Вікіпедія

Моріс Жолі

Моріс Жолі (фр. Maurice Joly; 22 вересня 1829, Лонс-ле-Соньє — 15 липня 1878, Париж) — французький адвокат і публіцист, відомий як автор памфлету Dialogue aux enfers entre Machiavel et Montesquieu[4] («Розмови Макіавеллі і Монтеск'є в царстві мертвих»), спрямованого проти політичного режиму Наполеона III.

Моріс Жолі
фр. Maurice Joly
Народився 22 вересня 1829(1829-09-22)[1][2][…]
Лонс-ле-Соньє
Помер 15 липня 1878(1878-07-15)[1] (48 років)
Париж
Країна  Франція
Діяльність журналіст, письменник, адвокат
Мова творів французька
Роки активності з 1862
Жанр сатира
Magnum opus The Dialogue in Hell Between Machiavelli and Montesquieud
CMNS: Моріс Жолі у Вікісховищі

Життя та творчість ред.

Багато відомостей про життя Моріса Жолі містяться в автобіографії «Моріс Жолі, його життя і його програма»[5], написаній ним у листопаді 1870 року під час 10-денного тюремного ув'язнення в Консьєржері, а також в книзі Анрі Роллена «Апокаліпсис нашого часу»[6] і в передмовах до видання книг Жолі «Плебісцит» і «Цезар» 1996 р.[7]

Жолі пише, що він народився в сім'ї француза й італійки. Його батько був членом законодавчих зборів департаменту Жура, а дід по материнській лінії — скарбником Корсики і генеральним секретарем військово-морського міністерства в Неаполі. Почав вивчати юриспруденцію в Діжоні, але 1849 року перервав навчання і переїхав у Париж, де працював десять років в різних міністерствах на незначних посадах. 1859 року Жолі закінчив навчання і був прийнятий в паризьку колегію адвокатів.

1862 року за порадою Жуля Греві Жолі почав складати літературні портрети знаменитих адвокатів[8], наживаючи собі ворогів серед «колег по цеху». 1863 року Жолі опублікував роботу «Паризька колегія адвокатів»[9], що принесла автору популярність. Потім були «Принципи '89»[10] — книга з критикою конституції 1852 року і сатиричний памфлет під назвою «Політична економіка Жури»[11].

 
Dialogue aux enfers, 1864

1864 року Жолі написав «Розмови Макіавеллі і Монтеск'є в царстві мертвих», які стали пізніше знаменитими. За твердженням автора[5], ідея написати політичну сатиру на ненависний йому режим Луї-Наполеона у вигляді діалогу небіжчиків прийшла йому в голову під час прогулянки по берегу Сени, під враженням «Бесід про торгівлю зерном»[12] абата Ґаліані. Крім того, літературна форма розмови в царстві мертвих була популярна у Франції з часів Фонтенеля. За допомогою цього прийому Жолі розраховував обійти заборону на відкриту критику уряду.

У книзі 25 діалогів. Яскравий представник епохи Просвітництва благородний барон де Монтеск'є відстоює позиції помірного правління і дотримання прав особистості, а флорентійський політик Середньовіччя підступний Макіавеллі береться довести своєму співрозмовнику, що управляти людьми можна тільки силою і хитрістю, і що деспотія — це потреба сучасного суспільства. «Макіавеллі: Ти пишеш в „Дусі законів“, що законодавець повинен узгоджуватися з народним духом, так як найкраще ми робимо те, що робимо вільно й у згоді з нашим природним генієм, і ти гадаєш це аксіомою. Так ось, мені не знадобиться і двадцяти років, щоб зломити дух самого непокірного європейського народу і занурити його в таку ж деспотію, в якій перебувають народи Азії.» Співрозмовники б'ються об заклад. Перемагає Макіавеллі, який крок за кроком описує ті дії, які зробив Наполеон III для встановлення деспотії у Франції. Остання репліка в діалозі належить Монтеск'є: «Господь Всевишній, що ти допустив!..»[13].

