Бек-Бей (англ. Back Bay) — офіційно визнаний район Бостона, штат Массачусетс, [1] побудований на намивних територіях у басейні річки Чарльз. Будівництво почалося в 1859 році, оскільки попит на розкішне житло перевищував наявну у місті на той час пропозицію такого житла. Близько 1900 року район був повністю побудований. [2] Район найбільш відомий своїми вікторіанськими будинками з коричневого каменю, які вважаються одним із найкраще збережених зразків міського дизайну 19-го століття в США, а також численними значимими, з точку зору архітектури, окремими будівлями та культурними установами, такими як Бостонська публічна бібліотека та Бостонський архітектурний коледж. Бек-Бей спочатку задумувався лише як житловий район, і тому зведення комерційних будівель було дозволено приблизно з 1890 року, і відтак район тепер має багато офісних будівель, зокрема вежу Джона Генкока — найвищий хмарочос Бостона. [3] Він також вважається престижним місцем для шопінгу (особливо вулиці Ньюбері та Бойлстон, а також прилеглі торговельні центри Prudential Tower і Copley Place). В районі також розташовані кілька великих готелів.[4]

Бек-Бей

англ. Back Bay
Бостон, Массачусетс

Бек-Бей англ. Back Bay
Бек-Бей англ. Back Bay

Двосегментна панорама горизонту Бек-Бей з мосту Лонґфелло, Бостон.
Загальна інформація
42°21′04″ пн. ш. 71°04′49″ зх. д. / 42.351294444471776046° пн. ш. 71.08035555558377894° зх. д. / 42.351294444471776046; -71.08035555558377894Координати: 42°21′04″ пн. ш. 71°04′49″ зх. д. / 42.351294444471776046° пн. ш. 71.08035555558377894° зх. д. / 42.351294444471776046; -71.08035555558377894
Країна США США
Адмінодиниця район Бостона
Населення 21 884
Головні вулиці Проспект Співдружності, Ньюбері-стріт, Бойлстон-стріт, Бікон-стріт
Заклади освіти
та культури
Бостонський архітектурний коледж, Музичний коледж Берклі, Бостонська консерваторія в Берклі, Консерваторія Нової Англії, Альянс Франсез, Goethe-Institut
Парки Бек-Бей-Фєнс, Заповідник Чарльз-Рівер, Коплі-сквер
Транспорт
Метрополітен Зелена лінія (MBTA), Помаранчева лінія (MBTA)
Карта
Мапа
CMNS: Бек-Бей у Вікісховищі

Історія ред.

До перетворення шляхом насипання на земельну ділянку, придатну для забудови, Бек-Бей була затокою, розташованою на захід від півострова Шомут (на протилежному березі від Бостонської бухти) між Бостоном і Кембриджем, із річкою Чарльз, що впадає із заходу. Ця затока була припливно-відпливною: рівень води підіймався й опускався на кілька футів протягом кожного дня, а під час відпливу більша частина дна затоки оголювалася і поставала болотистою рівниною. Ще 5200 років тому корінні американці побудували тут загати для розведення риби, докази чого були виявлені під час будівництва метро в 1913 році.

У 1814 році компанія Boston and Roxbury Mill Corporation була найнята для будівництва млинової греблі, яка також мала стати платною дорогою, що з'єднувала б Бостон з Вотертауном, минаючи Бостон-Нек — перешийок, що поєднував Бостон із тодішнім містом, а тепер — районом Бостону, Роксбері. Гребля перешкоджала природним припливам змивати стічні води в море, створюючи серйозні санітарні проблеми та проблеми з запахом.[5] Оскільки витрати були вищими, а потужність нижчою, ніж очікувалося, зрештою проект виявився економічно провальним, і в 1857 році було розпочато масштабний проект із «створення землі» шляхом засипання ґрунтом території, огородженої греблею.[6]

