Відкрити головне меню

Анунд II (Anund Uppsale; ? — близько 840) — напівлегендарний король Свеаланда у 829845 роках. Відомий також як Анунд Упсальський. Відомості про нього містяться в «Сагі про Хервера» та праці Св. Рімберта, архієпископа Бремен-Гамбузького, «Vita Ansgari».

Анунд II
Народився невідомо
Стара Упсала
Помер бл. 845
Стара Упсала
Національність свей
Діяльність політик
Титул король
Посада Напівлегендарні королі Швеції
Термін 829-845 роки
Попередник Ерік III
Наступник Улоф I
Конфесія християнство
Рід династія Мунсйо
Батько Ерік II
Брати, сестри  • Бйорн II
Діти 1 син
Raven Banner Bayeux Tapestry.JPG

ЖиттєписРедагувати

Походив з династії Мунсйо. Син конунга Ерік Бйорнсона. Близько 829 року після смерті свою двоюрідного брата короля Еріка III, успадкував разом з братом Бйорном панування над Свеаріке (Свеаландом).

Розділив володіння з Бйорном. Його столицею була Упсала. Звідси походить прізвисько Анунда. Вважається, що Анунд прийняв хрещення від місіонера Ансгара. Втім про поширення християнства серед рідні Анунда нічого невідомо. Спроби короля скасувати поганські жертвопринесення викликали спротив знаті та жерців. Зрештою короля Анунда було вигнано з країни. Його брат Бйорн об'єднав Свеаланд.

Близько 840 року Анунд зібрав військо з данських вікінгів (21 драккар) і, скориставшись відсутністю короля Бйорна, намагався повернути свої володіння. Данці сподівалися розграбувати багату Бірку, проте Анунд несподівано погодився прийняти невеликий викуп в 100 марок срібла і дати місту спокій. Данців, які розраховували на велику здобич, таке рішення не влаштувало. Анунд II запропонував кинути жереб, щоб дізнатися волю богів, і аси виявилися на його боці. Данські найманці були змушені дати Бірці спокій і вирушили грабувати слов'янські землі.

Анунд II недовго володів своїми землями, помер між 840 та 845 роками. Владу успадкував небіж Улоф I.

РодинаРедагувати

  • Ерік (?-882), король у 855—882 роках

ДжерелаРедагувати

  • Adam de Brême Histoire des archevêques de Hambourg, suivie d'une Description des îles du Nord, texte traduit du latin, annoté et présenté par J-B Brunet-Jailly. Gallimard, collection l'Aube des peuples Paris, 1998. Livre I chapitre 21 p. 43.