Вікіпедія

Алекс Єсауленко

Алекс Єсауленко (англ. Alex Jesaulenko; нар. 2 серпня 1945, Зальцбург) — колишній гравець в австралійський футбол і тренер[1], який представляв Карлтон і Сент-Кілда у Вікторіанській футбольній лізі (ВФЛ) від 1960-х до 1980-х років.

Алекс Єсауленко
Загальна інформація
Національністьукраїнець
ГромадянствоАвстралія Австралія
Народження2 серпня 1945(1945-08-02) (79 років)
Зальцбург, Австрія
Зріст182
Вага84
Alma materTelopea Park Schoold
Спорт
Вид спортуАвстралійський футбол
КлубКарлтон
Сент-Кілда
Сендгейт
КомандаSt Kilda Football Clubd і Карлтон (клуб австралійського футболу)
Завершення виступів1984
Нагороди

Його вважають одним з найвизначніших гравців. Офіційна легенда Зали слави австралійського футболу[en]. Він увічнив свою славу гравця, зробивши Мітку століття в Гранд-фіналі ВФЛ 1970[en]. 2009 року газета The Australian занесла Єсауленка до свого списку 25 найвизначніших футболістів, які ніколи не вигравали медаль Браунлоу[en][2].

Дитинство

ред.

Єсауленко народився в Зальцбурзі (Австрія). Його батько, Василь, був українцем і служив поліціянтом під час Другої світової війни. Його мати, Віра, народилася в Росії і пережила жах, коли побачила як її батька застрелили німецько-нацистські солдати. Її першу дитину, якій вона дала ім'я Алекс, нацисти забрали, коли вона була в гітлерівському таборі. Про долю цієї дитини стало відомо лише через понад 50 років.

Родина емігрувала до Австралії 1949 року і провела перші шість місяців життя в Центрі з прийому та навчання мігрантів Бонегілла[en]. За словами Єсауленка, його прізвище потрібно було писати Есауленко, але імміграційні чиновники написали «Єсауленко» з літерою «J» спереду, думаючи, що вони чули «J» в його імені[3].

Звідти сім'я переїхала в Канберру, де Василь створив магазин як тесля-червонодеревець. Молодий Єсауленко пішов навчатися в коледж Святого Едмунда[en], потім у Telopea Park High, де грав у європейський футбол і регбі юніон. Лише в 14 років почав грати в австралійський футбол. Першим його клубом став Істлейк[en] з міста Канберра.[4]

Ігрова кар'єра

ред.

Єсауленку приписують те, що він прищепив команді Істлейк культуру переможців. Після прориву в першу команду він швидко зарекомендував себе як зірка, зігравши за Істлейк три роки підряд у вищій лізі з 1964 по 1966 рік.[5]

Перейшовши в Карлтон, Єсауленко так сказав у інтерв'ю газеті The Canberra Times:

Очевидно, що [Істлейк] виплекав культуру переможців. Мені пощастило зіграти за футбольний клуб, який був якраз на підйомі і запровадив новий тренувальний режим. Джордж Гарріс[en] і його команда призначили нового тренера Рона Барассі[en], вони мали досвідчених гравців, а також набрали молодих бомбардирів … і я просто вписався в цю суміш.

Єсауленко переїхав до Мельбурна в листопаді 1966 року, і під час перших передсезонних зборів зрозумів наскільки високі вимоги ставив Барассі перед гравцями Карлтона:

Тут був цей біснуватий, серйозний чоловік, який вимагав майстерності і досконалості. Я відразу зрозумів, що якщо я візьмусь за гру всерйоз, і якщо не намагатимусь стати найкращим, то матиму великі проблеми. Але трьох тренувальних матчів було достатньо, щоб зрозуміти, що ці хлопці грають не краще за мене, і лише від мене залежить чи зможу я сповна себе показати.

Єсауленко дебютував у ВФЛ в стартовому турі сезону 1967[en] проти клубу Фіцрой на стадіоні Прінсес парк[en], де він зробив 14 торкань і забив два голи, а команда перемогла з перевагою у 94 очки.[6] У тому сезоні він став одним з чотирьох гравців, які виходили за Карлтон у кожній грі.[7] У змаганні за медаль Браунлоу того сезону він посів третє місце з 15-ма голосами, позаду переможця Росса Сміта[en] з Сент-Кілда (24 голоси) і Лорі Дааєра[en] з Норт Мельбурн (17 голосів). Єсауленко ще зіграє за Карлтон у Гранд-фіналах чотирьох чемпіонатів вищої ліги — у 1968[en], 1970[en], 1972[en], 1979[en] роках. Єсауленко був обраний до всеавстралійської команди[en] в 1969 і 1972 роках. Також йому належить і сумнівний рекорд за Карлтон: 5 голів і 12 позаду, проти Гоуторн в 1969 році.

