Імперська конституція Бісмарка

Імперська конституція Бісмарка — конституція Німецької імперії, що діяла з 1871 по 1919 рік; заснована на конституції Північнонімецького союзу. Передбачала великий вплив короля Пруссії, який за посадою був також президентом союзу, або німецьким імператором. Він призначав рейхсканцлера і імперських посадових осіб. Рейхсканцлер контрасигнував розпорядження імператора і очолював бундесрат. Конституція передбачала наявність бундесрату (представництва держав-учасниць імперії, а з 1911 р. і Ельзасу-Лотарингії, з правом вето Пруссії на зміни конституції) і рейхстагу (обирався загальним голосуванням громадян чоловічої статі, згідно з початковою редакцією конституції на 3 роки, з 1888 р. на 5 років). Конституція не містила каталогу прав людини.

У складі бундесрату в 1871-1919 були:

Зе́млі
Примітки
Голоси
Королівство Пруссія
(включаючи князівства анексовані в 1866)
17
Королівство Баварія
6
Королівство Саксонія
4
Королівство Вюртемберг
4
Велике герцогство Баден
3
Велике герцогство Гессен
3
Мекленбург-Шверін
2
Брауншвейг
2
17 інших малих земель
кожна з 1 голосом
17
Ельзас-Лотарингія
після 1911
3
Загалом
61

У 1873 внесена поправка (Lex Miquel-Lasker[de]), що відносила до імперської компетенції усе цивільне право. Восени 1918 передбачена відповідальність уряду перед рейхстагом (Oktoberreform[de]).

Див. також ред.

Посилання ред.