Битва за лінію «Танненберг»

битва за Нарву в другій світовій війні

Битва за лінію «Танненберг» (нім. Die Schlacht um die Tannenbergstellung, ест. Sinimägede lahing) — бойові дії між військами Ленінградського фронту та армійською групою «Нарва» за оволодіння стратегічно важливим Нарвським перешийком на північному фланзі Східного фронту Другої світової війни. Друга фаза багатомісячної битви за Нарву.

Битва за лінію «Танненберг»
Die Schlacht um die Tannenbergstellung
Sinimägede lahing
Битва за Нарву
Німецько-радянська війна
Карта бойових дій в битві за лінію «Танненберг»
Карта бойових дій в битві за лінію «Танненберг»
Карта бойових дій в битві за лінію «Танненберг»
59°22′32″ пн. ш. 27°51′17″ сх. д. / 59.37555556° пн. ш. 27.85472222° сх. д. / 59.37555556; 27.85472222
Дата: 25 липня — 10 серпня 1944
Місце: пагорби Сінімяе, Естонія
Результат: тактична перемога німецьких військ
Сторони
СРСР СРСР Третій Рейх Третій Рейх
Командувачі
СРСР Говоров Л. О.
СРСР Федюнінський І. І.
СРСР Стариков П. Н.
СРСР Лембіт Перн
Третій Рейх Антон Грассер
Третій Рейх Фелікс Штайнер
Третій Рейх Йоахім Циглер
Третій Рейх Франц Аугсбергер
Третій Рейх Юрген Вагнер
Військові формування
Союз Радянських Соціалістичних Республік Ленінградський фронт
* 2-га ударна армія
* 8-ма армія
* 8-й Естонський стрілецький корпус
Третій Рейх Армійська група «Нарва»
* III-й танковий корпус СС
Військові сили
136 830 о/с[1]
1 680 гармат та мінометів
150 одиниць БТТ
546 літаків[2]
22 250 о/с[3]
7 танків[4]
70-80 штурмових гармат
49 літаків[5]
Втрати
Розрахункові втрати:
35 000 загиблих та зниклих безвісти
135 000 поранених та хворих[4]
157-164 танків[4]
Розрахункові втрати:
2 500 загиблих та зниклих безвісти
7 500 поранених та хворих[4]
6 танків[4]

Хід битви

ред.

Після завершення Нарвської операції та опанування радянськими військами рубежів на лінії Вотан, керівництво Ленінградського фронту, практично без паузи, розпочало на цьому напрямку наступ, намагаючись потужним ударом з ходу подолати оборонні лінії рубежу «Танненберг». Ця оборонна лінія складалася з розгалуженої лінії окопів, між якими були збудовані броньовані вогневі точки, укріпленні бункери і доти, перед лінією були побудовані протитанкові загородження і мінні поля. Сині гори (ест. Sinimägede) були єдиним місцем у цьому болотистому районі, де бронетехніці можна було пробитися.

Німецькі війська 3-го Германського танкового корпусу СС під командуванням СС-групенфюрера Ф. Штайнера обороняли цей ключовий район у системі оборонних рубежів армійської групи «Нарва».

Радянські війська, що наступали, розглядали лінію «Танненберга», як найважливішу складову в оборонній системі противника, що стояла на їх шляху на талліннському напрямку. Маршал Л.Говоров зосередив проти них основні сили 2-ї ударної армії Ленінградського фронту, які включали 122-й, 124-й та частину сил 117-го стрілецьких корпусів. Головним завданням для цього угруповання визначалося — потужним ударом зім'яти війська 3-го танкового корпусу СС противника в районі гори Ластекодумягі (ест. Lastekodumägi) та прорватися до міста Йихві з подальшим розвитком наступу в західному напрямку та виходом до 1 серпня 1944 року до рубежу річки Кунда[2].

25 липня Червона армія розпочала потужну вогневу підготовку атаки, пануючи в повітрі над місцем боїв. Незабаром, радянські війська перейшли в наступ. Запеклі бої тривали на невеличкій ділянці фронту протягом двох тижнів і досягли критичної відмітки. З перемінним успіхом військам генерала І.Федюнінського вдалося в деяких секторах прорвати оборону супротивника, який негайно реагував на це гострими контратаками, кидаючи у бій усю наявну бронетанкову техніку та мізерні резерви. Особливо жорстокі бойові дії розгорнулися 29 липня, у вирішальний день битви. Так, за сучасними даними, у складі 124-го стрілецького корпусу, що бився на вістрі головного удару вцілілими з бою вийшло тільки 225 осіб. Решта об'єднань та з'єднань також майже повністю втратили наступальні можливості і були знекровлені[6]. Німецькі війська також зазнали серйозних втрат, однак спромоглися утримати зайняті рубежі і зірвати плани радянського командування прорватися до Таллінна. За спогадами Ф.Штайнера, за інтенсивністю та розпалом бойових дій, битва нагадувала йому Верденську м'ясорубку часів Першої світової війни[7].

