Акразіомікотові
| Акразіомікотові слизовики | ||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Acrasis rosea
| ||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||
| ||||||||
Клас: порядки
| ||||||||
|
Acrasiomycetes [=Heterolobosea]: | ||||||||
| Синоніми | ||||||||
| Percolozoa Thomas Cavalier-Smith 1991 | ||||||||
Посилання
| ||||||||
|
Акразіоміко́тові слизовики́ (лат. Acrasiomycota = Acrasea) — відділ грибоподібних організмів, евкаріотичні первинно-гетеротрофні дискокристати, у яких клітини голі, а вегетативне тіло представлено амебоїдами (міксамебами). Відділ нараховує менше 20 видів мікроскопічних амебоїдних організмів. На початку репродуктивної фази клітини цих слизовиків утворюють псевдоплазмодії, які перетворюються на спороношення — соруси або сорокарпи зі спор. Акразіомікотові є сапротрофами, що мешкають на рослинних рештках, у ґрунті, на екскрементах травоїдних тварин та на плодових тілах макроміцетів.
Біохімічні особливості та живлення ред.
У акразіомікотових слизовиків основним продуктом асиміляції є схожий із парамілоном β-1,3-глюкан або специфічний полісахарид, представлений β-1,6-глюканом. Відомості щодо шляхів біосинтезу лізину та триптофану відсутні. Живлення у акразіомікотових відбувається осмотрофно, шляхом поглинання розчиненої органічної речовини всією поверхнею клітин. Фагоцитоз та травні вакуолі у цих слизовиків не виявлені.
Цитологічні особливості ред.
Вегетативні амебоїдні клітини акразіомікотових вкриті лише плазмалемою. Проте у монадних стадій поверхня клітини має тонку спіральну посмугованість, і в оптичний мікроскоп нагадує пелікулу евгленофітових. При цьому схожість з клітинами первинно гетеротрофних евгленофітових підсилюється наявністю поздовжньої борозенки.
Міксамеби акразіомікотових здатні до активного руху за допомогою однієї широкої передньої лобоподії. Вона прозора і не містить органел чи включень. При електронній мікроскопії в псевдоподії виявлено пучки цитоскелетних мікрофіламентів, побудованих з актину (і ймовірно — центрину). З мікрофіламентами також асоційовані мікротрубочки. Задній кінець клітини називають уроїдною зоною, оскільки там розташовуються одна-дві видільні вакуолі з рідкими продуктами метаболізму. Центральна частина клітини містить одне ядро, зазвичай з одним ядерцем.
Ядерний апарат евкаріотичний. В процесі мітозу ядерна оболонка залишається інтактною. Ядерце у профазі переважно ділиться перешнуровкою. Веретено поділу — внутрішнє, і в його утворенні бере участь пара центріолей.
Мітохондрії акразіомікотових мають щонайменше два типи крист — дископодібні та трубчасті. Специфічною особливістю мітохондріального апарату є те, що кожний мітохондріальний профіль оточений шерхатою ендоплазматичною сіткою, яка утворює структуру, схожу на додаткову мітохондріальну оболонку. Комплекс Гольджі у акразіомікотових не виявлений.
Джгутикові стадії, представлені зооспорами, відомі у двох родах — Acrasis та Pochenia. Монадні клітини мають два передні гладенькі джгутики неоднакової довжини. На зооспори здатні перетворюватись міксамеби або ними за певних умов проростають спори сорусів чи сорокарпів.
Вегетативне тіло ред.
Представлене міксамебами, які перед початком спороношення агрегуються разом, утворюючи нерухомі псевдоплазмодії. При агрегації міксамеби рухаються одна до одної, зближуються і врешті-решт утворюють щільну масу у вигляді щитка. У стані псевдоплазмодія клітини не зливаються між собою, кожна клітина зберігає свою індивідуальність. Об'єднавшись у псевдоплазмодій, міксамеби припиняють живитись. Перехід у стан псевдоплазмодію є зворотнім, проте механізми, що контролюють агрегацію та дезінеграцію у акразіомікотових залишаються нез'ясованими. Всі представники акразіомікотових є мікроскопічними організмами.
Розмноження та життєвий цикл ред.
Акразіомікотові розмножуються поділом міксамеб надвоє та за допомогою спор, що екзогенно утворюються з псевдоплазмодіїв. Псевдоплазмодії розвиваються при нестачі поживних речовин або води.
При утворенні спор пседоплазмодій підіймається над субстратом, набуває напівсферичної форми. У найпростішому випадку (зокрема, у роду Pochenia) на цій стадії міксамеби, які утворили псевдоплазодій, округлюються, вкриваються целюлозними оболонками, і перетворюються на спори. Скупчення спор при такому типі спорогенезу називають сорусом. У складніших випадках міксамеби переміщуються у напівсферичній масі від її основи до верхівки, через що спороношення набуває вигляду сфери на стебельці, тобто диференціюється на спороносний відділ та ніжку. Таким тип спороношення у акразіомікотових називають сорокарпом. Інколи міксамеби, що утворюють ніжку, виділяють багато слизу (наприклад, у Guttulinopsis). У роду Acrasis міксамеби спороносного відділу після утворення головки продовжують рухатись таким чином, що врешті-решт утворюють деревовидно розгалужений сорокарп.
По завершенні формування спороношення всі міксамеби (включаючи клітини ніжки) перетворюються на спори, і сорокарпи, як і соруси, розпорошуються. Спори поширюються вітром, водою, тваринами. Потрапивши у сприятливе для живлення середовище, спори проростають поодинокими міксамебами. У деяких видів зі спор, що потрапили у воду, після мітотичного поділу ядра виходить дві зооспори.
Статевий процес у акразіомікотових не виявлений, і життєвий цикл, таким чином, представлений цикломорфозом. Він включає стадії міксамеби, псевдоплазмодія та спори. При несприятливих умовах поодинокі міксамеби можуть вкриватись оболонкою, і перетворюватись на спочиваючі клітини — мікроцисти, минаючи стадію агрегації. Мікроцисти є гомологами спор псевдоплазмодію.
Система відділу ред.
| Було запропоновано приєднати статтю Percolozoa до цієї статті або розділу, але, можливо, це варто додатково обговорити. Пропозиція з жовтня 2020. |
На початку 2000-х років до відділу включали один клас — акразіоміцети (Acrasiomycetes [=Heterolobosea])[2], який поділяли два порядки — Acrasiales та Guttulinales. Поділ на порядки проводили за будовою оболонки спор та наявністю слизу у ніжки сорокарпу.
У 1990-х роках для класифікації почали застосовувати методи молекулярної біології та філогенетики, що призвело до перегляду класифікації на початку 2010-х. Зокрема, роди Copromyxa та Fonticula, які раніше включали до Acrasiales, було виділено в окремі лінії[3].
Джерела ред.
- ↑ Acrasiomycota. MYCOBANK Database. Процитовано 14 жовтня 2020.
- ↑ Калинець-Мамчур З., 2011, с. 14—15.
- ↑ Калинець-Мамчур З., 2011, Вступ.
Література ред.
- Костіков І. Ю., Джаган В. В., Демченко Е. М., Бойко О. А., Бойко В. Р., Романенко П. О. Ботаніка. Водорості та гриби. — Київ, 2004.
- Калинець-Мамчур З. (2011). Словник-довідник з альґології та мікології (для студ. вищ. навч. закл.). Серія «Біологічні Студії». Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка. с. 399. ISBN 978-966-613-821-0.