Larinus
Larinus pollinis Laicharting, 1781. Південна Франція
Larinus pollinis Laicharting, 1781. Південна Франція
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Підцарство: Справжні багатоклітинні тварини (Eumetazoa)
Тип: Членистоногі (Arthropoda)
Клас: Комахи (Insecta)
Підклас: Крилаті комахи (Pterygota)
Інфраклас: Новокрилі (Neoptera)
Надряд: Голометабола (Holometabola)
Ряд: Твердокрилі (Coleoptera)
Підряд: Всеїдні жуки (Polyphaga)
Надродина: Довгоносикоподібні (Curculionoidea)
Родина: Довгоносики (Curculionidae)
Підродина: Lixinae
Триба: Lixini
Рід: Larinus

Dejean, 1821

Посилання
Вікісховище: Larinus
Віківиди: Larinus
EOL: 49942
ITIS: 616897
NCBI: 202007

Larínus — рід жуків родини Довгоносики (Curculionidae).

Зовнішній вигляд ред.

До цього роду відносяться жуки малого, середнього та досить великого розміру, довжина їхнього тіла знаходиться у межах 4-20 мм. Основні ознаки[1]:

  • ширина голови трохи більша за її довжину, з не опуклими очима;
  • передньоспинка поступово звужується до переду, з «шийкою» біля переднього краю, звичайно густо вкрита тонкими крапками, серед яких розкидані крупні крапки;
  • вусикові борозенки не доходять до нижнього краю очей;
  • довжина надкрил не більша або ледь більша за свою ширину у плечах, вкриті поздовжніми пласкими крапковими рядами, проміжки між якими вкриті дрібними крапками або зморшками, вершини надкрил закруглені разом і не витягнуті на кінцях;
  • зверху тіло вкрите коротенькими сіруватими, сірувато-жовтуватими або білими волосками або волосоподібними розщепленими лусочками, це покриття рівномірне або утворює скупчення-плями.
 
 
 
Зверху й знизу тіло жуків роду Larinus вкрите густими короткими волосками
Булава вусиків в усіх ларинусів не різко відокремлена від джгутика вусиків
Подивіться збільшений варіант цього фото: передньоспинка жука Larinus turbinatus вкрита дрібними та крупними крапками

Добірку фотографій видів цього роду див. на[2].

Спосіб життя ред.

Життєвий цикл видів роду Larinus тісно пов'язаний із рослинами з родини айстрових[3][4]. Активні імаго з'являються у природі у середині-наприкінці весни. Вони живляться зеленими частинами рослин, яйця відкладаються по одному у суцвіття-кошики. Личинки живляться незрілими сім'янками і оточуючими тканинами і заляльковуються у камері, що має власні стінки. Жуки нового покоління зимують поза кормовими рослинами, під каміннями, у підстилці, верхньому шарі ґрунту[5].

Географічне поширення ред.

Ареал роду надзвичайно широкий. Види роду Larinus мешкають у Палеарктиці, Індо-Малайській області, Афротропіці (включаючи Мадагаскар), деякі види інтродуковані до Неарктики і Австралійській області[4].

Класифікація ред.

Рід є одним з найбільших в підродині Lixinae. Описано близько 200 видів цього роду [1], з яких приблизно 100 видів є мешканцями Палеарктики[4]. В фауні Україні щонайменше 23 види ларинусів[6], один з яких є, ймовірно, ендеміком України (див. нижче).

Усі відомі види розподілено на п'ять підродів:

Щодо 11 палеарктичних видів Larinus таксономісти утруднюються віднести їх до якогось підроду. Наводимо перелік цих видів:

  • Larinus afghanicus Ter-Minasian, 1988 — Афганістан
  • Larinus badghysensis Ter-Minasian, 1982 — Туркменістан
  • Larinus brevirostris Hochhuth, 1851- Закавказзя, Туреччина
  • Larinus capiomonti Faust, 1885 — Казахстан, Середня Азія
  • Larinus exclusus Faust, 1891 — Середня Азія
  • Larinus liliputanus Faust, 1890 — Іран, середня Азія, Китай
  • Larinus marginicollis Gistel, 1857 — Україна
  • Larinus ochroleucus Capiomont, 1874 — Закавказзя, Туреччина, Іран, Середня Азія, Китай
  • Larinus pachyrrhinus Petri, 1907 — Туркменістан
  • Larinus reitteri Faust, 1889 — Вірменія
  • Larinus turcmenus Iablokoff-Khnzorian, 1990 — Туркменістан

Практичне значення ред.

Серед цього роду є види, які при масовому розмноженні можуть завдавати шкоди культивованим айстровим (сафлору та ін.), рідкісним видам флори, що зникають. Декілька видів акліматизовані за межами свого природного ареалу для пригнічення популяцій інтродукованих бур'янів.

Примітки ред.

  1. а б Тер-Минасян М. Е. Жуки-долгоносики подсемейства Cleoninae фауны СССР. Л.: Наука, 1967, с. 60-92
  2. Архівована копія. Архів оригіналу за 22 червня 2015. Процитовано 30 серпня 2015.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  3. Воловник С. В. О связях долгоносиков-ликсин с различными органами растений (Coleoptera: Curculionidae, Lixinae) // Кавказский энтомол. бюлл., 2008. — Т. 4. — Вып. 1. — С. 87-91. http://www.zin.ru/Animalia/Coleoptera/rus/vlvpdf26.htm
  4. а б в Gültekin L.A new weevil genus Nefis gen. nov. (Coleoptera: Curculionidae: Lixinae): systematics and taxonomic revision // Journal of Insect Biodiversity, 2013. — 1(3)/ — P.1-51. http://www.insectbiodiversity.org [Архівовано 1 березня 2013 у Wayback Machine.]
  5. Воловник С. В. О распространении и экологии некоторых видов долгоносиков-клеонин (Coleoptera, Curculionidae). III. Род Larinus Germ. Энтомол. обозр., 1995. — Т. 74. — Вып. 2. — С. 314–322. http://www.zin.ru/Animalia/Coleoptera/rus/volovn62.htm [Архівовано 4 серпня 2016 у Wayback Machine.]
  6. Воловник С. В. Видовой состав и распространение клеонин (Coleoptera, Curculionidae, Cleoninae) степной зоны Украины // Вестник зоологии, 1984, № 6. С. 39-43.http://www.zin.ru/Animalia/Coleoptera/rus/vlvpdf12.htm