Бенуа Малон (Benoît Malon; 23 червня 1841 Пресьє — 13 вересень 1893 Аньєр) — французький письменник-публіцист і дрібнобуржуазний соціаліст (прудоніст).

Бенуа Малон
фр. Benoît Malon
Benoit malon dujardin.jpg
Народився 23 червня 1841(1841-06-23)[1][2][3]
Пресьє[4]
Помер 13 вересня 1893(1893-09-13)[2][3] (52 роки)
Аньєр-сюр-Сен
Поховання
Країна Flag of France (1794–1815, 1830–1974, 2020–present).svg Франція
Діяльність політик, журналіст, профспілковий діяч, communard
Знання мов французька[1]
Заклад La Marseillaise[d]
Членство Перший Інтернаціонал, Commune Councild, Jura Federationd, Comité central républicain des Vingt arrondissementsd[7] і масонство[8]
Посада Member of parliament for the Seined
Партія Federation of the Socialist Workers of Franced

Народився в бідній селянській родині. Вступив на навчання в семінарію в Ліоні, але не захотів ставати священиком і, зацікавившись політикою, в 1863 році переїхав до Парижа, де спочатку працював чорноробом і фарбувальником.

У 1865 році став членом 1-го Інтернаціоналу, брав участь в 2-му (1868) і 3-му (1870) процесах французької його секції, обидва рази піддаючись за це тюремного ув'язнення. У 1871 році був одним з членів Паризької комуни, порівняно помірним, хоча входив до складу центрального комітету Національної гвардії. Після її падіння втік до Женеви, де підтримував бакуністів в їх боротьбі проти вчення Маркса, і Італію; з Мілана був вигнаний в 1876 році за пропаганду соціалізму. У Женеві деякий час жив з письменницею Андре Лео, яка розділяла його політичні погляди і ідею «вільного шлюбу».

Повернувся до Франції після амністії 1880 року, де, будучи одним з лідерів правого крила Робітничої партії Франції, продовжив спільно з Полем Брусе боротьбу з марксизмом, сприяючи розколу марксистів, очоливши разом з ним в 1882 році партію поссибілістів. Заснував журнал «Revue socialiste» (який пережив свого творця) і в 1889 році став головним редактором «Egalité».

Основні роботи: «La troisième défaite du prolitariat français» (Женева, 1872), «Histoire critique de l'économie politique» (Лугано, 1876), «Manuel d'économie sociale» (1883), «Le socialisme intégral» (1890—1891), історичний роман «Spartacus» (Верв'є, 1877) та інші.

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати