Вікіпедія

Антиземля

Антиземля́ (грец. Ἀντίχθων Антихтон, також Глорія, Гор) — гіпотетичне космічне тіло за Сонцем, яке знаходиться на протилежній точці орбіти Землі (в точці Лагранжа L3), яке синхронно рухається, знаходячись в орбітальному резонансі 1:1 з Землею, але входить у зону видимості з Землі кожні 68—73 роки. Першими гіпотезу про її існування висунули піфагорійці. Згідно з сучасними науковими даними, в цій точці немає жодних небесних тіл.

Антиземля
Схема сучасної концепції Антиземлі
Позначення
Вимова[а н т и з е м л' а́]
Орбітальні характеристики
Орбітальний період365,256363004 днів
1,000017421 рік
Середня орбітальна швидкість29,785 км/с
Нахил орбіти7,155° до екватора Сонця
1,58° до незмінної площини
Є супутникомСонця
Супутники3
Фізичні характеристики
Друга космічна швидкість11,186 км/с
CMNS: Антиземля у Вікісховищі

Астрофізика

ред.

Гіпотетичне тіло, що знаходиться в точці L3, впливало б своєю гравітацією на орбіти інших планет. Вплив тіла розміром близько 150 км і більше був би достатньо сильним, щоб його було помітно[1].

У 2007 році була запущена пара супутників STEREO; їх орбіти на початковій стадії роботи дозволяли безпосередньо спостерігати область точки L3. Жодних об'єктів там не було виявлено[2].

До результатів зондування були теорії на підтримку існування цієї гіпотетичної планети, наприклад, астронома К. П. Бутусова[3][4], який називав її «Глорія»[5]. Він помічав, що відомі астрономи XVII—XVIII ст. неодноразово спостерігали[6][7] невідомий об'єкт біля Венери, розміром приблизно з 1/3 її розміру, який приймали за її супутник; пізніше це трактувалося як гіпотетична Антиземля, яка має гравітаційні коливання орбіти. Однак, спостережуваний об'єкт виглядав як «якесь серпоподібне тіло». А для спостерігача з Землі гіпотетична «Антиземля» може відбивати Сонячне світло тільки повним диском.

Із законів гравітаційної взаємодії випливає, що стійке положення космічного тіла відносно системи Сонце-Земля можливе лише в точках Лагранжа L4 L5. Сонце, Земля та тіло, що перебуває в цій точці, повинні утворювати вершини рівностороннього трикутника. Рівновага ж у точці L3 нестійка, і тіло, що там перебуває, за короткий за астрономічними масштабами час має покинути цю область простору.

У фантастиці

ред.

Американська серія коміксів «Близнючки-Землі» (1952—1963) описує антиземлю під назвою Терра, чиї технологічно розвиненіші за землян жителі відвідують Землю[8]. Джон Норман створив серію романів еротичної фантастики про планету-антиземлю Гор, яку інопланетяни населили представниками різних історичних земних культур[9].

У кайджю-фільмі 1969 року «Ґамера проти Гуйрона» антиземля під назвою Терра постраждала від нападу інопланетян і туди потрапляють двоє земних дітей, яких рятує захисниця Землі, велетенська черепаха Ґамера[10]. В серіалі «Доктор Хто» антиземля під назвою Мондас була батьківщиною кіберлюдей, як це показано в епізоді «Десята планета» 1966 року[11].

Антиземля згадується в романі українського письменника Олеся Бердника «Стріла часу» (1960). Ця планета під назвою Наа, чия рідна зоря згасла, прибуває до Сонячної системи та розташовується на тій же орбіті, що й Земля. Її утопічне населення потім утворює з людьми союз.

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ Could There Be a Planet Hidden on the Opposite Side of our Sun? PopSci asks the scientist who has peered around it [Архівовано 27 жовтня 2014 у Wayback Machine.](англ.)
  2. ↑ Could There Be a Planet Hidden on the Opposite Side of our Sun? PopSci asks the scientist who has peered around it [Архівовано 27 жовтня 2014 у Wayback Machine.]| By Danny Freedman| 04.20.2009
  3. ↑ Кирило Бутусов. Бінарна структура Сонячної системи. — електронна бібліотека «Наука і техніка», 18.01.2001.
  4. ↑ Відео-інтерв'ю Кирило Бутусов «Про структуру і закономірності сонячної системи» [Архівовано 28 лютого 2014 у Wayback Machine.], 27.12.2008, телеканал «100 ТВ»
  5. ↑ Бутусов К. П. Двійник Землі Глорія // Альманах чудес, сенсацій і таємниць. — М. : «Новини», 1991. — Вип. 1, Не може бути (січень).
  6. ↑ «У 1666 р. Джандоменіко Кассіні спостерігав поблизу Венери (природно в проєкції) якесь серпоподібне тіло, припустивши, що це її супутник і оцінивши його діаметр у чверть діаметра Венери. Він знову спостерігав це тіло в 1672 р. У наступні роки це тіло бачили багато астрономів: Джеймс Шорт — 1740 Майєр — 1759, Монтень — в 1761, Роткиер — в 1764 році. За різними оцінками розміри тіла становили від чверті до третини розмірів Венери. Потім об'єкт зник.»
  7. ↑ Савелій Кашницький. Страшилки жилого космосу // Аргументи і факти. — 13 серпня 2008. — № 33.
  8. ↑ Don Markstein's Toonopedia: Twin Earths. toonopedia.com. Процитовано 26 вересня 2023.
  9. ↑ Clute, John; Grant, John, ред. (1999). The encyclopedia of fantasy. New York: St. Martin's Griffin. с. 693. ISBN 978-0-312-19869-5.
  10. ↑ Attack of the Monsters (1968) - Noriyaki Yuasa | Synopsis, Characteristics, Moods, Themes and Related | AllMovie (англ.), процитовано 26 вересня 2023
  11. ↑ BBC - Doctor Who Classic Episode Guide - The Tenth Planet - Index. www.bbc.co.uk. Процитовано 26 вересня 2023.
  Це незавершена стаття з астрономії.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Антиземля&oldid=40501341