Фірма Ґосса і Мансона розширила залізничні лінії до кар'єрів у Нідемі, штат Массачусетс, на відстань 14 кілометрів; кожні 45 хвилин, удень і вночі, прибував потяг із 35 вагонами, що перевозили гравій та інші насипи.[7] Коли гравійні кар'єри в Нідемі були вичерпані, додатковий насип було знайдено в Кантоні, Дедгемі, Гайд-Парку та Вествуді.[8]

Засипання затоки ґрунтом завершилось в 1882 році; засипана територія поєдналась із існуючою землею на нинішній площі Кенмор-сквер у 1890 році, та досягла території парку Бек-Бей-Фєнс у 1900 р.[9] Велика частина старої млинової греблі залишилася похованою під сучасною вулицею Бікон-стріт.[10] Цей проект був найбільшим із низки проектів намивних територій, які, починаючи з 1820 року, більш ніж подвоїли розмір півострова Шомут.

Завершення будівництва дамби Чарльз-Рівер-Дем у 1910 році перетворило колишнє гирло ріки Чарльз на прісноводний басейн; Парк Чарльз-Рівер-Еспланейд був побудований, щоб жителі могли насолоджуватися видом на нову лагуну.[11] Відтоді парк зазнав певних змін, зокрема будівництво паркової дороги Стороу Драйв.[12]

Дороги ред.

 
Головні вулиці Бек-Бей.

Зі сходу на захід район Бек-Бей перетинають п'ять вулиць: Бікон-стріт, Мальборо-стріт, Проспект Співдружності, Ньюбері-стріт і Бойлстон-стріт. Ці вулиці через рівні проміжки відстані перетинаються вулицями з півночі на південь: Арлінгтон (уздовж західної межі Бостонського громадського саду), Берклі, Кларендон, Дартмут, Ексетер, Ферфілд, Глостер і Герефорд. Усі вулиці із заходу на схід, крім Проспекту Співдружності, є вулицями з одностороннім рухом.

У 1960-х роках проектний план High Spine у поєднанні з планами розвитку поступився місцем будівництву висотних будинків уздовж Массачусетської магістралі, що, у свою чергу, дозволило розробити великі проекти в цьому районі.

Архітектура ред.

 
Хмарочоси Бек-Бей, зокрема Prudential Center і Вежа Джона Генкока.

Будівлі навколо площі Коплі-сквер ред.

 
Церква Трійці, приблизно 1903 рік

На площі Коплі-сквер знаходяться Церква Трійці, Бостонська публічна бібліотека, вежа Джона Генкока та багато інших відомих будівель.

 
Бек-Бей у Бостоні вночі, вид з Саут-Енду
 
Горизонт Бек-Бей, вид з південного Бостона, включно з будинками вулиці Ван-Далтон-стріт (зліва)
  • Церква Трійці (1872—1877, архітектор Г. Г. Річардсон), «заслужено вважається однією з найкращих будівель Америки».[13]
  • Першою монументальною спорудою на площі Коплі-сквер був первісний Музей витончених мистецтв, будівництво якого було розпочато в 1870 році, та, який було відкрито в 1876 році. Після переїзду музею до району Фенвей у 1909 році його червону неоготичну будівлю було знесено, щоб звільнити місце для готелю Fairmont Copley Plaza (1912–тепер).
  • Бостонська публічна бібліотека (1888—1892), спроектована архітектурною фірмою McKim, Mead & White, є провідним зразком архітектури Боз-ар у США. Розташована на протилежному боці Коплі-сквер від Церкви Трійці, вона мала бути «палацом для людей». Довідник для мандрівників Бедекера 1893 року називав її «величною і вражаючою, простою і академічною» і «гідним партнером… для Церкви Трійці». На той час 600 000 бібліотеки томів робили її найбільшою безкоштовною публічною бібліотекою у світі.
  • Стара південна церква, яку також називають Новою старою південною церквою (645 Бойлстон-стріт на Коплі-сквер), 1872–75 рр., розташована через дорогу від Бостонської публічної бібліотеки. Його спроектувала бостонська архітектурна фірма Cummings and Sears у стилі венеціанської готики. Стиль відповідає принципам британського теоретика культури та архітектурного критика Джона Раскіна (1819—1900), викладених у його трактаті «Каміння Венеції» (англ. The Stones of Venice). Стара південна церква залишається вагомим прикладом впливу Раскіна на архітектуру в США. Чарльз Амос Каммінґс і Віллард Т. Сірс також спроектували Музей Ізабелли Стюарт Гарднер.
  • У різний час у Бек-Бей існувало три різні «будівлі Генкока», кульмінацією яких був хмарочос, що розташовувався обабіч Церкви Трійці:
    • Будівля Стівена Л. Брауна (архітектурні фірми Parker, Thomas & Rice, 1922) була першою з трьох будівель Генкока:
    • Стара будівля Джона Генкока (архітектурна фірма Cram and Ferguson, 1947) була найвищою будівлею в Бек-Бей до будівництва хмарочоса Prudential Tower.
    • Вежа Джона Генкока (IM Pei, 1972), найвища будівля Нової Англії (60 поверхів), являє собою темно-синю вежу з відбиваючого скла із контуром у формі вузького паралелограма.

