Анищенко Микола Федорович
Микола Федорович Ани́щенко (13 травня [a] 1915, Мелітополь — 13 листопада 2009, Дніпропетровськ) — український радянський та український театральний художник, графік і живописець; член Українського театрального товариства з 1953 року та Спілки радянських художників України з 1967 року[b]. Заслужений художник України з 1993 року. Чоловік театральної художниці Ірини Константинової[1].
Життєпис
ред.Народився 13 [26] травня 1915 року в місті Мелітополі (нині Запорізька область, Україна). Протягом 1933—1938 років навчався у Харківській художній школі[c] у В. Рифтіна, надалі у 1938—1939 роках продовжив здобувати мистецьку освіту у Харківському художньому інституті, де його педагогами були Михайло Козик[2], Семен Прохоров, Дмитро Овчаренко, Анатолій Волненко[3]. Дипломна робота — ескіз декорації до вистави «Біліє вітрило самотнє» за однойменною повістю Валентина Катаєва (керівник Олександр Хвостенко-Хвостов)[2].
З початком німецько-радянської війни, з липня 1941 року — у Червоній армії, куди призваний Ленінським районним військовим комісаріатом Харкова. Служив у стрілецьких підрозділах, мав військове звання старшого лейтенанта. За роки служби нагороджений медалями «За відвагу» (20 травня 1944) та «За перемогу над Німеччиною» (9 травня 1945)[4]. 6 листопада 1985 року відзначений ювілейною нагородою — орденом Вітчизняної війни I ступеня[5].
Протягом 1945—1947 років працював сценографом Тернопільського музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка; у 1947—1956 роках — Закарпатського обласного російського драматичного театру в Мукачевому; у 1955—1966 роках — Миколаївського російського драматичного театру імені Валерія Чкалова. Одночасно, у 1961—1964 роках, за сумісництвом був сценографом Київського українського драматичного театру імені Івана Франка[3]. 1960 року став членом Комуністичної партії Радянського Союзу[2].
З 1966 по 1968 рік оформляв вистави у Краснодарському крайовому театрі оперети; у 1968—1970 роках — у Харківському музично-драматичному театрі; у 1970—1973 роках — Дніпропетровському музично-драматичному театрі. У подальшому з 1973 ро 1995 рік працював у Художньому фонді України Спілки художників України. Відзначений радянським орденом «Знак Пошани»[6].
У 1995—2009 роках обіймав посаду головного художника Дніпропетровського російського театру драми імені Максима Горького. Мешкав у Дніпропетровську в будинку на вулиці Ленінградській, № 32[6]. Помер у Дніпропетровську 13 листопада 2009 року.
Творчість
ред.Оформив вистави:
- Тернопільський драматичний театр
- «Майська ніч» Михайла Старицького за Миколою Гоголем;
- «Під каштанами Праги», «Російське питання» Костянтина Симонова;
- «Мрія» Олександра Корнійчука;
- «Назар Стодоля» Тараса Шевченка (1946)[2][7]};
- Закарпатський обласний російський драматичний театр
- «Овід» за однойменним романом Етель Ліліан Войнич (1947)[2][7];
- «Снігова королева» Євгена Шварца (1950)[2];
- «Крихітка Дорріт» за однойменним романом Чарлза Дікенса (1950);
- «Макар Діброва» Олександра Кронійчука (1954)[2][7];
- «Крадіжка» Джека Лондона (1956)[2];
- Миколаївський обласний російський драматичний театр
- «Варвари» Олексія Горького (1957)[7];
- «Далі неоглядні» Миколи Вірти (1958)[8];
- «Океан» Олексендра Штейна (1961)[7];
- «Одруження Бальзамінова» Олександра Островського (1963) [7];
Автор:
- графічних творів: «Калина» (1980), «Вітер», «Звивиста річка» (обидві — 1981), «Після дощу», «Дари осені» (обидві — 1982), «Туман», «Жовті квіти», «Осінь» (усі — 1983), «Бузок» (1984);
- живописних творів: «Богдан Хмельницький» (1979), «Друзі-козаки після походу» (1980), «Козак Мамай» (1980), «Кобзар», «Біля куреня» (1981), «Українська мати (Мадонна)» (1982)[3].
Брав участь у виставках від 1938 року. Персональна виставка робіт відбулася в Одесі у 1963 році[8].
Виноски
ред.- ↑ за юліанським календарем.
- ↑ у довіднику членів Спілки: Українські радянські художники, ім'я відсутнє.
- ↑ діяла при Харківському художньому інституті.
Примітки
ред.- ↑ Г. А. Бабій. Константинова Ірина Кузьмівна // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2014. — Т. 14 : Кол — Кос. — 767 с. — ISBN 978-966-02-7304-7.
- ↑ а б в г д е ж и Художники народов СССР, 1970, с. 159.
- ↑ а б в Енциклопедія сучасної України, 2001.
- ↑ Анищенко Николай Федорович / Память народа. (рос.)
- ↑ Анищенко Николай Федорович / Память народа. Юбилейная картотека. (рос.)
- ↑ а б Анищенко Микола Федорович / Довідник членів Національної спілки художників України. Дніпропетровська організація. Київ. 2003. С. 49.
- ↑ а б в г д е Словник художників України, 1972.
- ↑ а б Художники народов СССР, 1970, с. 160.
Література
ред.- Выставка произведений художника Н. Ф. Анищенко. Каталог. — Одесса, 1963. (рос.);
- Анищенко, Николай Федорович // Художники народов СССР. Биобиблиографический словарь. — Москва : «Искусство», 1970. — Т. 1 (Аавик—Бойко). — С. 159—160. (рос.);
- Анищенко Микола Федорович // Словник художників України / відпов. ред. М. П. Бажан. — Київ : Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1973. — 272 с.;
- Анищенко Микола Федорович // Мистецтво України : Біографічний довідник. / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1997. — С. 20-21 . — ISBN 5-88500-071-9.;
- Т. А. Шпаковська. Анищенко Микола Федорович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001. — Т. 1 : А. — 823 с. — ISBN 966-02-2075-8.;
- Волинський Б. Анищенко Микола Федорович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 42. — ISBN 966-528-197-6.;
- Г. Скляренко. Анищенко Микола Федорович // Словник художників України. Біобібліографічний довідник / Г. Скрипник; НАН України, ІМФЕ імені Максима Рильського. — Київ : ІМФЕ, 2019. — Т. 1: А-В. — С. 64. — ISBN 978-966-02-8960-4.