Теодозій Янків
Теодозій Янків ЧСВВ (хресне ім'я Тарас; нар. 14 квітня 1954, Ленкниця, Польща) — український церковний діяч, священник Української греко-католицької церкви, василіянин, доктор богослов'я, педагог, проповідник, реколекціоніст і місіонер, протоігумен Провінції Найсвятішого Спасителя Василіянського Чину святого Йосафата в Україні (1997–2000), ігумен Крехівського і Київського василіянських монастирів. Після виходу УГКЦ з підпілля доклав багато зусиль для відновлення монашого василіянського життя і монастирів в Україні.
| о. Теодозій Янків, ЧСВВ Тарас | |
|---|---|
| Протоігумен Провінції Найсвятішого Спасителя Василіянського Чину святого Йосафата (1997—2000) | |
 | |
| Загальна інформація | |
| Народження |
14 квітня 1954 (70 років) с. Ленкниця (нині гміна Сроково, Кентшинского повіту, Вармінсько-Мазурського воєводства, Польща) |
| Освіта | Варшавська вища семінарія латинського обряду |
| Служіння в церкві | |
| Конфесія | УГКЦ |
| Рукоположення | 27 травня 1979 |
| Постриг |
1 квітня 1979 (довічні обіти в ЧСВВ) |
 Матеріали до статті на Вікісховищі | |
Життєпис ред.
Народився 14 квітня 1954 року в селі Ленкниця (нині гміна Сроково, Кентшинского повіту, Вармінсько-Мазурського воєводства, Польща) в сім'ї Івана Янківа та Ольги (до шлюбу Старух), які походили з села Бережниця Вишня (Лемківщина) і були переселені до Ленкниці під час операції «Вісла» в 1947 році. Його прапрадід по материній лінії Михайло Старух (1806—1876) був послом до Галицького крайового сейму 1-го скликання (1861—1866).
Навчався в початковій школі в Ленкниці (1961—1965), Байорах Великих (1965—1967), у школі-інтернаті в Корше (1967—1969) та в IV загальноосвітньому українському ліцеї в Легниці (1969—1973).
4 вересня 1973 року вступив на новіціат до Василіянського Чину у Варшавський монастир. 29 червня 1975 року склав перші тимчасові обіти. У 1973–1979 роках вивчав філософію і богослов'я у Варшавській вищій семінарії латинського обряду. 1 квітня 1979 року склав вічні обіти у Василіянському Чині, а 27 травня цього ж року отримав священничі свячення з рук латинського єпископа-помічника Варшавської архідієцезії Єжи Модзелевського.
У 1979–1983 роках душпастирював у Колобжегу, потім в Ольштині (1983–1984). 1984–1989 роки — магістр новіціату у Варшаві, тоді ж у 1987–1989 роках виконував обов'язки ректора семінарії для греко-католицьких богословів у Любліні. У 1989–1990 — душпастир та ігумен у Венгожево.
Діяльність в Україні ред.
У 1990 році приїхав в Україну для допомоги у відновленні василіянських монастирів і монашого життя. У вересні 1990 року відновив діяльність новіціату в Крехівському монастирі, у якому був призначений ігуменом та магістром новиків (до 1993). У 1991–1996 роках під його пильним наглядом була виконана грандіозна реконструкція ансамблю Крехівської обителі. У липні 1996 року на генеральній капітулі Василіянського Чину в Римі був обраний другим генеральним радником Чину, проте у 1997 році у зв'язку зі зреченням о. Віктора Батога з уряду протоігумена провінції Найсвятішого Спасителя в Україні, о. Теодозій Янків був призначений на уряд протоігумена і виконував його до 2000 року. За його протоігуменства розпочато будівництво монастиря святого Василія Великого в Києві (1998), започатковано будівництво корпусів Василіянського інституту філософсько-богословських студій в Брюховичах, видавався часопис «Київська церква» (1998–2001), якого він був ініціатором і головним редактором[1] та ін.
Після завершення каденції протоігумена виконував обов'язки ректора Івано-Франківської духовної семінарії (2000–2001), а в 2001 році взяв активну участь у організації візиту папи Івана Павла ІІ в Україну. У 2001–2005 роках — ігумен Київського монастиря святого Василія Великого.
Упродовж 2010–2020 років проживав у монастирі Різдва Христового в Жовкві, у 2020 році переїхав до монастиря отців василіян у Перемишлі.
«Подвижник» ред.
У 2007 році в універистетському видавництві «Пульсари» у Києві вийшла книга під назвою «Подвижник» авторства Галини і Мирослава Левицьких, присвячена постаті о. Теодозія Янкова, ЧСВВ[2].
Примітки ред.
- ↑ Київська церква - Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua (ua) . Процитовано 17 травня 2018.
- ↑ Галина і Мирослав Левицькі, Подвижник. Pulsary (ua) . Процитовано 17 травня 2018.
Джерела ред.
- Галина і Мирослав Левицькі. Подвижник. Повість-хроніка. — Київ: «Пульсари», 2007. — 304 с. ISBN 978-966-8767-57-9
- Нова управа Василіянського Чину святого Йосафата // Місіонар, вересень 1996. — С. 3.
- Catalogo dell'Ordine Basiliano di San Giosafat. — Roma 2015. — 193 p. (італ.)
|
Це незавершена стаття про релігійного діяча чи діячку УГКЦ. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |