Андрогінізм[1] – (від грець. andros – чоловік, gіn – жінка) поняття сучасної філософії статі і андрогін-аналізу, яке відображує глибинну екзистенціальну гармонію чоловічого та жіночого начал на рівні особистості і пари.

Поняття «андрогінізм» йде від Платона, який вкладає в уста Аристофана міф про андрогінів – істот, що, поєднуючи чоловічі та жіночі риси, загрожували владі олімпійських богів (діалог «Бенкет»). Для Платона андрогінізм – це стан цілісності, який дає людині богоподібні можливості; втрата андрогінізму є втратою богоподібності. Дане розуміння андрогінізму стає архетиповим для європейської культури. Його можна зустріти у містико-філософських поглядах гностиків, Я. Беме.

Поняття андрогінізму широко використовується в персоналістичній філософії М. Бердяєва, який визначає андрогінізм як духовно-творче єднання чоловічого та жіночого. У ХХ-ХХІ ст. поняття «андрогінізм» входить в царину як філософії, так і психології. Американська дослідниця С. Бем вводить поняття «андрогінія», яке описує буття людей, що успішно поєднують традиційно чоловічі і жіночі способи відношення до світу.

В андрогін-аналізі андрогінізм – це стратегія поєднання духовного та душевного начал особистості – екзистенціальної чоловічості та жіночості, яка приводить до їх взаємного зростання та гармонізації. В межах андрогін-аналізу використовується й концепт «андрогінність», який осмислюється як стан і міра гармонії духовності і душевності в бутті людини, результат дії андрогінізму як стратегії. При цьому в контексті андрогін-аналізу особистість повинна бути налаштована на відповідність біологічного вимру статі психологічному й соціальному, що позбавляє від самотності.

Література ред.

  1. Н. Хамітов, С. Крилова (2022). Людина і культура: словник. Філософська антропологія, філософія культури, культурологія. Київ: КНТ. с. 295. ISBN 978-966-373-953-3.