Закінчивши рукопис, Жолі після повернення в Париж зробив спробував видати, представивши «Розмови» як перекладений з англійської мови твір якогось Макферсона (натяк на автора знаменитої літературної підробки «Поеми Оссіана» Джеймса Макферсона). Однак видавець відмовився друкувати книгу, помітивши, що Макіавеллі в ній дуже схожий на Наполеона III. В кінці 1864 року «Розмови» були опубліковані в Брюсселі видавництвом Мертінс і сини від імені «сучасника» без зазначення імені автора. Однак при спробі перетину франко-бельгійського кордону 16 березня 1865 р. вантаж з книгами був захоплений поліцією, а у Моріса Жолі, в його паризькій квартирі, пройшов обшук. 28 квітня 1865 року Моріс Жолі був засуджений корекційним трибуналом (без присяжних) до 15-місячного тюремного ув'язнення і штрафу в 200 франків «за розпалювання ненависті і зневаги до уряду Імперії». Після відхилення апеляції 2 червня 1865 року і касації 19 січня 1866 року, Жолі відбував свій термін у в'язниці Святої Пелагії з 14 лютого 1866 року.[14]

Після звільнення Жолі перебував під наглядом влади, але продовжував спроби вести громадську і політичну діяльність. Заснований Жолі журнал «Le Palais» закрився після скандалу і дуелі з одним із засновників. Випадковим чином виявився замішаний в спробу повалення Уряду народної оборони 31 жовтня 1870 р. за що був підданий позбавлення волі строком на 10 днів у в'язниці Консьержери. Всупереч усталеній суспільній думці, Моріс Жолі не брав участі в Паризькій Комуні 1871 року (його плутають з Мішелем Жолі, національним гвардійцем і членом мерії 1-го округу Парижа)[15][16]. В кінці свого життєвого шляху Моріс Жолі вступив в масонську ложу La Clémente amitié. Жолі домагався популярності. Однак ім'я його залишалося невідомим і газети не хотіли мати з ним справу. У жовтні 1877 року під час передвиборчої кампанії Жолі організував «незалежний комітет» і затіяв аферу з підробленими підписами[17] на користь кандидата Даґен. Цей Даґен балотувався в Законодавчий корпус проти Жюля Греві від департаменту Жура. Афера була розкрита співробітниками газети Le XIXe Siècle. Жолі подав до суду на Le XIXe Siècle і ще 10 газет за те, що вони відмовилися публікувати його роз'яснення з приводу інциденту з «незалежним комітетом»[6]. Жолі програв суд проти газет. Після цієї історії рада Паризької колегії адвокатів запропонував Морісу Жолі подати у відставку, щоб не ганьбити корпорацію. 2 липня Моріс Жолі подав заяву про вихід з Колегії.

Моріс Жолі застрелився з револьвера 7 липня 1878 р.[18] Його тіло було виявлено в понеділок 15 липня 1878 року в квартирі на третьому поверсі за адресою Набережна Вольтера 5, в Парижі[19].

Посмертна слава ред.

Слава прийшла до Моріса Жолі багато пізніше, загадковим і несподіваним чином. На початку XX сторіччя його «Розмови в царстві мертвих» були використані в царській Росії для виготовлення літературної фальшивки — сумнозвісних «Протоколів сіонських мудреців»[20]. Плагіат був викритий кореспондентом газети «Таймс» Філіпом Грейвсом (1921)[21], а потім ґрунтовно доведений в ході Бернського процесу (1934—1935)[22][23][24] і пізнішим текстологічним дослідженням Чезаре Де Мікеліс (2004)[25].

Італійський письменник Умберто Еко стверджує[26], що Жолі, в свою чергу, запозичив не менше 7 сторінок тексту «Розмов» з книги Ежена Сю «Таємниці народу» («Mysteres du Peuple», 1849—1857)[27] . Жолі також є персонажем роману Еко «Празький цвинтар»[28].

