Войцехівський Євген Вікторович
Євге́н Ві́кторович Войцехі́вський (нар. 16 липня 1979, Кам'янка, УРСР — пом. 7 липня 2014, Щастя, Україна) — командир підрозділу «Холодний яр», боєць батальйону Айдар. Кавалер ордена «За мужність» III ступеня.
| Войцехівський Євген Вікторович | |||
|---|---|---|---|
 | |||
| Загальна інформація | |||
| Народження |
16 липня 1979 Кам'янка, УРСР | ||
| Смерть |
7 липня 2014 (34 роки) Щастя, Україна (Вогнепальне поранення) | ||
| Громадянство |
 Україна | ||
| Псевдо | Чех | ||
| Військова служба | |||
| Приналежність |
Україна | ||
| Вид ЗС |
 Сухопутні війська | ||
| Рід військ | Територіальна оборона | ||
| Формування | |||
| Війни / битви | |||
| Командування | |||
| |||
| Нагороди та відзнаки | |||
| |||
Життєпис ред.
Народився у місті Кам'янка, згодом сім'я переїхала на проживання до Сміли.
Навчався у гімназії імені Сенатора.
У юнацькому віці був членом Спілки Української Молоді в Україні, яку свого часу очолював його батько — Віктор.
Військова служба:
- в/ч 63148 в Богодухові, з червня 1998 до листопада 1999
- в/ч А3648 в квітні-травні 2000-го; в квітні 2000 року присвоєне звання молодшого сержанта за контрактом.
В різні часи представляв футбольні клуби Сміли (колишній «Локомотив»), Кам'янку та команди Черкащини, в тому числі молодіжне «Дніпро».
Дружина Вероніка родом з Кам'янки, подружжя має 2-х дітей — сини 2006 і 2009 р.н.
Активний учасником Революції Гідності; на фронт пішов добровольцем з Майдану.
У часі війни — командир спецпідрозділу глибокої розвідки «Холодний Яр».
Подробиці загибелі ред.
Під час збору групи розвідки, до котрої входив Євген, близько 5-ї години ранку до комендатури у місті Щастя прибули два авто під українським прапором. За словами прибулих, в багажнику одного з автомобілів знаходився полонений терорист. Його пропустили до середини, інше авто залишилось біля воріт. Прибулі хотіли потрапити у комендатуру нібито для допиту, але «Чех» заборонив, після чого виникла словесна суперечка. Євгеній було зібрався одягнути «розгрузку» та передав свій автомат товаришу, коли прибулі вистрелили в нього з автоматичної зброї. Унаслідок цього отримав три кулі — у живіт, груди і смертельну — в аорту.
Нагороди ред.
26 лютого 2015 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений орденом «За мужність III ступеня» (посмертно).[1]
- Почесна відзнака «За заслуги перед Черкащиною» (2014, посмертно)[2]
- Особливе Відзначення «Залізний хрест» (2014, посмертно)[3]
Вшанування пам'яті ред.
7 липня 2016 року у місті Щастя на Луганщині урочисто відкрили меморіальну дошку на честь снайпера добровольчого батальйону «Айдар» Євгена Войцеховського. Вона встановлена на стіні колишньої школи міліції, де загинув боєць[4].
У Смілі існують вулиця та провулок Євгена Войцехівського.
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ Про відзначення державними нагородами України. Архів оригіналу за 12 травня 2015. Процитовано 17 квітня 2015.
- ↑ Нагорода знайшла Героя — посмертно. «Кропива». Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 11 липня 2014.
- ↑ Найвищою СУМівською нагородою відзначено загиблого бійця АТО др.Євгена Войцехівського — посмертно. «СУМ в Україні». Архів оригіналу за 7 квітня 2016. Процитовано 27 грудня 2014.
- ↑ У Щасті відкрито меморіальну дошку на честь снайпера Євгена Войцехівського // Українське радіо, 7 липня 2016. Архів оригіналу за 8 липня 2016. Процитовано 7 липня 2016.
Посилання ред.
- Зрадливе Щастя для смілянина Войцехівського. «Прочерк». Архів оригіналу за 13 липня 2014. Процитовано 11 липня 2014.
- У Щасті на Луганщині відкрито меморіальну дошку на честь загиблого смілянина [Архівовано 21 травня 2017 у Wayback Machine.]