Речицьке староство
Речицьке староство (пол. Starostwo Rzeczyckie, біл. Рэчыцкае староства) — адміністративна одиниця у складі Речицького повіту Мінського воєводства Великого князівства Литовського провінції Речі Посполитої. Центром Речицького староства було містечко Речиця.
| Речицьке староство | |
|---|---|
|
| |
| Адм. центр | Речиця |
| Країна |  Велике Князівство Литовське
|
| Регіон |  Річ Посполита Трьох Народів
|
| Офіційна мова | старобілоруська (русинська) |
| Населення | |
| - повне | |
| Етнікон | Біла Русь |
| Площа | |
| - повна | |
| Дата заснування | 1566 |
Історія ред.
- У 1565–1566 рр. — згідно адміністративної реформи Речицька воласть увійшла до складу Речицького повіту як Речицьке староство[1][2].
- У 1569 р. — включене в «столові» маєтки, дохід з яких йшов на забезпечення великого князя і його двору[3].
- У 1593 р. — річицький староста М. Буйвид заклав три села з фільварками власним коштом[4]
- У 1596 р. — захоплено козацьким загоном Северина Наливайко[5].
- У 1648–1651 рр. — декілька разів займають козацькі загони від Богдана Хмельницького, котрі зруйнували річицький замок. У 1650 р. — захоплене козацькими загонами полковника Мартина Небаби[5].
- У 1654–1667 рр. — розруха, бунт і війна через вторгнення козаків під командуванням Золотаренко І. Н. і його брата Золотаренко В. Н.[6].
- 15 липня 1734 р. — староство у владі князів Радзивіллів на підставі «привілею» Сигізмунда III Вази[7].
- У 1793 р. у наслідку третього поділу Речі Посполитої староство приєднано до Російської імперії[7].
Адміністративний поділ ред.
Великий державний маєток у ВКЛ у XV–XVIII ст.. Центр — м. Речиця. Спочатку входила до складу Чернігівського князівства, включала в собі містечка Стрешин, Горваль, Дамисьлін та інші, які великі князі ВКЛ роздали духовним і світським феодалам.
Відповідно Інвентаря 1738 р. у цьому старостві було (складова Люстрації 1738 р. у повіті Речицькому):
- м. Речиця, селище зване як «вєсь» (пол. wieś) Бронне, що належало до міста;
- войтовство Лісєнове: в. Лішбі, в. Бабшче, в. Кринкі;
- войтовство Короватицьке: в. Короватиче, в. Кобилов, в. Пубєнікі;
- войтовство Васілєвіче: в. Васілєвіче, в. Кришиніче;
- войтовство Ставонське: в. Ставон, в. Осташковіче, в. Стоковіче, в. Муслати[8].
Старости і намісники ред.
Староство — це державний маєток, який давав великий князь або король на тимчасове користування феодалам як натуральну пенсію за службу. Посади Річицьких старост у XVI–XVIII ст. займали представники відомих і впливових родів князівства.
- У 1418 р. — річицький намісник, боярин Квач[1].
- У 1511 р. — річицький намісник М. Халецький[3]
- У 1522–1527 рр. — річицький намісник Сенько Полозович, у 1529 р. він державець річицький[9]
- У 1532–1545 рр. — річицький намісник, князь Олександр Вишневецький[3]
- У 1555–1563 рр. — річицький державця, намісник і староста Оникій (Іоанникій) Горностай[3][10]
- Ф. Сангушко
- Від 20 березня 1568 до 1571 рр. — князь Роман Федорович Сангушко[11][3]
- У 1570–1573 рр. — Миколай Павлович Сапєга
- У 1576 р. — Остафій Богданович Волович[3]
- У 1593 р. — староста М. Буйвид[4]
- До 1597 р. — князь Ярош Іванович Жижемський[12]
- До 1618 р. — князь Петро Ярошевич Жижемський[13][14] (син Яроша Івановича Жижемського)[15]
- З 1626 р. — Е. А. Слушка[3]
- З 1639 р. — Богуслав Єжи (Юрій) Слушка[3][16]
- У 1658–1672 рр. — Сигізмунд Адам Слушка
- До 1686 р. — Домінік Міхал Слушка
- До 1713 р. — сини Домініка Міхала Слушкі Ю. Слушка (у 1672–1688 рр.) та Д. Слушка[3]
- До 1737 р. — Клановський, Пакоша, К. Халецький[3]
- Юзеф (Йосип) Богуслав Слушка[17]
- Олександр Слушка
- Альбрехт Радзивілл
- Петро Юдицький[18]
- З 1773 р. — Юзеф Юдицький
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ а б стар. 180 (том 6 кніга I), Энцыклапедыя гісторыі Беларусі, рэдкал. Г. П. Пашкоў і інш., Беларуская энцыклапедыя імя Пятруся Броўкі, г. Мінск, 2001 г. ISBN 985-11-0214-8 (біл.)
- ↑ стар. 533 (Т. 2), «Вялікае княства Літоўскае (Энцыклапедыя) у 2 т.», рэд. Г. П. Пашкоў і інш., г. Мінск, выд. Беларуская Энцыклапедыя, 2007 г. ISBN 978-985-11-0394-8 (біл.)
