Іван Богун (дума)

Ду́ма «Іва́н Богу́н» записана в 1928 р. від садівника І. Чаловського в колгоспі ім. В. І. Леніна, с. Рясне, Краснопольського району, Сумської області. І Чаловський вперше почув думу в наприкінці XIX ст. у своєму рідному Немірівському райні у Вінницькій області. Дума «Іван Богун» тривалий час була відома тільки по уривках які записав П. Куліш в 1853 р. від кобзаря А. Шута в Сосницькому пов. Чернігівськоій губ.

Іван Богуславець (дума)

У Вінниці на границі, Під могилою над Бугом-рікою — Там стояв Іван Богун вільницький Під обителем-монастирем кальницьким. Під кальницькою обителю Богун стояв, Із турками-пашами, Крулевськими ляхами, Камлицькими князями Богун воював! Силу він ляхів-турків стріляв І шабельками рубав, На аркан забирав, В річку Буг їх утопляв. А ляський круль І турецький коноїд-паша, Нехрещена душа, Силу війська збирали Івана Богуна і його військо Хмарою бусурманською обступали. Веселились ляхи-турки, Круль і князь раділи, Що обложили Богуна На довгі неділі. Обступили ляхи-турки, Кругом обложили, Козаченьків Богунових голодом морили. Три тяжкі неділі Богун з військом У тяжкій облозі бував… Од свого ума білими руками Хмельницькому листа писав, Богун у Хмельницького батьківської поради питав Та собі підмоги з Чигрина прохав: «Просю бога й тебе, Дай помочі, порадь і повесели нас!.. Бо вже нас ляхи й турки обступають, Кругом знаменами своїми обкидають І кругом нас облягають, І дуже сильно побіждають». Як Хмельницький [цеє] зачуває, До Вінниці за штири доби прибуває. Його військо гетьманськеє морем нахлинає, Турецько-польське крульське військо зничтожає, Богуна з козаками з неволі визволяє. А сам Хмельницький До Богуна під'їжджає І словами промовляє: «Не сам бог вас спасав — І я не менше помогав!» Іван Богун відмовляє: «Слава богу і хвала гетьману, Що не дав нас у неволю, ляхам на поталу!» Все козацтво І вояцтво У ряди ставало, На всі голоси кричало, Промовляло, А кобзарі грали, В струни дотинали Та Богдана із Богуном Піснями хваляли!

Сюжет

Дума змальовує оборону Іваном Богуном м. Вінниці в лютому — березні 1651 р.; разом з селянськими повстанськими загонами і військовими частинами полтавського полковника Мартина Пушкаря та уманського полковника Осипа Глуха, надісланими на допомогу Хмельницьким, Богун змусив польські війська в паніці тікати.

Іван Богун вільницький — Іван Богун, народний герой, один із видатних військових керівників визвольної війни 1648—1654 рр., полковник брацлавський і вінницький, людина видатних військових здібностей і великої відваги. Богун відзначався винятковою вмілістю і винахідливістю, завдяки чому добивався перемоги меншими силами над переважаючими силами ворога. Богун брав участь у всіх видатних військових операціях визвольної війни 1648—1654 рр.; особливо вславився він обороною Вінниці, в битвах під Берестечком, під Монастирищем, в поході в Молдавію (1653 р.). Під час підготовки і проведення Переяславської ради Богун охороняв кордони України; після смерті Хмельницького він очолив повстання проти зрадника Виговського. 17 лютого 1664 р. військове командування Польщі заарештувало, а через кілька днів розстріляло Богуна за те, що він зв'язався з російським і лівобережним козацьким українським командуванням і готував розгром армії короля Яна Казіміра.

Український народ глибоко шанує пам'ять Івана Богуна. В 1918 р. один з найкращих полків дивізії, якою командував герой громадянської війни М. О. Щорс, було названо на честь Івана Богуна — Богунським.

У Вінниці на границі — м. Вінниця весною 1651 р. була кордоном з польськими військами.

Під обителем-монастирем кальницьким — тут монастир вінницький, який Богун перетворив у фортецю.

Історія записів

Майже століття був відомий лише уривок думи, записаний на початку 50-х років XIX ст. від кобзаря Андрія Шута (вперше надруковано в збірці «Народные южнорусские песни», стор. 407—408). Повний текст думи Чаловський чув наприкінці XIX — на початку XX ст. в Немирівському районі, Вінницької обл., звідки він родом.

Виконавці

• Кобзарі

Андрій Шут

Література

• Українські народні думи та історичні пісні. Упорядники: П. Д. Павлій, М. С. Родіна. М. П. Стельмах. Видавництво Академії наук Української РСР, Київ, 1955, 700 с.