Бачити українською. Слово в мовній картині світу – друга книжка із серії «Мова – твердая криця» української письменниці Ольги Дубчак, яка вийшла друком у 2021 році у видавництві «Віхола».

«Бачити українською. Слово в мовній картині світу»
Автор Ольга Дубчак
Країна Україна Україна
Мова українська
Жанр нон-фікшн
Видавництво Віхола
Видано 2021
Сторінок 336
ISBN 978-617-7960-25-5

Книжка також потрапила до списку номінантів Шевченківської премії у 2023 році в категорії «Публіцистика, журналістика».[1]

Історія написання ред.

Ольга Дубчак, пропрацювавши п'ятнадцять років у видавництві, яке спеціалізувалося на навчальній літературі, особливо на підручниках з української мови, помітила, що всі вони є досить нудними і нецікавими. Тому план написати щось веселе, дотепне і щоб це було просто смішно авторка «виношувала» вже давно, адже як вона каже: «Я знаю з практики і викладання студентам, і підготовки учнів до ЗНО, що коли приклади цікаві, дотепні і веселі – вони запам'ятовуються, а якщо я буду просто розказувати про правила української мови – то учень вийде від мене з абсолютно пустою головою». Саме завдяки такому життєвому досвіду Ольга Дубчак зрозуміла, що потрібно написати цікаві та дотепні книги про українську мову, так і з'явилася серія книжок «Мова – твердая криця».

Тематика й проблематика ред.

У першій частині книжки «Бачити українською» Ольга Дубчак розповідає про лексику загалом: про слова, їхнє походження, лексичне значення та сфери їхнього вживання, про активну і пасивну лексику, також згадується про фразеологізми. Натомість у другій частині книги йдеться про будову слова, у третій – про повнозначні (самостійні) частини мови, у четвертій – про службові частини мови, і, нарешті, у п'ятій частині книжки йдеться про вигук.

Авторка про книгу ред.

Кожен носій певної мови бачить світ по-своєму. Про це я писала у своїй книжці «Бачити українською». Нічого дивного, що, наприклад, в африканському племені немає означень зими, літа, весни – того, до чого звикли європейці. І в росіян так само може не бути певних слів на позначення певних явищ. За цим їх також можна дуже легко ідентифікувати як тих людей, які не належать до нашої мовної спільноти, а отже, є чужими.[2]

Українську мову справді цікаво вивчати, досліджувати, чути, слухати й читати. [...] Це живий і сповнений неймовірних секретів організм, це музика й математика водночас, це історія й сучасність, гумор і сльози. Проте головне в ній те, що вона — наша. Своя. Рідна. І чомусь мені здається, що своє та рідне завжди хочеться пізнавати глибше і глибше.[3]

Примітки ред.

  1. Горлач, Поліна (19 січня 2023). Шевченківська премія-2023: оголосили список номінантів. Суспільне Культура.
  2. «На кожному мовному рівні можна виявляти чужого»: інтерв'ю з Ольгою Дубчак. КУНШТ. 8 листопада 2022. Процитовано 4 квітня 2023.
  3. «Чути українською» від «Віхоли» | Літературна візитка краю. litvizytka.org.ua (рос.). Процитовано 4 квітня 2023.

Посилання ред.

Уривок з книги Ольги Дубчак «Бачити українською»

Ольга Дубчак: про мову ненависті, видавничий бізнес, українських класиків та мовну деокупацію на YouTube