Безособове речення

Безособове речення — це тип односкладного речення, в яких дія чи стан сприймаються незалежно від активного діяча. Є 5 різновидів безособових речень, що відрізняються за типом побудови граматичної конструкції. Усі вони об'єднані імперсональністю.

Дослідженням, класифікацією та вивченням безособових речень займалися такі відомі науковці: А. Загнітко, І. Вихованець, К. Шульжук, О. Потебня та інші.

Поняття «безособове речення» та «безособове дієслово» одним з перших вживав М. Ломоносов.[1]

Класифікація за видом предикативного центруРедагувати

  1. речення з головним членом, вираженим безособовим дієсловом; Напр.: Надворі світає.
  2. речення з головним членом, вираженим адвербіальними (прислівниковими) та іменними предикативами (словами, що виконують роль присудка у безособовому реченні, та передають лише стан); Напр.: На серці було весело.
  3. речення з головним членом, вираженим поєднанням інфінітива з предикативом; Напр.: Доволі мовчати.
  4. речення з головним членом, вираженим дієслівною формою на –но, –то [1, с.174]. Напр.: Багато слів сказано даремно.[2]
  5. речення що містить заперечне слово нема (немає). [2, с.232] Напр.: Немає другого Дніпра (Т. Шевченко).

ПриміткиРедагувати

  1. Коваль, Людмила. Лінгвальна кваліфікація безособового речення української мови. cloudfront.net (Українська). Процитовано 15.02.2021. 
  2. Куц, Олена. Безособові речення з предикативними формами на -но, -то в українській мові. enpuir.npu.edu.ua (Українська). Процитовано 15.02.2021. 

ЛітератураРедагувати

  • Куц О. Безособові речення з предикативними формами на -но, -то в українській мові. Наукові записки. 2001. Випуск 31. С. 174—176. (Філологічні науки (мовознавство)).
  • Авраменко О. М., Блажко М. Б. Українська мова та література: довід. Київ: Грамота, 2019. 496 с.