Аніакчак (англ. Aniakchak) — вулканічна кальдера, віком 3,7 тис. років[1], діаметром приблизно 10 км, розташована на Алеутському хребті штат Аляска, США. Стратовулкан за складом, старіший ніж існуюча гора, що зазнала руйнації під час великого виверження, утворюючи кальдеру.[2] Місцевість навколо вулкана — національний пам'ятник та заповідник Аніакчак[en], що є під орудою Служби національних парків. У листопаді 1967 року кальдера Аніакчак була визнана Національною природною пам'яткою[en] Національною парковою службою[3]

Аніакчак
Aniakchak-caldera alaska.jpg

56°54′21″ пн. ш. 158°12′32″ зх. д. / 56.90583333336077487° пн. ш. 158.20888888891775537° зх. д. / 56.90583333336077487; -158.20888888891775537Координати: 56°54′21″ пн. ш. 158°12′32″ зх. д. / 56.90583333336077487° пн. ш. 158.20888888891775537° зх. д. / 56.90583333336077487; -158.20888888891775537
Країна Flag of the United States.svg США
Регіон Лейк-енд-Пенінсула
Тип Кальдера і стратовулкан
Висота 1341 м
Ідентифікатори і посилання
Global Volcanism Program 312090
Peakware 11
Аніакчак. Карта розташування: США
Аніакчак
Аніакчак
Аніакчак (США)
CMNS: Аніакчак у Вікісховищі
Аніакчак 3D.

Аніакчак — кальдера, заввишки 1341 метри. Ширина кальдери близько 10 км. Найнижча точка знаходиться на висоті 335 метрів на рівнем моря. Глибина кальдери 1 км. Виверження Аніакчака були одними з найпотужніших вивержень на Алясці. Пірокластичні потоки прямували понад 50 км на північ від вулкана, а у південному напрямку досягали вод Тихого океану.

Геологічна історіяРедагувати

Гора Аніакчак раніше була льодовиковоеродованим стратовулканом андезитового складу з об'ємом до утворення кальдери 75 км³. Андезитний матеріал вулкану включав базальт і дацит. Гора зазнала руйнації, утворюючи сучасну кальдеру, під час великого виверження VEI = 6, що відкарбувалось у кризі з датуванням 1645 р. до Р. Х.[4][2].. що пізніше було підтверджено 1641 р. до Р. Х. у часовій шкалі Гренландської льодовикової хронології 2005 (GICC05)[5][6]. У середині 2010-х МакАнені та Бейлі припустили, що льодовиковий керн GICC05 має датування 1628 чи 1627 р. до Р. Х, що є датою вибуху вулкана[7].

За останні 10 000 років у районі Аніакчак сталося понад 40 вибухових вивержень, що говорить як про один з найактивніших вулканів даного регіону в сучасний період. Вулкан переважно андезитовий, він побудований на вулканічних породах мезозою юрського періоду. Усередині кальдери утворилися вулканічні туфи, маари, вулканічні куполи, шлакові конуси. Усередині кальдери утворилося 3,2 кілометрове озеро Сюрпрайз, яке з приходом холодів замерзає. Колись озеро заповнювало всю кальдеру, поки в результаті одного з чергових вивержень, що сталося 500 років тому, не утворило тріщину на північному сході кальдери, через яку почала витікати вода. Воно є джерелом річки Аніакчак.

Єдине офіційно зафіксоване виверження вулкана відбулося в період травень-червень 1931 року. Виверження сталося на північному заході кальдери. З кратера витікала лава і відбувалися її викиди. Попіл поширився на територію понад 600 км. В результаті активності вулкана час від часу відбувалися землетруси, слабкі поштовхи яких відчувалися в містечку Чигнік. Повідомлялося про активність вулкана в 1942 і 1951 роках.

Історія людстваРедагувати

Виверження вулкана, близько 1700 років до Р. Х., мало значний вплив на регіональний ландшафт, а також на весь діапазон рослинної та тваринного світу на широкій території. У безпосередній близькості від вулкана наслідки були настільки сильними, що люди не поверталися до регіону ще 2000 років.[8][9] Деякі вчені припускають, що це виверження (і подальше спустошення) могло відокремити популяції людей на північ і південь від вулкана досить довго, щоб призвести до розбіжності між алеутською та ескімоською мовами.[10]

ПриміткиРедагувати

  1. Aniakchak. Global Volcanism Program. Смітсонівський інститут. Процитовано 2009-01-19.  (англ.)
  2. а б Volcanoes of North America : United States and Canada (вид. 1st pbk.). Cambridge [England]: Cambridge University Press. 1992. с. 59 and 60. ISBN 9780521438117. OCLC 27910629. 
  3. National Natural Landmarks - National Natural Landmarks (U.S. National Park Service). www.nps.gov (en). Процитовано 2019-03-20. 
  4. Pearce, N. J. G., J. A. Westgate, S. J. Preece, W. J. Eastwood, and W. T. Perkins (2004). Identification of Aniakchak (Alaska) tephra in Greenland ice core challenges the 1645 BC date for Minoan eruption of Santorini. Geochem. Geophys. Geosyst. 5 (3): Q03005. Bibcode:2004GGG.....5.3005P. doi:10.1029/2003GC000672. 
  5. The GICC05 time scale. Centre for Ice and Climate - University of Copenhagen. Процитовано September 17, 2018. 
  6. Vinther, B. M., Clausen, H. B., Johnsen, S. J., Rasmussen, S. O., Andersen, K. K., Buchardt, S. L., Dahl-Jensen, D., Seierstad, I. K., Siggaard-Andersen, M. L., Steffensen, J. P., Svensson, A., Olsen, J., and Heinemeier, J. (2006). A synchronized dating of three Greenland ice cores throughout the Holocene. J. Geophys. Res. 111: D13102. doi:10.1029/2005JD006921. 
  7. McAneney, J. and Baillie, M.G.L. (2019). Absolute tree-ring dates for the Late Bronze Age eruptions of Aniakchak and Thera in light of a proposed revision of ice-core chronologies. Antiquity 93 (367): 99–112. doi:10.15184/aqy.2018.165. 
  8. VanderHoek, Richard (2009). The role of ecological barriers in the development of cultural boundaries during the later Holocene of the central Alaska Peninsula. Urbana: PhD Dissertation in Anthropology, University of Illinois at Urbana-Champaign. 
  9. Barton, Loukas; Shirar, Scott; Jordan, James W. (March 2018). Holocene Human Occupation of the Central Alaska Peninsula. Radiocarbon (en) 60 (2): 367–382. ISSN 0033-8222. doi:10.1017/rdc.2018.2. 
  10. Dumond, Don E. (2004). Volcanism and history on the northern Alaska Peninsula. Arctic Anthropology 41: 112–125. doi:10.1353/arc.2011.0023. 

ПосиланняРедагувати