Антоніу Суаріш

португальський художник

Антоніу Суаріш (порт. Antonio Soares; Лісабон, 18941978) — португальський ілюстратор та живописець. Належить до першого покоління португальських художників-модерністів[1].

Антоніу Суаріш
António Soares
Народження 1894
Лісабон, Португалія Португалія
Смерть 1978
  Лісабон, Португалія Португалія
Національність португалець
Країна  Португалія
Діяльність художник
Нагороди
Офіцер ордена Сантьяго

Життєпис / Праці ред.

 
No terrassa do cafe des Plaires, 1920-30. Національний музей сучасного мистецтва (Лісабон)

Народжений у скромному середовищі, він не мав академічної підготовки. Свою кар'єру побудував «таким чином, щоб зіграти між суперечливими цінностями модернізму та академізму»[2].

Вперше він представляє свої роботи на II виставці гумористів і модерністів у Лісабоні в 1913 році; він також виставляється на I виставці гумористів і модерністів у 1915 та на II виставці модерністів 1916 року у Порто. Вперше індивідуально виставляється в 1921 році в галереї Galeria do Século / Португальська ілюстрація (також у 1930 та 1932 роках); відтоді він проводив численні індивідуальні виставки, а саме в Каса-Джалко, галереї Diário de Notícias, Національному секретаріаті з питань інформації тощо.

У 1925 році виїхав до Парижа, де відвідав Міжнародну виставку сучасного декоративного та промислового мистецтва ; стиль арт-деко знайшов відгук у художника, стимулюючи його розвивати смаки у сфері декоративного мистецтва, дизайну та реклами[3].

Окрім своєї діяльності художника, Антоніу Суаріш працював у графічному мистецтві та ілюстрації, виготовляючи обкладинки книг, плакати, рекламу, співпрацюючи також із кіно та театром. Заслуговують на увагу його праці в таких журналах як «Ілюстрація» та «Журнал Бертран», для яких він створив разом з Хорхе Баррадасом одні з найкращих обкладинок[4].

Окрім того, він також працював у португальсько-бразильському журналі Atlantida (1915—1920)[5].

«Вишукано мирський дизайнер», його картини виявляють «виразну елегантність», завдяки якій він прагне «модернізувати образотворче та духовне бачення, засвоєне у творчості Колумбано». Один із його відомих творів, Наташа, 1928 р., «безсумнівно, є одним із найкращих світових та видовищних портретів португальського живопису». За словами Жозе-Аугусту Франса, 1930-ті роки стали для нього несприятливими, що відповідає його прогресивній ізоляції та «способу живопису»[6].

Він здобув Гран-прі на Міжнародній виставці у Парижі 1937 року. Двічі отримував премію Колумбано на Виставках сучасного мистецтва SPN / SNI (1935 та 1948). У 1958 році йому присвоєно звання офіцера ордена Сантьяго да Еспада, а в 1962 році він отримав премію «Diário de Notícias»[7].

Незважаючи на нагороди, отримані в останні десятиліття, Антоніу Суаріш «закінчив свою кар'єру у відносному забутті, не знаючи найважливіших проявів португальського мистецтва з 1950-х років до дати смерті 1978 року»[8].

Примітки ред.

  1. França, José-Augusto — A Arte em Portugal no Século XX [1974]. Lisboa: Bertrand Editora, 1991, p. 153, 154. ISBN 972-25-0045-7
  2. França, José-Augusto — A arte em Portugal no século XX [1974]. Lisboa: Livraria Bertrand, 1991, p. 160. ISBN 972-25-0045-7
  3. Candeias, Ana Filipa — «António Soares». In: A.A.V.V. — Centro de Arte Moderna José de Azeredo Perdigão: Roteiro da Coleção. Lisboa: Fundação Calouste Gulbenkian, 2004, p. 44
  4. França, José-Augusto — A arte em Portugal no século XX [1974]. Lisboa: Livraria Bertrand, 1991, p. 104, 158.
  5. Ficha histórica: Atlantida: mensário artístico, literário e social para Portugal e Brasil (PDF). Hemeroteca Municipal de Lisboa. 19 de Fevereiro de 2008. Архів оригіналу (pdf) за 26 вересня 2014. Процитовано 17 de Junho de 2014.
  6. França, José-Augusto — A Arte em Portugal no Século XX: 1911—1961 [1974]. Lisboa: Bertrand Editora, 1991, p. 154, 159, 160
  7. A.A.V.V. — Arte Portuguesa Contemporânea: pintura, desenho e gravura da coleção C. Gulbenkian (exposição itinerante; Açores, Madeira). Lisboa: Fundação Calouste Gulbenkian, 1962.
  8. Candeias, Ana Filipa — «António Soares». In: A.A.V.V. — Centro de Arte Moderna José de Azeredo Perdigão: Roteiro da Coleção. Lisboa: Fundação Calouste Gulbenkian, 2004, p. 45