Алматинська ТЕЦ-1
Алматинська ТЕЦ-1 — теплова електростанція на півдні Казахстану в найбільшому місті країни Алмати.
| Розташування |
 Казахстан | |||
|---|---|---|---|---|
| Введення в експлуатацію | 1935—1946 (перша черга), 1953—1954 (друга черга), 1957 (третя черга), 1960—1961 (четверта черга), 1969—1972 (п'ята черга) 1966—1979 (водогрійні котли) | |||
| Вид палива | вугілля (перший етап), вугілля, газ, мазут (з 1960-х років), газ (2017) | |||
| Водозабір | Талгарський водовід | |||
| Котельні агрегати | 4 парові (перша черга, виведені з експлуатації), 2 парові (друга черга, виведені з експлуатації), 1 паровий Брненський машинобудівний завод ЦКТИ-75-39Ф (третя черга, виведений з експлуатації), 2 парові Барнаульський котельний завод БКЗ-160-100Ф (четверта черга), 4 парові Барнаульський котельний завод БКЗ-160-100Ф (п'ята черга), 4 водогрійні Дорогобузький котельний завод ПТВМ-100 (котли 1В — 4В), 3 водогрійні Білгородський котельний завод КВГМ-100 (котли 5В — 7В) | |||
| Турбіни | 5 парових (перша черга, виведені з експлуатації), 1 парова (друга черга, виведена з експлуатації), 1 парова AT-12 (третя черга, виведена з експлуатації), 1 парова Р-25-90/18 (четверта черга), 2 парові Ленінградський металічний завод ПТ-60-90/13 (п'ята черга) | |||
| Електрогенератори | 1 Новосибірський турбогенераторний завод ТВС-30 (четверта черга), 2 Новосибірський турбогенераторний завод ТВФ-60-2 (п'ята черга) | |||
| Встановлена електрична потужність |
145 (на 2000) | |||
| Материнська компанія | АТ «Алматинські електричні станції». | |||
| ідентифікатори і посилання | ||||
Координати: 43°16′41″ пн. ш. 76°55′46″ сх. д. / 43.27806° пн. ш. 76.92944° сх. д.
Будівництво Алма-Атинської ЦЕС (Центральної електричної станції), що надалі стала Алматинською ТЕЦ-1, почалось в 1931 році. В 1935-му став до ладу перший агрегат, а до 1940-го вже ввели в дію три парові котли та три парові турбіни загальною потужністю 10,5 МВт. До 1946-го змонтували ще один котел та дві турбіни, що вважається завершенням будівництва першої черги.
В 1953—1954 роках стала до ладу друга черга, яка мала два парові котли та одну парову турбіну потужністю 6,3 МВт.
Запущена в 1957 третя черга складалася з одного парового котла від чеського Брненського машинобудівного заводу типу ЦКТИ-75-39Ф продуктивністю 75 тонн пари на годину (котел 7) і однієї парової турбіни типу АТ-12 потужністю 12 МВт (турбіна 7).
В 1960—1961 роках стала до ладу четверта черга у складі двох парових котлів від Барнаульського котельного заводу типу БКЗ-160-100Ф продуктивністю по 160 тонн пари на годину (котли 8 та 9) та однієї парової турбіни типу Р-25-90/18 потужністю 25 МВт (турбіна 8). Саме ця теплофікаційна черга започаткувала роботу станції як ТЕЦ.
П'ята черга складалась із введених в 1969—1972 роках чотирьох парових котлів Барнаульського котельного заводу типу БКЗ-160-100Ф продуктивністю по 160 тонн пари на годину (котли 10 — 13) та двох запущених в 1970-му та 1971-му парових турбін Ленінградського металічного заводу типу ПТ-60-90/13 потужністю по 60 МВт (турбіни 9 та 10).
В 1966, 1967, 1969, 1970, 1976, 1978 та 1979 роках ТЕЦ доповнили сімома водогрійними котлами типу ПТВМ-100 продуктивністю по 100 Гкал/год — спершу чотирма виробництва Дорогобузького котельного заводу, а потім трьома від Білгородського котельного заводу (станційні номери 1В — 7В).
До 2000 року зі складу обладнання вивели перші сім котлів та сім турбін, після чого електрична потужність станції стала дорівнювати 145 МВт.
Первісно ТЕЦ була розрахована на споживання вугілля, а надалі також розпочала спалювання природного газу, що надходив по трубопроводу Бухарський газоносний регіон — Ташкент — Бішкек — Алмати. Водогрійні котли використовували мазут. Станом на 2015 рік на природний газ вже прийшлось 93 % енергоспоживання, а у 2017-му оголосили про завершення переводу ТЕЦ на газ.
Для видалення продуктів згоряння використовують 4 димарі висотою по 80 метрів.
Водопостачання станції забезпечує Талгарський водовід, який отримує воду з поля свердловин в околицях селища Гулдала.
Видача електроенергії відбувається по ЛЕП, що працюють під напругою 110 кВ, 35 кВ та 6 кВ.[1][2][3][4][5][6]
Примітки ред.
- ↑ ТЭЦ-1 ИМЕНИ Б.ОРАЗБАЕВА.
- ↑ Алматинские электрические станции.
- ↑ ЭНЕРГЕТИКА КАЗАХСТАНА Движение к рынку Алматы 1998 г. (PDF).
- ↑ Анализ возможностей повышения эффективности работы Алматинской ТЭЦ-1 при ее реконструкции (PDF).
- ↑ Как газификация ТЭЦ-1 повлияла на экологию Алматы?. Деловой портал Капитал.кз (рос.). 26 листопада 2020. Процитовано 12 січня 2024.
- ↑ Анализ существующего состояния Алматинской тепловой электростанции (PDF).