Вікіпедія

Сладков Олександр Валерійович

російський журналіст, репортер, пропагандист

Олександр Валерійович Сладков (рос. Александр Валерьевич Сладков; народився 1 квітня 1966 в смт Моніно, Московська область, СРСР) — російський репортер, пропагандист та спеціальний кореспондент програми "Ізвестія" ВДТРК. Старший лейтенант запасу.

Олександр Валерійович Сладков
Александр Валерьевич Сладков
Народився 1 квітня 1966(1966-04-01) (58 років)
Моніно, Щолковський район[d], Московська область, РРФСР, СРСР
Країна  СРСР
 Росія
Діяльність журналіст, пропагандист
Відомий завдяки як репортер із точок бойових дій
Alma mater Курганське вище військово-політичне авіаційне училищеd
Знання мов російська
Військове звання старший лейтенант
Нагороди
IMDb ID 7472053
Сайт t.me/Sladkov_plus

Біографія ред.

У 1987 році закінчив Курганське вище військово-політичне авіаційне училище.[1]

У 1992 році звільнився в запас зі Збройних Сил Російської Федерації у званні старшого лейтенанта.

У 1992-1993 роках – кореспондент районної газети «Время» в м. Щелково, Московської області та передачі «Голос Росії» на «Радіо Росії».

З 1993 року працює на телеканалі «Росія» кореспондентом програми «Вісті».[2]

Навчався на журналістському факультеті гуманітарного університету, який закінчив екстерном.[3]

З квітня 2002 по вересень 2015 - автор, керівник і ведучий «Військової програми»[4], з вересня 2003 по січень 2004 - ведучий телеігри «Крутий маршрут».

9 серпня 2008 року отримав порання в ногу під час військового вторгнення Росії в Грузію.[5]

З 2014 року - член Громадської ради при Міністерстві оборони Російської Федерації.[6]

Як російський військовий патриот працював у більшості «гарячих точок» на пострадянському просторі.

Висвітлював у вигідному для Росії ракурсі Придністровський конфлікт, громадянську війну в Таджикистані, російсько-чеченську війну, російську військову агресію проти Грузії та України.

Передавав репортажі з Грозного під час боїв російських окупаційних військ проти Чеченської Республіки Ічкерія у січні 1995 року, у березні та серпні 1996 року, а також у січні 2000 року.

Робота в Україні ред.

З початку російської агресії проти України в 2014 році Олександр Сладков працює на окупованих територіях виправдовуючи вторгнення Росії в Україну та військові злочини російської армії проти мирного населення України.

На своїх каналах в соціальних мережах відкрито закликає до геноциду мирного населення України та знищення українських міст, які будуть чинити опір російським окупаційним військам.[7] Також активно намагається просувати пропагандистський наратив про Україну як неонацистську державу:

"Це звичайний фашизм...коли далі будуть горіти українські міста, не питайте за що і чому" [8]

"Мені хочеться, щоб цієї ночі в російських землях з бойових позицій стартували десятки важких ракет. "Іскандери" мене сьогодні не влаштують. Хочу, щоб Хрещатик перетворився на дим та попіл."[9]

Коментуючи тренування військовослужбовців ЗСУ у Великій Британії він зазначив:

"Я гадаю, треба відкрити табори з антиамериканською підготовкою солдатів Венесуели, Ірану та Північної Кореї. Не антитерор, а антианглосаксон"[10]

Сладков регулярно проводить допити українських військовополонених та політв’язнів, які після тортур російських спецслужб використовуються для створення пропагандистських сюжетів.[11] Він брав участь у допиті заарештованого українського журналіста Станіслава Асєєва. [12]

У квітні 2020 року Олександр Сладков на своєму YouTube-каналі опублікував відео з позицій російсько-терористичних військ у районі міста Горлівка Донецької області (на той момент непідконтрольного Україні), на якому зафіксовано використання бойовиками снарядів 122-мм калібру, що були заборонені згідно з Мінськими домовленостями.[13]

23 липня в ЗМІ з'явилося повідомлення, що машина, в якій пересувався Сладков могла 13 липня 2022 року збити на смерть людину в селі Варварівка Луганської області (на той момент - село окуповано Росією). За повідомленнями рідних єдиний свідок аварії, жінка, була викрадена на наступний день після події і з того часу не виходила на зв'язок. Марка і держномер машини співпадали з автомобілем, який напередодні був подарований Сладкову. Відео, в якому показано як Сладкову дарують машину і в якому можна побачити номери було видалено з сайту після 13 липня. [14]

Сам Сладков 23 липня записав кілька відеозвернень, в яких спростовував свою провину, втім він збрехав, що не був на території Луганської області і що не використовував цю машину. Докази його перебування в на той момент окупованій Луганській області та використання машини можна знайти в чисельних відеопублікаціях на телеграм-каналі самого Сладкова, які записані в цей період.

Фігурант бази даних центру «Миротворець»[15].

Особисте життя ред.

Одружений, дружина Тетяна (нар. 22 січня 1972) - колега Сладкова та продюсер його фільмів. У пари четверо дітей (Олександр, Дар'я, Аріна, Варвара). Старші діти пов'язали своє життя із російськими силовими структурами.[16]

Фільмографія ред.

Олександр Сладков є автором понад 15 документальних фільмів про події на Балканах, Кавказі та Україні. Серед останніх пропагандистських фільмів Олександра Сладкова: «Ми – Донбас!» 2017 року, в якому розповідається про іноземних бойовиків, які воюють спільно з російськими окупаційними військами проти Збройних Сил України. А також фільм 2020 року «Крим. Моя весна», який призначений для виправдання російської анексії українського півострова.

