Центр Шпікера

центр мас периметра трикутника

Центр Шпікера — чудова точка трикутника, яка визначається як центр мас периметра трикутника; тобто центр ваги однорідного дроту, який проходить по периметру трикутника [1][2].

Центр Шпікера є інцентром серединного трикутника

Точку названо на честь німецького геометра XIX століття Теодора Шпікера[en][3]. В Енциклопедії центрів трикутника Кларка Кімберлінга вказана як X(10)[4].

Властивості ред.

 
Центр Шпікера (S) трикутника є центром перетину кліверів (позначені синіми лініями).
 
Центр Шпікера   — радикальний центр трьох зовнівписаних кіл  . Зеленим кольором позначено радикальні осі відповідних пар кіл; вони перпендикулярні до ліній центрів.
  • Центр Шпікера є центром кліверів трикутника  [1]. Тобто всі три клівери трикутника перетинаються в одній точці — в центрі Шпікера  . (Клівер трикутника — це відрізок, одна вершина якого міститься в середині однієї зі сторін трикутника, друга вершина міститься на одній з двох інших сторін, при цьому клівер розбиває периметр навпіл.)
 
  • Центр Шпікера   є точкою перетину прямих  ,   і  , де  ,   і   — подібні, рівнобедрені і однаково розташовані, побудовані на сторонах трикутника   зовні, мають однаковий кут при основі  .
    • Ця властивість виконується не тільки для центра Шпікера. Наприклад, перша точка Наполеона  , як і центр Шпікера, є точкою перетину прямих  ,   і  , де  ,   і   — подібні, рівнобедрені й однаково розташовані, побудовані на сторонах трикутника   зовні, мають однаковий кут при основі  .

Примітки ред.

  1. а б в Honsberger, 1995, с. 3–4.
  2. Kimberling, Clark. Spieker center. Архів оригіналу за 16 травня 2012. Процитовано 5 травня 2012.
  3. Spieker, 1888.
  4. а б в Kimberling, Clark. Encyclopedia of Triangle Centers. Архів оригіналу за 24 листопада 2015. Процитовано 5 травня 2012.
  5. Серединний трикутник даного   називають додатковим трикутником трикутника ABC
  6. A. Bogomolny. Nagel Line from Interactive Mathematics Miscellany and Puzzles. Архів оригіналу за 10 травня 2012. Процитовано 5 травня 2012.
  7. Odenhal, 2010, с. 35–40.

Література ред.