Ахшері (д/н — бл. 650 до н. е.) — цар Манни близько 680650 років до н. е.

Ахшері
Діяльністьмонарх
Роки активності680 до н. е.650 до н. е.
ДітиУаллі

Життєпис

ред.

Син царя Улусуну. Близько 680 року до н. е. спадкував трон. В цей час на півночі оселилися кімерійці. Близько 675 року до н. е. Ахшері надав землі для скіфів-ішкуза на чолі із Ішпакаєм. Зрештою уклав антиассирійський союз з цими народами, а також мідянами. Спочатку він відвоював частину земель Урарту, зокрема Аллабрію. Слідом за цим відмовився від зверхності Ассирії, захопивши в неї прикордонні землі, що раніше були відняті царем Шаррукіном II. До 672 року з до н. е. перемінним успіхом воював проти ассирійського царя Асархаддона. Лише через зраду скіфського династа Партатуа мусив укласти мир з Ассирією, за якою зберіг частину раніше захоплених земель.

Близько 600/659 року до н. е. ассирійці в правління царя Ашшурбанапала здійснили похід проти Манни, з метою повернути собі території, втрачені в попередню війну. Війська «начальника голів» (друга вища військова посада) Набу-Шарр-уцур перейшли через Загрос. Ахшері спробував напасти на них і знищити під час ночівлі, але це йому не вдалося: маннейські війська були відкинуті. Ассирійці зайняли 8 фортець між південним кордоном Манни і її столицею Ізірту. Ахшері переніс свою резиденцію до фортеці Ішштатту. Ізірту, Узбіа і Урмейате опинилися в облозі супротивника. Проте вистояли, але ассирійці сплюндрували навколишні землі.

На зворотному шляху ассирійці захопили фортеці Шурдіру, Арсіяніш, Еріштеяна, Біру, Шарруікбі, Гусуне, які разом з провінцією Аллабрія були знову включені до меж Новоассирійської імперії.

Поразка, якої зазнав Ахшері, загострило внутрішні протиріччя в Манні, де почалося повстання вільних общинників-хліборобів і, можливо, рабів. Повстанці вбили Ахшері та більшу частину його родини, а також наближених радників. Єдиний син, що залишився в живих, Уаллі за допомогою ассирійців посів трон Манни. Натомість визнав зверхність Ашшурбаніпала.

Джерела

ред.
  • Алиев И. Г. История Мидии. Баку, 1960
  • S. Qaşqay — Qədim Azərbaycan tarixi mixi yazılı mənbələrdə, Bakı, 2006