2015 року в Лонс-ле-Соньє, рідному місті Моріса Жолі, з'явилася вулиця, названа його ім'ям (Rue Maurice Joly).[29]

Список творів ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ SNAC — 2010.
  3. ↑ Babelio — 2007.
  4. ↑ Maurice Joly. Dialogue aux enfers entre Machiavel et Montesquieu ou la politique de Machiavel au XIXe siècle. — Bruxelles : A.Mertens et fils, 1864.
  5. ↑ а б Maurice Joly. [1] — Paris : Lacroix, Verbɶckhoven et Co, 1870. Архівовано з джерела 26 листопада 2020
  6. ↑ а б Henri Rollin. L'Apocalypse de notre temps. Les dessous de la propagande allemande d'après des documents inédits. — Paris : Gallimard, 1939. — (Problèmes et documents)
  7. ↑ Maurice Joly. Le Plébiscite, épilogue du dialogue aux enfers entre Machiavel et Montesquieu, précédé de César. — Paris-Zanzibar, 1996. — ISBN 2-911314-02-6.
  8. ↑ Maurice Joly. Gorgias // Figaro : journal non politique. — Paris : Figaro, 1878. — Число 18. — 9. — С. 2. Архівовано з джерела 13 жовтня 2016. Процитовано 24 жовтня 2021.
  9. ↑ Maurice Joly. [2] — Paris : Gosselin, 1863. Архівовано з джерела 4 липня 2020
  10. ↑ Maurice Joly. [3] — Paris : E. Dentu, 1863. Архівовано з джерела 21 січня 2021
  11. ↑ Maurice Joly. [4] — Paris : P.-A. Bourdier, 1864. Архівовано з джерела 14 лютого 2016
  12. ↑ Фердинандо Галиани. Беседы о торговле зерном (пер. с фр. М.Драгомирова). — Киев, 1891.
  13. ↑ Maurice Joly (author), John S. Waggoner (translator). The Dialogue in Hell between Machiavelli and Montesquieu. — Lexington Books, 2002. — ISBN 0-7391-0337-7.
  14. ↑ Maurice Joly (1868). Dialogue aux Enfers entre Machiavel et Montesquieu, ou la Politique au XIXe siècle, par un contemporain [Maurice Joly]. Bruxelles: Tous les libraires.
  15. ↑ Armand Dayot[en]. L'Invasion, Le Siege, La Commune. — Paris : Ernest Flammarion, 1901. — С. 321.
  16. ↑ Charles Feld; François Hincker. Paris au front d'insurgé: la Commune en images. — Paris : Livre-Club Diderot, 1971. — С. 14.
  17. ↑ Le Gaulois 11.10.1877; p.2.
  18. ↑ [Le Constitutionnel 18.07.1878, p.3. ].
  19. ↑ Hippolyte de Villemessant. Nouvelles Diverses // Figaro : journal non politique. — Paris : Figaro, 1878. — Число 17. — 7. — С. 3. Архівовано з джерела 20 лютого 2016. Процитовано 24 жовтня 2021.
  20. ↑ Сергей Нилус. Великое в малом и антихрист, как близкая политическая возможность. Записки православного. — Царское Село, 1905.
  21. ↑ Philip Graves. The truth about "The Protocols" // The Times, August 16, 17, and 18, 1921. — London.
  22. ↑ Kevin Schlottmann (17 липня 2013). Guide to the Bern Trial on the Protocols of the Elders of Zion Collection. http://findingaids.cjh.org. Leo Baeck Institute. Архів оригіналу за 30 жовтня 2018. Процитовано 26 січня 2016.
  23. ↑ Herman Bernstein. The Truth About "The Protocols of Zion". A Complete Exposure. — New York : Covici Friede, 1935. — ISBN 978-0870681769.
  24. ↑ Norman Cohn[en].  — London : Serif, 2006. — ISBN 978-1897959497.
  25. ↑ Чезаре Дж. Де Микелис[en]. "Протоколы сионских мудрецов". Несуществующий манускрипт, или Подлог века. — 2006. — ISBN 985-436-527-1.
  26. ↑ Umberto Eco.  — Cambridge, MA : Harvard University Press, 1994. — ISBN 0-674-81050-3.
  27. ↑ Eugène Sue. [5] — Bruxelles, 1849-1857 : Alphonse-Nicolas Lebègue. Архівовано з джерела 29 серпня 2021
  28. ↑ Mark Medley (18 листопада 2011). Fascinated by stupidity: Umberto Eco conspires in The Prague Cemetery. National Post (англ.). Процитовано 2019--11-28.
  29. ↑ DomRaider. Архів оригіналу за 1 February 2016.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Моріс_Жолі&oldid=41074320