Видовищний і популярний гравець Єсауленко був відомий завдяки його високим стрибкам, плинній грі знизу, чудовій стійкості на ногах і бомбардирським навичкам. Він забив 115 голів у сезоні 1970 року, побивши клубний рекорд, ставши першим (і станом на 2014 рік єдиним) гравцем, який забив за Карлтон понад 100 голів за сезон.[8] Потім зіграв у знаменитому Гранд-фіналі ВФЛ 1970[en] проти Колінвуда. Перед рекордним натовпом 121 696 шанувальників на Мельбурн Крикет Граунд Карлтон надолужив 44-очкове відставання, яке було до перерви, і виграв з перевагою 10 очок.

Завдяки блискучим досягненням, Єсауленка визнав не лише футбольний світ; 30 грудня 1978 року він став членом (цивільного) Ордена Британської імперії за спортивну службу в царині австралійського футболу.

1979 року Єсауленко був граючим тренером команди прем'єр-ліги Карлтона, можливо, його кращий момент у футболі. «Джезза» був фактично останнім граючим тренером у ВФЛ, який виграв вищу лігу.

Єсауленко мав суперечки з Карлтоном в 1977 році. Згодом він пов'язав свою постійну присутність у клубі з тодішнім президентом клубу Джорджем Гаррісом. Наприкінці сезону 1979 Гарріса відсторонили від цієї посади і Єсауленко розірвав усі зв'язки з Карлтоном.

Футбольний клуб Сент-Кілда

ред.

Автомобільний мільйонер і президент клубу Сент-Кілда Ліндсей Фокс[en] уклав з Єсауленком угоду, за якою той почав виступати за Сент-Кілда[en] від 1980 року. Спочатку був просто польовим гравцем, а потім став граючим тренером, коли після другого туру Фокс звільнив діючого тренера Майка Паттерсона[en].[9] У сезоні 1980—1981 зіграв 23 гри і забив 20 голів, і залишився на наступний сезон на посаді тренера. Єсауленко перестав бути гравцем 16 травня 1981 року, після 8-го раунду.[10] Він був останньою особою, яка була одночасно і капітаном і тренером у ВФЛ (Малколм Блайт[en] був граючим тренером до 16 туру цього ж сезону, але протягом цього часу не був капітаном.[11])

Пізні роки у футболі

ред.

Після відходу з Сент-Кілда Єсауленко вирушив на північ, щоб суміщати там позиції капітана і наставника команди Сендгейт[en] у лізі австралійського футболу Квінсленда[en]. Завершив кар'єру наприкінці 1984 року, коли Сендгейт програли в півфіналі[12]

У першій половині сезону ВФЛ 1989[en] Карлтон лихоманило: між гравцями і тренером Робертом Воллзом[en] не було майже жодного взаєморозуміння. Карлтону не вистачило однієї гри, щоб потрапити до Гранд-фіналу сезону ВФЛ 1988[en], але команда розпочала сезон 1989 року з п'яти поразок поспіль. Визначальним моментом став домашній програш команді Брисбен Беерс з різницею в три очки в 10-му раунді, Ворвік Каппер[en] забив переможний гол після сирени. На цьому етапі команда була передостанньою в таблиці з двох перемогами і небезпекою «виграти» вперше в своїй історії Дерев'яну ложку[en].[13] Воллза звільнили через кілька годин після матчу.

Єсауленко не був у Карлтоні вже майже десять років, а тут його призначили наглядаючим тренером на решту сезону. Під час своєї першої пресконференції після тренування в Прінсесс Парк перед матчем проти Сіднея, він здавався упевненим у відновленні успіху Карлтона:

Я не думаю, що повернутися до стану провідних команд займе дуже багато часу… Техніка може й трохи змінилася, але основи залишилися колишніми. Відтепер у Карлтоні ми будемо грати в базовий футбол.

Оптимізм Єсауленка, здавалося, передався гравцям Карлтона; вони перемогли Сідней з різницею у 28 очок[14] і виграти шість ігор, завершивши сезон на восьмому місці. Очікували, що 1990 року команда поверне собі першість, але вона виграла лише п'ятдесят відсотків своїх ігор і Єсауленка замінив Девід Паркін[en]. Востаннє його призначили на посаду тренера в клубі Кобург[en] на сезон 1993 року. Це призначення стало повною катастрофою: леви програли всі[en] вісімнадцять ігор під час серії поразок[en], яка складалась з тридцяти ігор в останні дні Вікторіанської футбольної Асоціації.

«О Єсауленко, ти красава!»

ред.

Здатність Єсауленка робити мітки була, мабуть, найкраще підкреслена ефектною міткою над великим ракменом[en] команди Колінвуд Гремом Дженкіном[en] у Гранд-фіналі ВФЛ 1970. В коментарі Майк Вільямсон прокричав тепер вже знамениту фразу «О Єсауленко, ти красава!».[15] Цю «спекі[en]» багато хто визнає «міткою століття» і її першою офіційно визнали Міткою року[en]; а медаль, яку вручають за це досягнення щорічно, має назву медаль Алекса Єсауленка[en]. Єсауленко ж стверджував, що під час тієї гри він робив навіть кращі спекі.[16] Він пізніше сказав: «фотографії зробили її класичною, ніби вона зроблена за інструкцією… Це було проти Коллінгвуда, в Гранд-фіналі, найбільший натовп вболівальників за історію, ракмен Грем заввишки шість футів і чотири дюйми. Я думаю, є якась містика в стоянні над ним зверху з витягнутими руками.» Цю мітку зобразив Джеймі Купер[en] на картині Гра, яка зробила Австралію, за замовленням АФЛ в 2008 році, щоб відсвяткувати 150-річчя цього виду спорту.[17]

Післяфутбольні почесті

ред.

