Афендик Іван Корнилійович

Афендик Іван Корнилійович (*р., м. н. невід. — †після 1848, м. см. невід.) — російський державний та банківський діяч з української шляхти. Віце-губернатор, статський радник Російської імперії.

Син бунчукового товариша Гетьманщини, сотника Бориспільської сотні Корнилія Афендика, онук Київського полкового хорунжого Максима Афендика.

Біографія

Син Корнилія Максимовича Афендика, бунчукового товариша, онук Максима Афендика.

Близько 1791 — студент класу поетики Києво-Могилянської академії.

Вчився, очевидно, лише до класу філософії, бо вже 24 жовтня 1795 розпочав службу у Київській цивільній палаті й менш ніж через пів року (18 березня 1796) дістав свій перший чин — колезького канцеляриста.

Кар'єру завершив у чині дійсного статського радника, який одержав 7 серпня 1836.

Протягом життя обіймав ряд адміністративних посад, головним чином, у Санкт-Петербурзі, у фінансових державних установах: працював у Державному позиковому банку (з 9 грудня 1802), у Департаменті міністерства фінансів займався справами державних банків (з 27 серпня 1803), був секретарем Департаменту державного майна (від 1 січня 1812).

Під час Французько-російської війни 1812–1815 перебував на посаді бухгалтера і працівника комітету петербурзького ополчення, що займався постачанням провіанту.

Після війни продовжував працювати у Департаменті державного майна: 21 січня 1822 — правитель Канцелярії, а від 3 серпня 1826 — начальник 1-го відділення.

У 1830-х роках обіймав посади Волинського (1832–1837) та Псковського (1837) віце-губернатора.

З 3 червня 1837 — голова Псковської казенної палати. Був ним ще 1848.

Відзначено державними нагородами: орденом св. Володимира IV ст. (1818) та III ст. (1829), орденом Станіслава І ст. (1840).

Був одружений із Софією Василівною Нертовською. Мав чотирьох синів (Федора, Корнилія, Василя й Олександра) та двох дочок (Катерину та Надію).

Література

• Акты и документы.., отд. 2, т. 5. К., 1908;
• Модзалевский В. Л. Малороссийский родословник, т. 1.К., 1908.