Ґотгольд Айзенштайн
Фердинанд Ґотгольд Макс Айзенштайн (16 квітня 1823, Берлін — 11 жовтня 1852, Берлін) — німецький математик, який займався теорією чисел та теорією еліптичних функцій.
| Ґотгольд Айзенштайн | |
|---|---|
| нім. Ferdinand Gotthold Max Eisenstein | |
 | |
| Народився |
16 квітня 1823[1][2][3] Берлін, Німецький союз |
| Помер |
11 жовтня 1852[1][2][3] (29 років) Берлін, Німецький союз ·туберкульоз |
| Країна |
.svg){kind=small} Королівство Пруссія |
| Діяльність | математик |
| Галузь | теорія чисел і математика |
| Alma mater | HU Berlin і Вроцлавський університет[4] |
| Науковий керівник | Ернст Едуард Куммер, Йоганн Петер Густав Лежен-Діріхле і Nikolaus Wolfgang Fischerd[4] |
| Відомі учні | Бернгард Ріман |
| Заклад | HU Berlin |
| Членство | Прусська академія наук і Геттінгенська академія наук |
| Нагороди | |
Походження й молодість ред.
Народився у сім'ї купця Йогана Айзенштайна (1791—1875), народженого у Данцигу, та Гелени Полак (1799—1876), народженої у Берліні. У шестирічному віці відчув цікавість до математики, яка була пробудження знайомим сім'ї. Крім того, грав на фортеп'яно та компонував музику. Після початкової школи, через слабке здоров'я, навчався в інтернаті за межами Берліна у Шарлотенбурзі. Починаючи з 1840 року відвідував лекції Діріхле у Берлінському Університеті. 1840 року батько переїхав до Британії, влітку 1842 року за ним рушили й матір з сином. У Дубліні познайомився із Вільямом Гамільтоном, який передав йому свою роботу для публікації у Берліні. У червні 1843 року Айзенштайн повертається у Берлін й у жовтні вступає до Берлінського Університету.
Навчання ред.
Вже у січні 1844 року подав до публікації свою власну роботу про кубічні форми від двох змінних у журнал Леопольда Креле, в якому була згодом опублікована більшість його робіт. Через Леопольда Креле у березні 1844 року познайомився із Александром Гумбольтом, який підтримував Айзенштайна. На запрошення Ґауса у червні відвідав Ґеттінґен. Одночасно у журналі Креле були опубліковані 25 робіт Айзенштайна, що зробило його відомим.
Доцентура й смерть ред.
1847 габілітувався та читав лекції у Берлінському університеті як приватний доцент. Влітку 1847 року Бергард Ріман був слухачем його лекцій про еліптичні функції.
У революційному 1848 році відвідував демократичні клуби, але не занурювався у політику. 19 березня під час барикадних боїв був арештований у своєму будинку разом з іншими жителями, оскільки із будинку стріляли. Був привезений у в'язницю у Шпандау, але звільнений наступного дня.
У серпні 1850 року Діріхле та Якобі подавали запит на професорську посаду для Айзенштайна, але цей запит був відхилений. Офіційною причиною були сумніви у викладацьких здібностях. Айзенштайн часто хворів та викладав для малої кількості слухачів із ліжка своєї кімнати. У цей час він опублікував свій критерій незвідності та роботи про вищі закони взаємності. У 1851 році став членом-кореспондентом Ґеттінґенської Академії Наук. У березні 1852 став також членом Берлінської Академії наук.
У липні 1852 року захворів на туберкульоз. Клопотаннями Гумбольдта отримав 500 талерів для однорічного перебування на Сицилії, але був заслабкий для переїзду. Помер у віці 29 років у жовтні 1852 року.
Доробок ред.
У алгебрі довів критерій Айзенштайна[5], хоча це твердження було доведене Теодором Шенеманом раніше. На честь Айзенштайна названі цілі числа Айзенштайна, ряди Айзенштайна. Підхід до еліптичних функцій через ряди Айзенштайна пізніше був розроблений Веєрштрасом та Кронекером.
У теорії чисел довів кубічний та біквадратичний закон взаємності, дав геометричне доведення квадратичного закону взаємності.
Довів теорему Айзенштайна.
Леопольд Кронекер розвинув багато ідей Айзенштайна далі. Андре Вейль у своїй книзі показує, що теорії Айзенштайна актуальні й нині.
Публікації ред.
- Mathematische Abhandlungen. Besonders aus dem Gebiete der höheren Arithmetik und der elliptischen Funktionen. [Архівовано 12 листопада 2007 у Wayback Machine.] Mit einer Vorrede von C. F. Gauß. Reimer, Berlin 1847.
- Mathematische Werke. 2 Bände. Chelsea Publ., New York 1975, ISBN 0-8284-0280-9 (2. Auflage 1989, ISBN 0-8284-1280-4).
Примітки ред.
- ↑ а б в Архів історії математики Мактьютор — 1994.
- ↑ а б в Encyclopædia Britannica
- ↑ а б в Gran Enciclopèdia Catalana — Grup Enciclopèdia, 1968.
- ↑ а б Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
- ↑ Eisenstein: Über die Irreductibilität und einige andere Eigenschaften der Gleichung, von welcher die Theilung der ganzen Lemniscate abhängt. [Архівовано 6 березня 2016 у Wayback Machine.]