Коли Карлтон 1987 року створили свою Залу слави, то Єсауленко став одним із перших її членів.[18] Також 1996 року він став інавгураційним членом Зали слави австралійського футболу[en], а в 2008 році піднявся до статусу легенди.[19] 1996 року його названо гравцем флангу напівнападу в збірній століття АФЛ.

1997 року його вибрали офіційною легендою футбольного клубу Карлтон.[20] Коли оголосили столітній склад команди Карлтон, то Єсауленко також потрапив на фланг напівнападу.

2002 року введений в Українську спортивну залу Слави.

20 жовтня 2010 року його включили в спортивну Залу слави Австралії[en].[21]

У липні 2013 року Єсауленка названо капітаном Мультикультурної команди чемпіонів Австралії.[22]

Примітки

ред.
  1. ↑ Gray, Martin; Stoneham, Geraldine; Craven, Ian (1994). Australian Popular Culture. Cambridge University Press. с. 50. ISBN 0-521-46667-9. Архів оригіналу за 17 лютого 2017. Процитовано 14 лютого 2017.
  2. ↑ The Australian [Архівовано 27 вересня 2009 у Wayback Machine.], 22 September 2009, retrieved 2009-09-22
  3. ↑ Geoff McClure (16 травня 2008). Esaulenko, you beauty!. The Age. Архів оригіналу за 4 листопада 2012. Процитовано 29 січня 2009.
  4. ↑ Andrew Markus (2001). Building a new community: Immigration and the Victorian economy. Allen & Unwin. с. 73. ISBN 1-86508-535-9. Архів оригіналу за 17 лютого 2017. Процитовано 14 лютого 2017.
  5. ↑ David Polkinghorne (3 червня 2012). Eastlake to turn back clock. The Canberra Times. Архів оригіналу за 4 червня 2012. Процитовано 24 червня 2012.
  6. ↑ Fitzroy v Carlton, Saturday 15 April 1967. AFL Tables. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 17 грудня 2015.
  7. ↑ 1967 Player Statistics - Carlton. AFL Tables. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 17 грудня 2015.
  8. ↑ Coutts, Ian, ред. (2012), Inside Carlton, Carlton North, Victoria: Carlton Football Club, с. 82
  9. ↑ top 10 sacked. Архів оригіналу за 17 червня 2005. Процитовано 14 лютого 2017. [Архівовано 2005-06-17 у Wayback Machine.]
  10. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 17 липня 2014. Процитовано 14 лютого 2017.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  11. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 20 листопада 2012. Процитовано 14 лютого 2017.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2012-11-20 у Wayback Machine.]
  12. ↑ Jesaulenko retires. The Canberra Times (ACT : 1926 - 1995). ACT: National Library of Australia. 1 вересня 1984. с. 45. Процитовано 18 грудня 2015.
  13. ↑ Connolly, Rohan (28 травня 2015). Back to the Walls: a familiar tale of turmoil for Carlton. The Age. Архів оригіналу за 29 травня 2015. Процитовано 14 лютого 2017.
  14. ↑ Sydney v Carlton, 9 June 1989. AFL Tables. Архів оригіналу за 26 березня 2016. Процитовано 17 грудня 2015.
  15. ↑ Martin Blake (8 травня 2008). The mark of a legend. RealFooty.com.au. Архів оригіналу за 14 травня 2008. Процитовано 29 січня 2009. [Архівовано 2008-05-14 у Wayback Machine.]
  16. ↑ Stewart, Matt (3 September 2012).
  17. ↑ Australian Football League, The Game That Made Australia [Архівовано 19 квітня 2013 у Wayback Machine.], Retrieved 19 September 2010
  18. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 27 травня 2012. Процитовано 14 лютого 2017.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2012-05-27 у Wayback Machine.]
  19. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 17 вересня 2009. Процитовано 14 лютого 2017.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2009-09-17 у Wayback Machine.]
  20. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 21 жовтня 2009. Процитовано 14 лютого 2017.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2009-10-21 у Wayback Machine.]
  21. ↑ Alex Jesaulenko MBE. Sport Australia Hall of Fame. Архів оригіналу за 27 вересня 2013. Процитовано 25 вересня 2013. [Архівовано 2013-09-27 у Wayback Machine.]
  22. ↑ Schout, David (9 липня 2013). Jezza leads Multicultural Team of Champions. afl.com.au. Архів оригіналу за 13 липня 2013. Процитовано 14 лютого 2017. [Архівовано 2013-07-13 у Wayback Machine.]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Алекс_Єсауленко&oldid=44063985