Астанинська ТЕЦ-1
Координати: 51°12′09″ пн. ш. 71°25′53″ сх. д. / 51.20250° пн. ш. 71.43139° сх. д. Астанинська ТЕЦ-1 — теплова електростанція в столиці Казахстану. Виникла як теплоелектроцентраль вагоноремонтного заводу, потім мала назви Цілиноградська ТЕЦ-1 та Акмолинська ТЕЦ-1.
| Розташування |
 Казахстан | |||
|---|---|---|---|---|
| Введення в експлуатацію | 1961—1962 (турбіни 1 та 2), 1972 (турбіна 4), 1974 (турбіна 3), 1966—1977 (мазутні водогрійні котли) | |||
| Модернізація | 1999, 2000, 2011 (заміна котлоагрегатів 1 — 3), 2018 (модернізація котлоагрегату 1), 2006—2018 (вугільно-газові водогрійні котли) | |||
| Вид палива | вугілля, газ | |||
| Котельні агрегати | 1 паровий «Сибенергомаш» Е-75-3,9-440 (котлоагрегат 1), 2 парові «Сибенергомаш» Е-65-3,9-440 (котлоагрегати 2 — 3), 4 водогрійні «Сибенергомаш» КВТ-128-150 (котлоагрегати 4 — 7), 1 водогрійний Дорогобузький котельний завод ПТВМ-100 (котлоагрегат 8), 2 водогрійні Білгородський котельний завод ПТВМ-100 (котлоагрегати 9 — 10) | |||
| Турбіни | всі парові, 1 Калузький турбінний завод ТР-4-35/1,2/0,5 (турбіна 1, виведена з експлуатації), 1 Калузький турбінний завод ТР-4-35/1,2/0,5 (турбіна 2), 1 Калузький турбінний завод Р-6-35/10 (турбіна 3), 1 Калузький турбінний завод Р-12-35/5 (турбіна 4) | |||
| Електрогенератори | 1 Електросила Т2-6-2 (турбоагрегат 1, виведений з експлуатації), 2 Лисьвенський турбогенераторний завод Т2-6-2 (турбоагрегати 2 та 3), 1 Лисьвенський турбогенераторний завод Т2-16-2 (турбоагрегат 4) | |||
| Встановлена електрична потужність |
22 / 21 (номінальна / фактична на 2021) | |||
| Встановлена теплова потужність |
872 / 744 Гкал/год (номінальна / фактична на 2021) | |||
| Материнська компанія | «Астана-Энергия» | |||
| ідентифікатори і посилання | ||||
В 1961, 1962, 1963 та 1967 роках на майданчику ТЕЦ стали до ладу чотири парові котли продуктивністю по 50 тонн на годину — перші три виробництва Барнаульського котельного заводу типу БКЗ-50-39Ф і останній від Білгородського котельного заводу типу К-50-40. Від них, зокрема, живились чотири парові турбіни Калузького турбінного заводу — дві типу ТР-4-35/1,2/0,5 потужністю по 4 МВт (введені в дію у 1961 та 1962 роках), одна типу Р-6-35/10 потужністю 6 МВт (додана в 1974) та одна типу Р-12-35/5 потужністю 12 МВт (запущена на два роки раніше, аніж попередня — у 1972-му, проте отримала станційний номер 4). Турбіни доповнювали один генератор Т2-6-2 від заводу Електросила, а також два генератори Т2-6-2 та один генератор Т2-12-2 від Лисьвенського турбогенераторного заводу.
Головною функцією станції було не виробництво електроенергії, а теплопостачання. Як наслідок, у 1966, 1967, 1969, 1971, 1973 та 1977 роках змонтували шість водогрійних котлів типу ПТВМ-100, зданих видавати по 100 Гкал/год (станційні номери 1В, 2В, 3В, 4В, 5В та 6В). Виробником трьох перших із них був Бійський котельній завод, четвертий надійшов від Дорогобузького котельного заводу, а два останні постачив Білгородський котельний завод.
Не пізніше 2000 року турбіна № 1 була виведена з експлуатації. Водночас в 1999-му та 2000-му два перші котлоагрегати замінили більш потужними Е-65-3,9-440 продуктивністю по 65 тонн пари на годину від заводу «Сибенергомаш» (колишній Барнаульський котельний завод). Ще один такий же котел став до ладу замість третього котлоагрегата в 2011 році, а у 2018-му провели модернізацію котлоагрегата № 1 до рівня Е-75-3,9-440 з продуктивністю 75 тон пари на годину.
Паровий котел № 4 та водогрійні котли 1В, 2В, 3В в якийсь момент вивели з експлуатації, натомість в 2006, 2014, 2015 та 2018 роках запустили водогрійні котли від того ж «Сибенергомаш» типу КВТ-128-150, які здатні видавати 110 Гкал/год. Нові котли отримали станційні номери з 4 по 7, тоді як старі мазутні 4 В, 5В та 6В тепер рахуються як котлоагрегати 8 — 10. Номінальна теплова потужність станції станом 2021 рік рахується як 872 Гкал/год, тоді як фактична складає 744 Гкал/год.
Як паливо ТЕЦ споживала вугілля, а старі водогрійні котли — мазут. На початку 2020-х у зв'язку із надходженням до столиці блакитного палива по трубопроводу «Сариарка» електростанція отримала змогу використовувати природний газ, зокрема, на нього перевели нові водогрійні котли.
Станом на початок 2020-х використовують 3 димарі — один висотою 100 метрів та два висотою по 120 метрів.
Видача електроенергії відбувається по ЛЕП, що працює під напругою 110 кВ.[1][2][3][4][5][6][7][8][9]
Примітки ред.
- ↑ original.3988338 (PDF).
- ↑ ЭНЕРГЕТИКА КАЗАХСТАНА Движение к рынку Алматы 1998 г. (PDF).
- ↑ Что такое шефмонтаж от ООО «Сибэнергомаш - БКЗ» » Главный портал о запорной трубопроводной арматуре. www.valverus.info. Процитовано 12 січня 2024.
- ↑ План генерального развития теплоснабжения (PDF).
- ↑ Энергоснабжение и теплоснабжение (PDF).
- ↑ Как модернизируют ТЭЦ в Астане?. inastana.kz - Сайт города Астаны (рос.). Процитовано 12 січня 2024.
- ↑ covid19.astan.
- ↑ Реконструкция ТЭЦ-1 в городе Нур-Султан. ckem.kz. Процитовано 12 січня 2024.
- ↑ - ЕЭП. ecoportal.kz. Процитовано 12 січня 2024.