Інші видатні будівлі Бек-Бей ред.

Культурно-освітні заклади ред.

 
Головна будівля Бостонського архітектурного коледжу

До відомих культурно-освітніх закладів у Бек-Бей належать:

Паркова зона ред.

Транспорт ред.

Бек-Бей обслуговується станціями Зеленої лінії Арлінґтон, Коплі, Конференц-центр Гайнс і Пруденшл, а також станцією Бек-Бей Помаранчової лінії.

Демографія ред.

В Бек-Бей проживає 21 884 особи, а також налічується 11 817 домогосподарств. Расовий склад населення: білі — 73,6 %, латиноамериканці — 8,3 %, афроамериканці — 6,2 %, азійці — 10 %, змішані — 1,4 %, інші — 0,5 %.[17]

Посилання ред.

  1. NEIGHBORHOODS. 13 жовтня 2017.
  2. City of Boston, 2017, с. 2.
  3. City of Boston, 2017, с. 8.
  4. William A. Newman; Wilfred E. Holton (2006). Boston's Back Bay: The Story of America's Greatest Nineteenth-century Landfill Project. UPNE. с. 187. ISBN 9781555536510.
  5. Boston vs. the rising tide. Boston Globe. 28 квітня 2018. Архів оригіналу за 5 травня 2018. Процитовано 6 червня 2018.
  6. Newman, William A.; Holton, Wilfred E. (2006). Boston's Back Bay: The Story of America's Greatest Nineteenth-century Landfill Project (вид. illustrated). UPNE. ISBN 978-1-55553-651-0. Процитовано 25 лютого 2015.
  7. Whitehill, Walter Muir (1968). Boston: A Topographical History (вид. Second). Cambridge, Mass., Belknap Press of Harvard University Press. с. 152–154.
  8. Puleo, Stephen (2010). A City So Grand. Beacon Press. с. 95.
  9. However, the Kenmore and Fenway land was not all built up immediately, as explained by Bainbridge Bunting in 1967: By 1900 the Back Bay residential area had almost ceased to grow.
  10. Back Bay History [Архівовано 27 вересня 2011 у Wayback Machine.] Процитовано 25 лютого 2009
  11. 100 years of celebrating the Fourth of July at Esplanade. The Boston Globe. 4 липня 2010. Архів оригіналу за 9 July 2010. Процитовано 11 серпня 2010.
  12. Campbell, Robert (4 березня 2012). To make a better Esplanade, harness citizens' passion. Boston Globe. Процитовано 4 березня 2012.
  13. Baedeker's United States, 1893
  14. Lyndon, Donlyn (1982). The City Observed: Boston. Vintage. ISBN 0-394-74894-8.
  15. «Case Studies» — Urban Land Institute
  16. Nominees. Архів оригіналу за 15 листопада 2006. Процитовано 14 червня 2011.
  17. Race and Ethnicity in Back Bay, Boston, Massachusetts. statisticalatlas.com (англ.). The Demographic Statistical Atlas of the United States - Statistical Atlas. Процитовано 30 січня 2024.