 
Сучасний вигляд Синіх гір — ключового вузла оборони лінії «Танненберг». 2007

10 серпня 1944 командування Ленінградського фронту віддало наказ припинити наступ на лінії «Танненберг» і перейти до оборони. У книзі «Підняті по тривозі» командарм 2-ї ударної армії І. І Федюнінський ділився своїми спогадами про рубіж «Танненберг».

"До кінця 27 липня війська армії досягли кордону Мульнасааре, Ластіколонія висота з відміткою 32,7. Тут наступ зупинився. Перед нами був горезвісний рубіж «Танненберг», де на фронті в 50 кілометрів оборонялися шість піхотних дивізій ворога. Прорвати тут ворожу оборону лобовими атаками не вдалося. Обійти ж її не представлялося можливим, тому що фланги противника надійно прикривали з одного боку Фінська затока, з іншого — суцільний і сильно заболочений лісистий масив, що тягнувся до берега Чудського озера.
Захоплені полонені показували, що фашистське командування має намір утримувати рубіж «Танненберг» до останнього солдата. Мовити, оборона ворога була міцною. На початку серпня ми зробили кілька спроб атакувати рубіж «Танненберг», але марно. З 10 серпня довелося припинити наступальні дії і перейти до оборони… ".

Оригінальний текст (рос.)
«К исходу 27 июля войске армии достигли рубежа Мульнасааре, Ластиколония высота с отметкой 32.7. Здесь наступление остановилось. Перед нами был пресловутый рубеж «Танненберг», где на фронте в 50 километров оборонялись шесть пехотных дивизий врага. Прорвать здесь вражескую оборону лобовыми атаками не удалось. Обойти же ее не представлялось возможным, потому что фланга противника надежно прикрывали с одной стороны Финский залив, с другой - сплошной и сильно заболоченный лесистый массив, тянувшийся до берега Чудского озера. Захваченные пленные показывали, что фашистское командование намеревается удерживать рубеж «Танненберг» до последнего солдата. Словом, оборона врага была прочной. В начале августа мы предприняли несколько попыток атаковать рубеж «Танненберг», но безрезультатно. С 10 августа пришлось прекратить наступательные действия и перейти к обороне...».

Втрати у битві за Сині гори

ред.

За два тижні в естонців, данців, фламандців, норвежців і німців, тобто з німецької сторони, втрати склали приблизно 10 000 осіб, з них естонців — 2 500 (1 709 естонців поховані на Вайвараському військовому кладовищі в період з 24 липня по 10 серпня 1944 р.).

З боку Червоної армії втрати склали 40 000 осіб. За станом на 2014 рік вважається, що у братській могилі і на кладовищі Синіх гір поховано до 22 тисяч осіб. Втрати Ленінградського фронту в боях на напрямку Нарви і Синімяе в 1944 році склали до 70 тисяч військовослужбовців. На думку деяких військових істориків, бої в Синімяе за кількістю втрат з обох сторін були рекордними для Другої світової війни.

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. G.F.Krivosheev (1997). Soviet casualties and combat losses in the twentieth century. London: Greenhill Books.
  2. а б F.I.Paulman (1980). Nachalo osvoboždenija Sovetskoj Estonij. Ot Narvy do Syrve (From Narva to Sõrve). Tallinn: Eesti Raamat. с. 7—119.
  3. Steven H. Newton (1995). Retreat from Leningrad: Army Group North, 1944/1945. Atglen, Philadelphia: Schiffer Books. ISBN 0-88740-806-0.
  4. а б в г д Mart Laar (2006). Sinimäed 1944: II maailmasõja lahingud Kirde-Eestis (Sinimäed Hills 1944: Battles of World War II in Northeast Estonia). Tallinn: Varrak.
  5. Toomas Hiio (2006). «Combat in Estonia in 1944». In Toomas Hiio, Meelis Maripuu, & Indrek Paavle. Estonia 1940—1945: Reports of the Estonian International Commission for the Investigation of Crimes Against Humanity. Tallinn. pp. 1035—1094.
  6. Евгений Кривошеев; Николай Костин (1984). «II. Boi zapadnee Narvy (Battles west from Narva». Битва за Нарву (The Battle for Narva). Tallinn: Eesti raamat. pp. 105—140. ISBN 3-905944-01-4.
  7. Werner Haupt (1997). Army group North: the Wehrmacht in Russia, 1941—1945. Atglen, Philadelphia: Schiffer Books. p. 244. ISBN 0-7643-0182-9.

Література

ред.

Посилання

ред.