Алілуя (лат. alleluia - «хваліть бога») у католицькій літургіки — жанр (форма) григоріанського хоралу (cantus planus), піснеспів пропрія меси[1], респонсорного типу: хор виголошує «Алілуя», потім соліст виспівує псалмовий вірш (versus alleluiaticus), і закінчується репрезирним виконанням хорового алілуя.

Алілуя Vidimus stellam (у традиційній квадратної нотації)

Виконується упродовж усього церковного року, крім Великого посту (також деяких пісних і покаянних днів безпосередньо до нього) і заупокійних службі, коли на місці алілуя виконується тракт. Відрізняється широкою мелізматикою, що вимагає від хору та соліста певної технічної майстерності. Заключний великий розспів у хоровій частині (останнього складу -a) отримав особливу назву юбіляція (jubilus). З тропування юбіляцій у IX—X століттях виникла (спочатку — для запам'ятовування ненотованих довгих мелізмів) секвенція.

При посиланнях на ту чи іншу конкретну алілуя (крім самого слова Alleluia) прийнято вказувати інципіт пов'язаного з нею псалмового вірша, наприклад, «Алілуя Nativitas» (Перотіна), «Алілуя Pascha nostrum» (що означає — алілуя з віршем Pascha nostrum) тощо.

Крім особливого жанру, вигук «Алілуя» іноді завершує пісноспіви пропрія меси і оффіція — інтройт, офферторій, коммуніо, антифони великоднього циклу тощо.

ПриміткиРедагувати

  1. Большая российская энциклопедия], т.1. М., 2005, с.508; Apel W. Gregorian Chant. Bloomington: Indian University Press, 1958, p.375-392; Hiley D. Western plainchant. A Handbook. Oxford: Clarendon Press, 1993, p.130-139.

ДжерелаРедагувати

  • Hiley D. Western Plainchant. A handbook. Oxford, 1993, pp.130-139.(англ.)
  • Холопов Ю. Н. Меса // Григоріанський хорал. Москва, 1998, сс. 52.(рос.)