Берґфрідгоф (Тюбінген)
Берґфрідгоф, або Гірський цвинтар – цвинтар у тюбінгенському Гальгенберзі, який було офіційно відкрито у 1950 році. Відтоді він є головним міським кладовищем, одним із чотирнадцяти кладовищ. Під час Другої світової війни перші поховання довелося проводити на Гальгенберзі біля пагорбі Каллее через брак місця на міському цвинтарі в долині Казенбах[1].
| Берґфрідгоф | |
|---|---|
 | |
| Інформація про цвинтар | |
| 48°30′18″ пн. ш. 9°04′15″ сх. д.H G O | |
| Країна |  Німеччина |
| Розташування | Тюбінген |
| Відкрито | 1950 |
 | |
  Берґфрідгоф Берґфрідгоф (Німеччина) | |
Історія
ред.У 1945 році ділянка площею приблизно 24 гектари стала вільною, і одразу ж розпочалося планування та будівництво. Перше поховання відбулося вже через 14 днів. В дубовому гаю поховали 410 солдатів, загиблих у Другій світовій війні, і 14 загиблих у повітряній війні в Тюбінгені. Навесні 1948 року це кладовище було переплановане під керівництвом садового архітектора Ганса Коха[2].
Першою будівлею, яку освятили 16 липня 1950 року, була лісова каплиця біля військового кладовища, за активної участі мешканців Тюбінгена. Після відкриття великої похоронної зали на 250 місць у неділю померлих у 1969 році, лісову каплицю поступово забувають. У грудні 2006 року з ініціативи адміністрації кладовища муніципальна рада Тюбінгена вирішила відремонтувати і знову відкрити каплицю Вальдкапелле, щоб задовольнити попит на менші приміщення з місцями для сидіння до 40 осіб. Каплиця була знову відкрита у жовтні 2007 року після реконструкції відповідно до її статусу пам'ятки.
Гірський цвинтар також має сучасне обладнання. Наприклад, є місця спільних поховань, такі як Сад часу, Річка часу і секція для мертвонароджених «Шметтерлінг», концепція планування якої пропонує нове розуміння місця «цвинтар». Мусульман досі ховали в межах наявних ділянок поховань та дитячого комунального кладовища, оскільки їхнє розташування дозволяє покласти тіло в напрямку Мекки відповідно до ісламських приписів[3].
Визначні діячі, поховані на цвинтарі
ред.Цвинтар Берґфрідгоф не займає такого помітного місця, як цвинтар Штадтфрідгоф, але через його близькість до Тюбінгенського університету на ньому поховано багато видатних людей:
- Уґґе Бертле (1907—1990); скульптор[4].
- Емма Бруннер-Траут (1911—2008); єгиптологиня.
- Ернст Блох (1885—1977); філософ-марксист.
- Карола Блок, уроджена Пьотровська (1905—1994); архітекторка, публіцистка, комуністка, активістка жіночого та антиядерного рухів.
- Ебергард Браун (1941—2006); філософ, теоретик марксизму, професор філософії Тюбінгенського університету.
- Гельмут Кальгеер (1922—2010); музикант[5].
- Альфред Чарнецький (1937—2013); антрополог, першовідкривач чотирьох скам'янілостей представників роду Homo.
- Манфред Еггштейн (1927—1993); лікар-інтерніст.
- Теодор Еймер (1843—1898); зоолог. На його честь названі так звані «органи Еймера» у кротів.
- Герхард Флаадт (1937—2001); вчитель середньої школи та диригент і хормейстер Liederkranz 1837 Schwenningen e. V.[8].
- Теодор Ешенбург (1904—1999); політолог, експерт з конституційного права, перший професор політології в Німеччині.
- Конрад Гайзер (1929—1988); перекладач Платона і професор класичної філології в Тюбінгені.
- Гельмут фон Глазенапп (1891—1963); індолог і релігієзнавець.
- Егон Ґрамер (1936—2014); письменник, германіст і педагог.
- Герман Ґріс (1925—2009); професор географії Тюбінгенського університету.
- Гартмут Грюндлер (1930—1977); тюбінгенський викладач, який спалив себе на знак протесту проти «дезінформації» в ядерній політиці.
- Вольф-Дітріх Гардунг (1927—2009); декан церковного округу Бад-Каннштатт, співзасновник організації за мир «Ohne Rüstung Leben».
- Мартін Генгель (1926—2009); протестантський теолог.
- Віллі Хенніг (1913—1976); біолог.
- Фред фон Гершельманн (1901—1976) — німецький письменник і радіодраматург. Його могила мала бути перенесена на міське кладовище Тюбінгена на прохання Елізабет Ноель-Нойманн, але прохання було відхилено.
- Петер Яблонька (1961—2019); палеоісторик
- Отто Кер (1914—2009); засновник протестантської служби телефонного консультування в Штутгарті та генеральний директор Протестантського товариства.
- Ернст Кречмер (1888—1964); психіатр. Досліджував людську конституцію і розробив теорію типів.
- Фрідріх Ланг (1913—2004); пастор і богослов, а також єфор Тюбінгенського абатства у 1956—1970 роках.
- Рюдіґер Лутц (1953—2006); архітектор, публіцист, футуролог і футуролог.
- Дітер Похмер (1925—2013); економіст і викладач Тюбінгенського університету імені Ебергарда Карла.
- Герберт Рьослер (1924—2006); художник, засновник християнської спільноти праці та життя «Група 91» (G91) у Тюбінгені.
- Ганс Ротфельс (1891—1976); німецько-американський історик.
- Вольфганг Шадевальдт (1900—1974); літературознавець, класичний філолог, перекладач і професор класичної філології.
- Отто Шиндевольф (1896—1971); палеонтолог, професор і ректор Тюбінгенського університету імені Ебергарда Карла
- Урсула Шредер (1916—2009); тюбінгенська активістка руху за мир.
- Генріх Фрідріх Зідентопф (1906—1963); астроном
- Мартін Туст (1892—1969); пастор у Гольцгерлінгені з 1947 по 1960 рік.
- Йоганнес Вінклер (1874—1958); лікар-місіонер з етнологічним інтересом до культури Тоба-Батак на Суматрі[6][7].
Примітки
ред.- ↑ Tübinger Stadtfriedhof 2012. Zehn Jahre nach der Wiedereröffnung, Herausgegeben von der Universitätsstadt Tübingen, 2012.
- ↑ Архівна копія на сайті Wayback Machine., Pressemitteilung der Universitätsstadt Tübingen, Pressestelle der Universitätsstadt Tübingen, 9. Juli 2010.
- ↑ Berichtsvorlage zur Behandlung im Verwaltungsausschuss der Universitätsstadt Tübingen: Архівна копія на сайті Wayback Machine.
- ↑ tuepps.de: Архівна копія на сайті Wayback Machine.
- ↑ Wilhelm Triebold: Die Musikschule bleibt sein Vermächtnis: Zum Tod von Helmut Calgéer. Schwäbisches Tagblatt, 21. April 2010.
- ↑ Dorothee Hermann: Heilkunde und Zaubersprüche – Der Missionsarzt Johannes Winkler vertiefte sich in die Kultur der Toba-Batak auf Sumatra. Schwäbisches Tagblatt, 5. September 2007.
- ↑ Dr. med. Petra Krömer: Heilen für das Reich Gottes – Johannes Winkler (1874–1958) und die Ärztliche Mission der Rheinischen Missionsgesellschaft unter den Batak auf Sumatra.