Балдж (англ. bulge — випуклість) також галактичний балдж — скупчення зір у центральній зоні спіральної галактики, яке має кулясту форму; внутрішня, найщільніша частина сфероїдального компонента спіральної галактики. У спіральних галактиках, які спостерігаються «з ребра», балдж має вигляд кулястого потовщення у центрі диска.

Балдж Чумацького Шляху в уяві художника[1].

Середній радіус балджа ~200 парсек, маса (разом із гало) ~(2—8)×1010 мас Сонця. У балджах багатьох спіральних галактик простежується значний надлишок ультрафіолетового випромінювання.

В основному балджі складаються з червоних гігантів, червоних карликів, наднових типу SN II, змінних зір типу RR Ліри, кулястих скупчень. Діаметр балджа нашої Галактики — близько 4000 парсек.

Класичні балджі ред.

 
Зображення галактики Боде, галактики з класичним балджем. Спіральна структура закінчується на початку балджу.

Балджі, які мають властивості, подібні властивостям еліптичних галактик, часто називають "класичними балджами" через їх схожість з історичним виглядом балджів[2]. Ці опуклості складаються в основному зі старших зірок, зірок Популяції II, і тому мають червонуватий відтінок (див. еволюцію зірок)[3]. Ці зірки також знаходяться на орбітах, які, по суті, є випадковими порівняно з площиною галактики, надаючи опуклості виразну сферичну форму[3]. Через відсутність пилу та газів балджі майже не утворюють зірок. Розподіл світла описується профілем Серсіка.

Дископодібні балджі ред.

 
Центральна область NGC 4314, галактики з ядерним кільцем, що утворюють зірки

Багато балджів мають властивості, більш схожі на властивості центральних областей спіральних галактик, ніж еліптичних галактик[4][5][6]. Їх часто називають псевдобульгами або дископодібними балджами. Ці опуклості містять зірки, які обертаються не випадково, а впорядковано в одній площині з зірками зовнішнього диска. Це дуже контрастує з еліптичними галактиками.

Подальші дослідження (з використанням космічного телескопа Хаббл) показують, що балджі багатьох галактик не позбавлені пилу, а радше демонструють різноманітну та складну структуру[3]. Ця структура часто виглядає схожою на спіральну галактику, але набагато менша. Гігантські спіральні галактики зазвичай у 2–100 разів більші за розміри тих спіралей, які існують у балджах. Там, де вони існують, ці центральні спіралі домінують у світлі опуклості, в якій вони знаходяться. Як правило, швидкість, з якою утворюються нові зірки в псевдобалджах, подібна до швидкості, з якою утворюються зірки в дискових галактиках. Іноді опуклості містять ядерні кільця, які утворюють зірки зі значно вищою швидкістю (на площу), ніж зазвичай у зовнішніх дисках, як показано на NGC 4314 (див. фото).

Джерела ред.

Балдж // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 47. — ISBN 966-613-263-X.

  1. The Peanut at the Heart of our Galaxy. ESO Press Release. Процитовано 14 September 2013.
  2. Sandage, Allan, The Hubble Atlas of Galaxies, Washington: Carnegie Institution, 1961
  3. а б в Галактичний балдж: огляд
  4. The formation of galactic bulges edited by C.M. Carollo, H.C. Ferguson, R.F.G. Wyse. Cambridge, U.K. ; New York : Cambridge University Press, 1999. (Cambridge contemporary astrophysics)
  5. Kormendy, J.; Kennicutt, Jr. R. C. (2004). Secular Evolution and the Formation of Pseudobulges in Disk Galaxies. Annual Review of Astronomy and Astrophysics. 42 (1): 603—683. arXiv:astro-ph/0407343. Bibcode:2004ARA&A..42..603K. doi:10.1146/annurev.astro.42.053102.134024. S2CID 515479.
  6. Athanassoula, E. (2005). On the nature of bulges in general and of box/peanut bulges in particular: input from N-body simulations. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. 358 (4): 1477—1488. arXiv:astro-ph/0502316. Bibcode:2005MNRAS.358.1477A. doi:10.1111/j.1365-2966.2005.08872.x.