Історія Вануату

Вануату — країна, розташована на архіпелазі Нові Гебриди в Океанії. Вона відноситься до Меланезії. Як і про решту країн Океанії, світ дізнався про Вануату в часи Доби великих географічних відкриттів.

Доісторичний період

Першими людьми на островах Вануату згідно з археологічними дослідженнями були представники археологічної культури лапіта. Вони з'явились на північних островах Вануату десь наприкінці 2 тис. до н. е. — близько 1300—1200 рр. до н. е. Пізніше — близько середини 1-го тис. до н. е. на островах з'явились предки сучасного населення Вануату — меланезійці, які поступово витіснили представників культури лапіта — предків сучасних полінезійців на схід — на острови Фіджі, Тонга і Самоа.

Відкриття європейцями

Вперше острови відкрив іспанський мореплавець Педро Фернандес де Кірос у 1606 р. Він назвав один із них Еспіриту-Санто (Святий Дух). У 1768 р. на островах побував француз Луї Антуан де Бугенвіль. У 1774 р. їх відвідав британець Джеймс Кук і назвав Нові Гебриди, порівнявши їх із шотландськими Гебридськими островами. Починаючи з 1830-х рр. торгівля сандаловим деревом притягувала на острови європейських купців. З'явились християнські місіонери, які зазнавали нападів місцевих жителів. Так, наприклад, у 1839 р. місцеві канібали убили та з'їли англійського протестантського місіонера Джона Вільямса. Своєю чергою, європейці занесли на острови свої хвороби, від яких померло чимало корінного населення.

Колоніальний період

Нові Гебриди були поставлені під контроль британсько-французької військової комісії 16 листопада 1887 р. 20 жовтня 1906 р. вони стали спільним володінням (кондомініумом цих двох держав. На островах було 2 губернатори — від Франції та від Великої Британії. Під час Другої світової війни у 1940 р. французька влада Нових Гебридів однією з перших французьких колоній перейшла на бік Вільної Франції, а у 1942 р. стала базою коаліційних військ, що воювали проти Японії.

У колоніальний період британська і французька влади набирали місцевих жителів на роботу на плантаціях Австралії, Фіджі, Самоа і Нової Каледонії. Натомість землю скуповували європейці, а на острови завозили робітників — в'єтнамців. У 1963 р. місцеві мешканці створили свою першу політичну організацію — На-Гріамель, яка боролась проти скуповування європейцями більше третини землі на о. Еспіриту-Санто. У 1972 р. англомовні меланезійські протестанти сформували Партія Вануаку. У листопаді 1975 під її тиском скликано перший представницький орган островів — асамблея. 11 січня 1978 р. було сформовано перший уряд Нових Гебридів на чолі з Дж. Калсакау. 22 грудня 1978 р. на цій посаді його заступив священник Жерар Лейманг, а 29 листопада 1979 року — Волтер Ліні.

Незалежність

30 липня 1980 року проголошено незалежність Республіки Вануату, тоді ж прийнято чинну конституцію держави. Першим президентом став Ж. Калькоа (він прийняв ім'я Аті Сокоману). Наприкінці 1988 р. Сокоману заарештували (за звільнення з посади прем'єр-міністра Волтера Ліні) як державного зрадника. 30 січня 1989 р. президентом став Фредерік Тимаката. У 1993 році циклон завдав країні величезних збитків. Політична ситуація в країні вирізняється нестабільністю: часто змінюються уряди.

Джерела

І. І. Дахно. Країни світу: енциклопедичний довідник. — Київ: МАПА, 2004. —608 с. — С. 75—76.
Большой энциклопедический справочник.:Перевод с английского. — Москва: ООО «Издательство Астрель», 2001. — 944 с. — С. 83—84.