Василь Татарський (*28 листопада 1898, Мурафа — † 2 липня 1992, м. Мюнхен, Німеччина) — генерал-хорунжий (в еміграції), громадський діяч, один з основоположників Союзу Українських Ветеранів в Німеччині, та його голова від 1950 р.

Василь Татарський
 Генерал-хорунжий[1],
гауптштурмфюрер
Загальна інформація
Народження 28 листопада 1898(1898-11-28)
Мурафа, Могилівський повіт, Подільська губернія, Російська імперія
Смерть 2 липня 1992(1992-07-02) (93 роки)
м. Мюнхен, Баварія, Німеччина Німеччина
Військова служба
Приналежність  УНР
 Гетьманат
 Українська держава (1941)
Вид ЗС  Армія УНР
 14-та гренадерська дивізія Ваффен СС «Галичина»
Війни / битви Перша Світова війна
Українсько-радянська війна
Друга Світова війна
Нагороди та відзнаки
Орден «Залізний хрест» (УНР)
Орден «Залізний хрест» (УНР)
Хрест Симона Петлюри
Хрест Симона Петлюри
«Воєнний хрест» (УНР)
«Воєнний хрест» (УНР)
Залізний хрест 2-го класу

Життєпис ред.

Юні роки ред.

Генерального штабу генерал-хорунжий Василь Татарський народився 28 лютого 1898 року в місті Мурафі на Поділлі.

Російське військо ред.

По закінченні 6 класів гімназії його покликано до російського війська. Після відбуття шестимісячного вишколу в 9-му Казанському драгунському полку, відкомандирований до школи прапорщиків в м. Горі на Кавказі, яку закінчив в грудні 1917 року. Пройшов з боями Льодовий похід Добровольчої армії під командуванням генерала Корнілова.

Українське військо ред.

В 1918 році повернувся в Україну і вступив до 4-го Бердичівського полку, з яким взяв участь у повстанні проти гетьмана. Від того часу служив в українській армії аж до її інтернування в Польщі в 1920 році. В Українській Армії спочатку належав до Північної дивізії Волинської групи, а у 1920 році, після повернення із Зимового походу, в якому брав теж участь, був приділений до Запорізької дивізії. Під час військової служби був спочатку на становищі командира сотні, а пізніше був командиром 1-го куреня в 2-му Берестейському полку.

Найманець у польському війську ред.

В таборі інтернованих в Каліші закінчив українську гімназію. Після закінчення гімназії, на пропозицію тодішнього Президента УНР в екзилі і міністра військових справ генерала Садовського, вступив 1926 р. до польської старшинської школи, та хоч вже мав рангу поручника, перед поляками її не виявив, бо тоді його не прийняли б до школи.

Після 3 років закінчив школу і був приділений до 57-го полку в Познані. В полку спочатку був командиром чоти, а після закінчення кулеметних курсів командиром сотні, а від 1936 року — командиром підстаршинської школи для кулеметників. В 1937 році вступив до Військової Академії у Варшаві, яку закінчив у 1939 році.

Під час польсько-німецької війни був начальником штабу групи полковника Мікося, яка провадила бої з наступаючими більшовиками на Поліссі і Волині.

Дивізія «Галичина» ред.

По капітуляції Польщі працював деякий час в українській установі довір'я в Берліні, а в січні 1942 року вступив, як сотенний, до «Шуцманшафту» — батальйону 204 в Дембіці.

В серпні 1944 року перенесений до Української дивізії «Галичина» на становище командира кулеметної сотні[2]. В тому ж році брав участь в боях проти більшовицьких партизанів у групі Вільднера на Словаччині як сотенний 10-ї сотні 29-го полку. За ці бої одержав німецький залізний хрест 2-ї кляси.

Під час формування української армії генерал Шандрук призначив його начальником штабу протипанцерної бриґади, якою командував полковник Дяченко.

Повоєнне життя ред.

По закінченні війни Татарський жив в таборі ІРО в Новому Ульмі, і там брав участь в українському громадському житті. Головну свою увагу звернув на організацію бувшого українського вояцтва. Він був одним з основоположників Союзу Українських Ветеранів в Німеччині, та його головою від 1950 р. Належав до вищої Військової Ради при уряді УНР, був членом Українського Національно-Державного Союзу, видавав журнал «Український Комбатант» і дописував до «Українських вістей», «Мети» і «Українського Слова» в Парижі. Видав також свої спомини під заголовком «Під чотирма прапорами».

Помер у липні 1992 року.

Нагороди ред.

Див. також ред.

Посилання ред.

Примітки ред.

  1. (в еміграції)
  2. Від Двоголового орла до Галицького лева. Архів оригіналу за 12 травня 2012. Процитовано 12 травня 2012.