]
  • Dr. F.V. Engelenburg. Genl Louis Botha. — J.L. van Schaik BPK, Pretoria, 1928, pp. 350—353.
  • Johannes Meintjes. General Louis Botha. A Biography. — Cassel, London, 1970, p. 292.
  • Dr. F.V. Engelenburg, Genl Louis Botha. — J.L. Van Schaik BPK, Pretoria, 1928, p. 355
  • Johannes Meintjes. General Louis Botha A Biography. — Cassel, London, 1970, p. 302.

Література

ред.

Посилання

ред.