Червона книга (Юнг)
«Червона книга», або Liber Novus (з лат. — нова книга) — рукопис психолога і філософа Карла Густава Юнга, створений у період між 1914 і 1930 роками. Налічує 205 сторінок, деякі з них ілюстровані автором.
 | |
| Автор | Карл Густав Юнг |
|---|---|
| Мова | англійська |
| Жанр | автобіографія |
| Видавництво | Philemon Foundationd і W. W. Norton & Companyd |
| Видано | 7 жовтня 2009 |
До роботи над «Червоною книгою» Юнг приступив після розриву з Фрейдом, що стався 1913 року. Окремі тези опубліковано 1916 року під назвою «Сім проповідей мертвим» та приписано перу стародавнього гностика Василіда.
Рукописна «Червона книга» — фоліант у сап'яновій палітурці, що нагадує за формою середньовічні рукописи; і шрифт, і мова в ньому стилізовані під готику. Їй безпосередньо передувала «Чорна книга[en]» — томик у чорній шкіряній палітурці.
Родичі та нащадки Юнга довгі роки перешкоджали публікації цього важливого для історії психології документа: лише 2001 року до рукопису допущено дослідників, а широка публіка змогла познайомитися з книгою лише після її опублікування 2009 року.
Історія створення ред.
Юнг співпрацював із Фрейдом приблизно протягом 5 років, починаючи від 1907 року. Їхні стосунки з часом набули характеру ворожнечі і 1913 року закінчилися остаточним розривом, коли Юнг переважно облишив професійну діяльність і зосередився на розвитку власних ідей. Думки біографів з приводу того, чи це був психологічний зрив, розходяться[1]. Ентоні Сторр[en], спираючись на слова самого Юнга про те, що його «охопив психоз» у той час, зробив висновок, що це дійсно був психотичний епізод[2].
Сам Юнг говорив про той час як про щось на зразок експерименту, навмисного зіткнення з несвідомим[3]. Біограф Барбара Ганна[en], яка близько знала Юнга, пізніше порівнювала цей його дослід із зустріччю Менелая з Протеєм (сюжет із Одіссеї). Юнг, за її словами, «взяв за правило не давати образам, що з'явилися, покидати його, поки вони не пояснювали йому, навіщо вони йому з'явилися»[4].
- Записи моїх тодішніх фантазій я назвав «Чорною книгою», яку пізніше перейменував на «Червону книгу» та доповнив її малюнками. До неї увійшла більшість моїх малюнків із зображенням мандали. У «Червоній книзі» я спробував надати моїм фантазіям певної естетичної форми, але до кінця цю роботу не довів. Я зрозумів, що не знаходжу поки що потрібних слів і маю висловити це якось інакше. Тому колись мені довелося відмовитися від естетизації, звернувшись лише до сенсу. Я бачив, що фантазіям потрібна певна тверда основа, що мені самому слід спуститися на землю — повернутися до реального світу. Але знайти основу в реальному світі я міг тільки науково осмисливши його. Я поставив собі за мету осмислити даний мені несвідомим матеріал. І відтепер це стало сенсом мого життя. Деяку естетизацію в «Червоній книзі» я припускав ще й тому, що нескінченна низка несвідомих видінь і образів мене дратувала, — мені треба було зняти деякі моральні настанови. Все це суттєво вплинуло на мій спосіб життя. Саме тоді я зрозумів, що ніщо так не впливає на наше життя, як мова: неповноцінна мова робить неповноцінним і життя. Давши таке пояснення несвідомим фантазіям, що пригнічували мене, я звільнився від них, розв'язавши одночасно дві проблеми — інтелектуальну й моральну.[5]
Зміст ред.
Юнг назвав книгу «Новою». Рукопис розміру інфоліо, 29 × 39 см, була переплетена в червону шкіру і переважно згадується як «Червона книга» Юнга. У ній 205 сторінок тексту та ілюстрацій, всі написані від руки: 53 містять лише зображення, 71 містять і текст, і ілюстрації та 81 складаються повністю з каліграфічного тексту[6]. Юнг почав працювати над книгою 1913 року, спочатку в маленьких чорних щоденниках, під час важкого періоду творчої хвороби чи конфронтації з несвідомим. Книга призначалася для найособистіших матеріалів. За 16 років роботи над книгою Юнг розвинув теорії архетипів, колективного несвідомого та індивідуації[en][7].
«Червона книга» була продуктом техніки активної уяви, яку розробив Юнг. За описом Юнга, його відвідали два образи: старий та юна дівчина, які називали себе Іллею та Соломією. З ними був великий чорний удав. Згодом Ілля перетворився на духа-провідника, якого Юнг називав «Філемон». Соломію Юнг ідентифікував як образ аніма та анімусу. Образи, за Юнгом, «принесли мені розуміння, що в психології є речі, які я не створюю, але які виробляють самі себе і мають власне маленьке життя»[3].
Філемон представляв осяяння та спілкувався через міфічні образи. Було несхоже, що образи надходили з особистого досвіду Юнга, і Юнг тлумачив їх як продукт колективного несвідомого.
Примітки ред.
- ↑ Shamdasani, Sonu. Jung Stripped Bare By His Biographers, Even. — 2005. — ISBN 1-85575-317-0.
- ↑ Storr, Anthony. Feet of Clay: Saints, Sinners and Madmen, A Study of Gurus. — 1996. — С. 89. — ISBN 0-684-82818-9.
- ↑ а б Jung, Carl Gustav. Memories, Dreams, Reflections / Aniela Jaffe. — 1961. — С. 178—194.
- ↑ (Jung, 2009), back cover.
- ↑ Hannah, Barbara. Jung: His Life and Work : [англ.]. — 1976. — С. 115. — ISBN 0-87773-615-4.
- ↑ (Jung, 2009) Деякі з них відтворено в книзі Аніели Яффе «C.G. Jung: Word and Image» Jaffe, Aniella. C.G. Jung: Word and Image. — 1979. — С. 66—75. — ISBN 0-691-01847-2.
- ↑ The Red Book of C.G. Jung. Rubin Museum of Art. Архів оригіналу за 11 липня 2009. Процитовано 20 вересня 2009.
Література ред.
- Jung, Carl Gustav. The Red Book. Liber Novus / Sonu Shamdasani[en]. — Philemon Series & W.W. Norton & Co, 2009. — ISBN 978-0-393-06567-1. Архивная копия от 27 июля 2011 на Wayback Machine
- фон Ган, Александр. Тайное Юнга стало явным?.