Бенуа Малон
Бенуа Малон (Benoît Malon; 23 червня 1841 Пресьє — 13 вересень 1893 Аньєр) — французький письменник-публіцист і дрібнобуржуазний соціаліст (прудоніст).
| Бенуа Малон | |
|---|---|
| фр. Benoît Malon | |
 | |
| Народився |
23 червня 1841[1][2][3] Пресьє[4] |
| Помер |
13 вересня 1893[2][3] (52 роки) Аньєр-сюр-Сен |
| Поховання | |
| Країна |
.svg){kind=small} Франція |
| Діяльність | політик, журналіст, профспілковий діяч, communard |
| Знання мов | французька[1] |
| Заклад | La Marseillaise[d] |
| Членство | Перший Інтернаціонал, Commune Councild, Jura Federationd, Comité central républicain des Vingt arrondissementsd[7] і масонство[8] |
| Посада | Member of parliament for the Seined |
| Партія | Federation of the Socialist Workers of Franced |
Народився в бідній селянській родині. Вступив на навчання в семінарію в Ліоні, але не захотів ставати священиком і, зацікавившись політикою, в 1863 році переїхав до Парижа, де спочатку працював чорноробом і фарбувальником.
У 1865 році став членом 1-го Інтернаціоналу, брав участь в 2-му (1868) і 3-му (1870) процесах французької його секції, обидва рази піддаючись за це тюремного ув'язнення. У 1871 році був одним з членів Паризької комуни, порівняно помірним, хоча входив до складу центрального комітету Національної гвардії. Після її падіння втік до Женеви, де підтримував бакуністів в їх боротьбі проти вчення Маркса, і Італію; з Мілана був вигнаний в 1876 році за пропаганду соціалізму. У Женеві деякий час жив з письменницею Андре Лео, яка розділяла його політичні погляди і ідею «вільного шлюбу».
Повернувся до Франції після амністії 1880 року, де, будучи одним з лідерів правого крила Робітничої партії Франції, продовжив спільно з Полем Брусе боротьбу з марксизмом, сприяючи розколу марксистів, очоливши разом з ним в 1882 році партію поссибілістів. Заснував журнал «Revue socialiste» (який пережив свого творця) і в 1889 році став головним редактором «Egalité».
Основні роботи: «La troisième défaite du prolitariat français» (Женева, 1872), «Histoire critique de l'économie politique» (Лугано, 1876), «Manuel d'économie sociale» (1883), «Le socialisme intégral» (1890—1891), історичний роман «Spartacus» (Верв'є, 1877) та інші.
ПриміткиРедагувати
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б Sycomore / Assemblée nationale
- ↑ а б GeneaStar
- ↑ Малон Бенуа // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ Le Figaro, Figaro / A. Brézet — Paris: Société du Figaro, 1901. — 322497 екз. — ISSN 0182-5852; 2496-8994
- ↑ Le Figaro, Figaro / A. Brézet — Paris: Société du Figaro, 1901. — P. 4. — 322497 екз. — ISSN 0182-5852; 2496-8994
- ↑ Winock M., Azéma J. Les communards — 6e arrondissement de Paris: Éditions du Seuil, 1964. — P. 46. — 188 с.
- ↑ http://www.jlturbet.net/2014/04/godf-1er-mai-commune-de-paris-et-pere-lachaise.html
ДжерелаРедагувати
- Я. Кравець. Малон Бенуа // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 53.