Нагороди ред.

Орден Пошани (1996 рік) — за активну участь у створенні та становленні Всеросійської державної телевізійної та радіомовної компанії.[17]

Іменна зброя (1999 рік) — від міністра оборони Росії Маршала Російської Федерації І. Д. Сергєєва.[18]

Орден Мужності (2000 рік) — за самовідданість під час висвітлення у вигідному для Росії ракурсі подій у Північнокавказькому регіоні. [19]

Премія ФСБ Росії (номінація "Телевізійні та радіопрограми", 2006 рік) - за пропагандистський фільм "Кінець "Чорного Ангела"".[20]

Цінний подарунок (2007 рік) від міністра оборони Росії С. Б. Іванова - за активне сприяння у вирішенні завдань, покладених на Збройні Сили Російської Федерації.

Орден Мужності (2009 рік) — за самовідданість під час висвітлення у вигідному для Росії ракурсі подій вході російської військової агресії проти Грузії.

Орден Дружби (2013 рік) — за великий особистий внесок, високий професіоналізм, мужність і самовідданість, виявлені під час російської військової агресії проти Грузії у серпні 2008 року[21]

Премія ФСБ Росії (номінація «Телевізійні та радіопрограми», 2013 рік) – за пропагандистський фільм «Вогняна застава. Ті, що залишилися живими».[22]

Премія ФСБ Росії (номінація «Телевізійні та радіопрограми», 2019-2020) - за пропагандистський фільм «Операція «Аргун»».

Примітки ред.

  1. ↑ Военкор Александр Сладков приехал на юбилей КВВПАУ в Курган. oblast45.ru (ru-RU) . Процитовано 25 липня 2022.
  2. ↑ Александр Сладков. Люди (російська) . 1 грудня 2008. Процитовано 25 липня 2022.
  3. ↑ ТАТЬЯНА СЛАДКОВА: "НЕ СОЧТИТЕ МЕНЯ СУМАСШЕДШЕЙ, НО Я ЛЮБЛЮ ОПАСНУЮ РАБОТУ МУЖА". www.trud.ru (ru-RU) . 14 серпня 2008. Процитовано 25 липня 2022.
  4. ↑ Мы все родом из армии. Красная звезда (російська) . 14 лютого 2002. Процитовано 25 липня 2022.
  5. ↑ В Южной Осетии получил ранение журналист НТВ. Известия (рос.). 10 серпня 2008. Процитовано 25 липня 2022.
  6. ↑ Члены Общественного совета при Минобороне РФ посетили автошколу ДОСААФ в Рязани — Союз Десантников России (ru-RU) . Процитовано 25 липня 2022.
  7. ↑ Lavrenyuk, Yaroslava (11 квітня 2022). «Спецоперация» и «ликвидация националистов»: российская пропаганда во время войны. StopFake (ru-RU) . Процитовано 25 липня 2022.
  8. ↑ Сладков +. Telegram. Процитовано 25 липня 2022.
  9. ↑ Сладков +. Telegram. Процитовано 25 липня 2022.
  10. ↑ Сладков +. Telegram. Процитовано 25 липня 2022.
  11. ↑ Достатньо було сказати, що зроблять з його дівчиною – Асєєв про допит Протасевича на телебаченні Білорусі (рос.). Радіо Свобода (укр.). Процитовано 25 липня 2022.
  12. ↑ Как пленного украинского журналиста превратили в «шпиона» | Донбасс Реалии (укр.), процитовано 25 липня 2022
  13. ↑ Пропагандист РФ в своем видео случайно показал карту по которой боевики корректируют огонь по позициям ВСУ • ГЛАВК – главные новости со всего мира. ГЛАВК. Архів оригіналу за 15 червня 2023. Процитовано 25 липня 2022.
  14. ↑ Война в Украине. 150‑й день. Медиазона (рос.). Процитовано 25 липня 2022.
  15. ↑ Центр «Миротворець»: Сладков Олександр Валерійович
  16. ↑ Александр Сладков: биография и личная жизнь, жена, карьера и успех, Инстаграм и фото. 100Biografiy - Сайт о биографиях знаменитостей (ru-RU) . 15 травня 2022. Процитовано 25 липня 2022.
  17. ↑ Указ Президента Российской Федерации от 08.05.1996 г. № 683. Президент России (рос.). Процитовано 25 липня 2022.
  18. ↑ Вернувшись из Чечни, министр обороны заявил, что российские войска пришли туда навсегда. polit.ru. Процитовано 25 липня 2022.
  19. ↑ Указ Президента Российской Федерации от 08.12.2000 г. № 1982. Президент России (рос.). Процитовано 25 липня 2022.
  20. ↑ NEWSru.com :: В Москве впервые вручили премии ФСБ России за лучшие произведения об органах безопасности. webcache.googleusercontent.com. Процитовано 25 липня 2022.
  21. ↑ » Указ «О награждении Орденом Дружбы Сладкова А.В.» Официальный сайт Президента Республики Южная Осетия (ru-RU) . Процитовано 25 липня 2022.
  22. ↑ 2013 год :: Федеральная Служба Безопасности. archive.ph. 14 червня 2014. Архів оригіналу за 14 червня 2014. Процитовано 25 липня 2022.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сладков_Олександр_Валерійович&oldid=42599902