Василід
Василід (заст. Базилід; грец. Βασιλείδης; лат. Basilides) — діяч раннього гностицизму, наставник з Александрії Єгипетської, який навчав у 117—138 роках н. е. Його навчав Менандр Антіохійський або якийсь Главкіад, нібито учень апостола Петра. За деякими даними, крім Александрії, Василід проповідував у персів.
| Василід | |
|---|---|
| Основні відомості | |
| Народження |
2 століття[1][2] Александрія, Єгипет, Римська імперія |
| Смерть: | 2 століття[1][2] |
| Праці й досягнення | |
| Рід діяльності: | богослов, педагог |
Від творів Василида, як і багатьох інших гностиків, збереглися лише цитати в працях його опонентів, переважно апологетів християнства. Вважається, що він був автором власного Євангелія та «Екзегетики» — великого коментаря до нього із 24 книг.
Учні Василіда заснували особливу школу гностицизму в Єгипті, що існувала ще в IV столітті, про що свідчить Єпіфаній Кіпрський. Одним із послідовників Василіда був його син Ісидор.
Вчення ред.
| Гностицизм | |
.svg)
| |
|
Перський гностицизм | |
|
Курдський гностицизм | |
|
Сіро-єгипетські гностики | |
|
Відомі гностичні автори | |
|
Пізній гностицизм | |
|
Середньовічний гностицизм | |
|
Гностичні писання | |
Реконструкцію його вчення ускладнює суперечливість джерел; однак Іреней Ліонський наводить слова Василіда, який стверджує, що вищий, ненароджений Бог-Отець породив серію божественних сутностей, еманацій, у спадному порядку величі — Розум (Нус; власне Христа, що зійшов на людину Ісуса в момент хрещення), Логос, Думку, Софію, Силу та 365 ангелів, що створили матеріальний світ. Іполит Римський, судячи з усього, викладає пізнішу редакцію вчення Василіда, і подає складніше й оригінальніше вчення, в якому відсутнє уявлення про еманацію, а в основі всього сущого проголошується Ніщо, Несуще (не-сущий Бог), що містить у собі «панспермію» — усі форми буття, — і породжує єдиносущне собі тричастинне синівство і ряд архонтів. Оскільки обрані вже спасенні, немає потреби йти на конфронтацію з язичниками та на мучеництво.
Василід навіть стверджував, що Ісус не страждав і не був розіп'ятим, але обдурив юдеїв, дозволивши, щоб за нього прийняли Симона Киринейського, розп'ятого в його образі, тоді як сам посміювався з катів. Арчибальд Робертсон[ru] бачив у цьому «пораду обраним рятувати свою шкуру і залишити дурнів напризволяще», що свідчила про аморалізацію багатих александрійських християн за правління освіченого Адріана[3]. Згідно з Іринеєм, послідовники Василіда займалися магією і вели розбещене життя. Климент Александрійський, втім, каже, що це послідовники зіпсували вчення самого фундатора школи.
У текстах символістів ред.
- К. Г. Юнг 1916 року здійснив літературну містифікацію, видавши власні «Проповіді мертвим» як твір Василіда.
- Василід — герой вірша Михайла Кузміна, який захоплювався гностицизмом, «Базилід».
- Х. Л. Борхес у своєму короткому есе «Виправдання лже-Василіда» філософськи осмислює вирішення гностиками споконвічної проблеми співіснування Добра та Зла, додаючи до основного гностичного міфу маловідомі деталі.
Примітки ред.
- ↑ а б Virtual International Authority File — [Dublin, Ohio]: OCLC, 2003.
- ↑ а б Trove — 2009.
- ↑ Робертсон А. Происхождение христианства. — М.: Издательство иностранной литературы, 1959. — С. 248—249.
Література ред.
- Бергман Т. Т. Влияние иудейского мистицизма на концепцию школы Василида // Философские дескрипты. Барнаул. 2008. Вып. 7. С. 21-29.
- Ириней Лионский. Против ересей. Кн.1., Гл. 24.
- Сидоров А. И. Гностицизм и философия (учение Василида по Ипполиту) // Ежегодник «Религии мира. История и современность». — М., 1982.
- Arendzen J.[en] «Basilides.» // The Catholic Encyclopedia. Vol. 2. New York: Robert Appleton Company, 1907.
- Pearson, Birger A. (2008). «Basilides the Gnostic». In Marjanen, Antti; Luomanen, Petri. A Companion to Second-Century Christian «Heretics». Leiden: Brill. ISBN 978-90-04-17038-4.