- ↑ а б в г д е ж и к л стар. 533, «Вялікае княства Літоўскае (Энцыклапедыя) у 2 т.», рэд. Г. П. Пашкоў і інш., Т. 2, г. Мінск, выд. Беларуская Энцыклапедыя, 2007 г. ISBN 978-985-11-0394-8 (біл.)
- ↑ а б стар. 534 (Т. 2), «Вялікае княства Літоўскае (Энцыклапедыя) у 2 т.», рэд. Г. П. Пашкоў і інш., г. Мінск, выд. Беларуская Энцыклапедыя, 2007 г. ISBN 978-985-11-0394-8 (біл.)
- ↑ а б стр. 265, «Города, местечки и замки Великого княжества Литовского» (энциклопедия), ред. Т. В. Белова и др., г. Минск, Беларусская энциклопедия им. П. Бровки, 2009 г. ISBN 978-985-11-0432-7 (рос.)
- ↑ Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. T. III. — Warszawa, 1880–1914. — S. 117. (пол.)
- ↑ а б стр. 266, «Города, местечки и замки Великого княжества Литовского» (энциклопедия), ред. Т. В. Белова и др., г. Минск, Беларусская энциклопедия им. П. Бровки, 2009 г. ISBN 978-985-11-0432-7 (рос.)
- ↑ Центральный Государственный Архив ЛССР, Lietuvos Valstybes Istorijos Archyvas — pondas (SA) № 11, aprasas № 1, byla № 1058, n. gorbacevskio katalogas № 3713, j. sprogio katalogas № 3774 (1424), katalog. SA (фонд Древн. Арх.) № 3774 (numero 570, 1349, 354) (лит.) (пол.)
- ↑ стар. 533–534, «Вялікае княства Літоўскае (Энцыклапедыя) у 2 т.», рэд. Г. П. Пашкоў і інш., Т. 2, г. Мінск, выд. Беларуская Энцыклапедыя, 2007 г. ISBN 978-985-11-0394-8 (біл.)
- ↑ Горностай — центр генеалогических исследований [Архівовано 26 жовтня 2013 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ Роман Фёдорович Сангушко: биография (рос.)
- ↑ стар. 533, «Вялікае княства Літоўскае (Энцыклапедыя) у 2 т.», рэд. Г. П. Пашкоў і інш., Т. 2, г. Мінск, выд. Беларуская Энцыклапедыя, 2005 г. ISBN 978-985-11-0394-8 (біл.)
- ↑ «Szlachta ruska Wielkiego Księstwa Litewskiego a reformacja» (Piotr Żyżemski — kolejny syn zmarłego w 1597 roku Jarosza), Беларуская Інтэрнэт-Бібліятэка КАМУНІКАТ © Беларускае Гістарычнае Таварыства пры выкарыстаньні матэрыялаў спасылка на Беларускі Гістарычны Зборнік абавязковая [Архівовано 27 вересня 2011 у Wayback Machine.] (пол.) (біл.)
- ↑ «Баркулабаўскі летапіс» (1599 г. — князь Петр Жижемский староста речицкий), Полное собрание русских летописей. Т.32. М., 1975. С. 174–192. OCR — А. Ліцкевіч [Архівовано 31 травня 2013 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ стар. 533 (том 2), «Вялікае княства Літоўскае (Энцыклапедыя) у 3 т.», рэд. Г. П. Пашкоў і інш., г. Мінск, выд. Беларуская Энцыклапедыя, 2007 г. ISBN 978-985-11-0394-8 (біл.)
- ↑ Bogusław Jerzy Słuszka h. Ostoja (пол.)
- ↑ Слушки (рос.)
- ↑ «История возникновения фамилии — Юдицкие» (Юдицкие герба «Радван» [Архівовано 2 грудня 2013 у Wayback Machine.] (рос.)
Джерела ред.
- Powiat rzeczycki // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — T. X: Rukszenice — Sochaczew. — Warszawa, 1889. — S. 134–137. (пол.)
- Тэрыторыя, адміністрацыйны падзел. Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя ў 2 тамах, г. Мінск, 2005 г. (біл.)
- Центральный Государственный Архив ЛССР, Lietuvos Valstybes Istorijos Archyvas — pondas (SA) № 11, aprasas № 1, byla № 1058, n. gorbacevskio katalogas № 3713, j. sprogio katalogas № 3774 (1424), katalog. SA (фонд Древн. Арх.) № 3774 (numero 570, 1349, 354) (лит.) (пол.)
- «Беларуская дзяржава Вялікае княства Літоўскае», Ермаловіч М., изд. «Беллітфонд», Мінск, 2003 г. ISBN 985-6576-08-3 (біл.)
- стар. 532–534, «Вялікае княства Літоўскае (Энцыклапедыя) у 2 т.», рэд. Г. П. Пашкоў і інш., Т. 2, г. Мінск, выд. Беларуская Энцыклапедыя, 2007 г. ISBN 978-985-11-0394-8 (біл.)
- Энцыклапедыя гісторыі Беларусі : у 6 тамах / рэд. кал.: Г. П. Пашкоў (галоўны рэд.), М. В. Біч, Б. І. Сачанка і інш.; мастак Э. Э. Жакевіч — Мінск : Выд. «Беларуская Энцыклапедыя імя Пятруся Броўкі», 1993—2003. — ISBN 5-85700-073-4. Т. 6, Кн. I, С. 179–183.
Посилання ред.
- Речицкое староство (рос.)