Бичков Ігор Іванович
Ігор Іванович Бичков (19 квітня 1958, Чебоксари, СРСР — 8 червня 2009, Москва, Росія) — радянський футболіст і футбольний тренер, чемпіон світу серед молодіжних команд 1977 року. Майстер спорту СРСР.[3]
 | ||||||||||||||||||||||
| Особисті дані | ||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Повне ім'я | Ігор Іванович Бичков | |||||||||||||||||||||
| Народження | 18 квітня 1958 | |||||||||||||||||||||
| Чебоксари, СРСР | ||||||||||||||||||||||
| Смерть | 8 червня 2009 (51 рік) | |||||||||||||||||||||
| Москва, Росія | ||||||||||||||||||||||
| Зріст | 174 | |||||||||||||||||||||
| Прізвисько | Гара, Гора[2] | |||||||||||||||||||||
| Громадянство |  СРСР Росія
| |||||||||||||||||||||
| Позиція | півзахисник, нападник | |||||||||||||||||||||
| Професіональні клуби* | ||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||
| Національна збірна | ||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||
| Тренерська діяльність** | ||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||
| Звання, нагороди | ||||||||||||||||||||||
| Нагороди |
 | |||||||||||||||||||||
|
* Ігри та голи за професіональні клуби | ||||||||||||||||||||||
|
** Тільки на посаді головного тренера. | ||||||||||||||||||||||
Клубна кар'єра ред.
З 1962 проживав у Йошкар-Олі. Там же в 1968 почав займатися футболом під керівництвом тренерів Миколи Смоли та Анатолія Подойникова.[4] У сімнадцять років дебютував у складі йошкар-олінської «Дружби», яка грала у другій лізі першості СРСР. 1976 року старший тренер «Дружби» Олександр Афонін вирушив на навчання до Вищої школи тренерів і в Москві порекомендував Бичкова тренеру юніорської збірної СРСР Сергію Мосягіну. Після чемпіонату світу 1977 року був призваний до ЦСКА. У складі армійців за два роки не закріпився, провівши лише 17 ігор. Однією з причин була часта зміна тренерів. Зокрема, Бичков користувався прихильністю Всеволода Боброва, а Олег Базилевич його у складі не бачив. В 1980 Бичков був рекомендований іншій армійській команді — смоленської «Іскрі», яка виступала в першій лізі.[5] Бувши офіцером, він не зміг залишити армійські клуби, відмовивши зокрема московському «Локомотиву» та «Пахтакору».[4] Кар'єру завершив у 1986 році.
Виступи за збірні ред.
У лютому 1977 року був запрошений до Ташкента на навчально-тренувальний збір команди СРСР, що складалася з гравців до 20 років.[6] Незабаром був зарахований до складу збірної, яка мала взяти участь у чемпіонаті світу в Тунісі. Номінально Бичков був заявлений як нападник, хоч найчастіше діяв на позиції лівого півзахисника. У всіх п'яти матчах турніру він виходив у стартовому складі, три з них, у тому числі півфінал та фінал, відіграв без замін. У півфіналі проти збірної Уругваю своїми вмілими діями Бичков зумів нейтралізувати лідера суперників Віктора Діого та сам створив кілька небезпечних моментів. Радянська команда вийшла у фінал, перемігши в серії ударів із 11-метрової позначки. Так само вирішився результат вирішального матчу, де суперником радянської команди була збірна Мексики. Свою спробу у фінальному матчі Бичков реалізував, пробивши в лівий кут (хоча воротар встиг зреагувати, м'яч все ж таки влетів у ворота).[6]
У складі збірної був єдиним представником другої ліги. Відразу ж після повернення команди в СРСР був призваний до ЦСКА.
Після ігрової кар'єри ред.
Після завершення професійного етапу ігрової кар'єри Бичков виступав на аматорському рівні за команду Західної групи військ. Повернувшись додому, він дізнався про загибель в автокатастрофі свого друга та партнера зі збірної Олександра Новікова, який на чемпіонаті світу був воротарем. Зважаючи на складне становище країни в 1990-і роки Ігорю Івановичу доводилося торгувати взуттям на ринку і працювати шофером. Пізніше він зумів повернутися у футбол і почав працювати у підмосковному клубі «Хімки», який на той момент змагався у нижчих дивізіонах першості Росії. Тренував молодіжний та основний склади. У вересні 1998 року залишив клуб через незадовільні результати.[7] Незабаром лікарі виявили у нього невиліковне захворювання — розсіяний склероз. Бичков став інвалідом І групи.[4] В останні роки життя працював консьєржем.
Помер 8 червня 2009 року після тривалої хвороби.
Освіта ред.
У 1977 році закінчив Йошкар-Олінський будівельний технікум, в 1986 — Смоленський інститут фізичної культури і спорту,[4] в 1999 — Вищу школу тренерів (з відзнакою).
Особисте життя ред.
Був одружений. Після смерті дружини у нього залишився син.
Пам'ять ред.
18 листопада 2011 року в Музеї спортивної слави Марій Ел відкрито погруддя Ігоря Бичкова. Авторами є скульптори Анатолій Ширнін та Сергій Яндубаєв. Там же є персональна експозиція.[8]
Примітки ред.
- ↑ http://football.lg.ua/index.php?option=com_joomleague&func=showPlayer&p=132&pid=4356&Itemid=
- ↑ Гара, держись! [Архівовано 2008-11-21 у Wayback Machine.]
- ↑ Ушел из жизни Игорь Бычков. Архів оригіналу за 5 січня 2010. Процитовано 9 серпня 2011.
- ↑ а б в г Скончался легенда марийского футбола Игорь Бычков. Legalstavka | Legalbets (ru-RU) . 10 червня 2019. Процитовано 10 січня 2024.
- ↑ 1980 год: Первый сезон смоленской «Искры» в Первой лиге. ФК «Днепр» Смоленск (ru-RU) . Архів оригіналу за 15 червня 2023. Процитовано 15 червня 2023.
- ↑ а б Лауреатами премии «Гордей 2008» стали Игорь Бычков, Владимир Малков и сборная Марийской АССР-78
- ↑ История футбольного клуба «Химки». Архів оригіналу за 3 листопада 2011. Процитовано 10 січня 2024.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання) - ↑ Селфи-палка Филимонова и шаржи на победителей: как выбирали лучшего футболиста Марий Эл. Марийская правда. 7 січня 2017. Архів оригіналу за 20 квітня 2017. Процитовано 19 квітня 2017.
Література ред.
- Бычков Игорь Иванович // Марийская биографическая энциклопедия / Авт.-сост. В. А. Мочаев. — Йошкар-Ола: Марийский биографический центр, 2007. — С. 60. — 2032 экз. — ISBN 5-87898-357-0.
Посилання ред.
- Гара, тримайся!
- Ігор Бичков на weltfussball.de