Відкрити головне меню

Аль-Мансур Мухаммад ібн Усман

Аль-Мансур Насір ад-Дін Мухаммад ібн Усман (араб. المنصور ناصر الدين محمد بن العزيز‎‎) (1189 — після 1216) — третій єгипетський султан з династії Аюбідів.

Аль-Мансур Мухаммад ібн Усман
المنصور ناصر الدين محمد بن العزيز


Прапор
Султан Єгипту
1198 — 1200
Попередник: Аль-Азіз Усман ібн Юсуф
Спадкоємець: Аль-Аділь I Ахмад ібн Аюб
 
Народження: 1189(1189)
Смерть: 1216(1216)
Національність: Курд
Віросповідання: Іслам, сунітського спрямування
Династія: Аюбіди
Батько: Аль-Азіз Усман ібн Юсуф

ЖиттєписРедагувати

Аль-Мансур був онуком засновника династії, Салах ад-Діна, і став наступником свого батька аль-Азіза 1198 року. На той момент йому було лише 12 років[1]. Невдовзі спалахнула боротьба між різними військовими угрупуваннями за пост атабека — головнокомандувача — й регента. Одна фракція, Salahiyya чи «мамлюки Салах ад-Діна», бажали бачити регентом брата першого султана аль-Аділя, оскільки той був дуже здібною й досвідченою людиною. Інша фракція, Asadiyya чи мамлюки дядька Салах ад-Діна Асад ад-Діна Ширкуха, виступали за старшого сина Салах ад-Діна, аль-Афдаля[2].

Первинно аль-Афдаль мав деяку перевагу, укріпившись у Єгипті, натомість аль-Аділь перебував у Сирії. Аль-Афдаль був оголошений атабеком. У подальшій війні аль-Афдаль напав на Дамаск, але невдовзі втратив перевагу, а у лютому 1200 року аль-Аділь вступив до Каїра. Упродовж кількох днів він видалив ім'я аль-Мансура з п'ятничної молитви та замінив його на своє, тим самим усунувши від влади малолітнього султана[3].

Після повалення аль-Мансур Мухаммад був засланий до Алеппо. Там він жив при дворі свого дядька, еміра аз-Захіра Газі, який 1216 року проголосив його спадкоємцем емірату у разі, якщо його власні сини помруть раніше за нього. Подальша доля аль-Мансура невідома.

ПриміткиРедагувати

  1. A History of the Crusades: The Kingdom of Acre and the Later Crusades by Steven Runciman, стор. 81
  2. Humphreys, R. S., From Saladin to the Mongols, The Ayyubids of Damascus 1183–1260, SUNY Press 1977. стор. 110
  3. Humphreys, R. S., From Saladin to the Mongols, The Ayyubids of Damascus 1183–1260, SUNY Press 1977. стор. 116