Вікіпедія

Мелеагр (військовий)

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Мелеагр (значення).

Мелеа́гр (дав.-гр. Μελέαγρος; вбито в 323 до н. е.) — македонський воєначальник, служив у війську Александра Македонського.

Мелеагр
дав.-гр. Μελέαγρος
Народився 4 століття до н. е.
Помер 323 до н. е.
Вавилон, Хілла, Ірак
Країна  Стародавня Македонія
Діяльність воєначальник

Мелеагр був одним з воєначальників Александра Македонського, якому віддано служив протягом усього його правління. Перша згадка Мелеагра пов'язано з участю в поході проти гетів у 335 році до н. е. Він керував одним з таксісів македонської фаланга практично у всіх основних битвах Александра. У 323 році до н. е. після смерті басилевса він ненадовго став регентом Македонської держави, однак через короткий час був убитий за прямим наказом іншого претендента на владу — Пердікки.

Життєпис ред.

Походження. Участь у походах Александра Македонського ред.

Мелеагр народився імовірно в 360-х роках до н. е. Через те, що ім'я його батька було Неоптолем[1], вважається, що він походив з Лінкестиди[en] або Епіру. Ім'я Неоптолем найчастіше зустрічається в ономастиконі цих областей. Вперше в античних джерелах Мелеагр згадується при описі війни проти гетів у 335 році до н. е. Йому разом з Філіппом[de], сином Балакра, було доручено перевезти захоплену здобич до Македонського табору[2]. Враховуючи, що Філіпп був таксіархом, можна припустити, що Мелеагр на той момент також керував одним з таксісів македонської армії[3].

У 334 році до н. е. в битві на річці Гранік Мелеагр командував одним з підрозділів фаланги на лівому фланзі[4]. Того ж року брав участь у невдалій атаці на передмістя Галікарнаса — Минд[en][5]. Взимку 334/333 року до н. е. Александр відправив з Карії до Македонії солдатів, які одружилися незадовго до початку походу. Одним з цих солдатів був Мелеагр[1]. З цього дослідником Вальдемаром Геккелем[en] був зроблений висновок, що Мелеагр був одружений, хоча будь-яких відомостей про його дружину і дітей в античних джерелах немає[3].

 
Карта із зазначенням походів армії Александра та основних битв

Навесні 333 року до н. е. Мелеагр знову приєднався до македонського війська в Гордії. Разом з Мелеагром до Александра прибули підкріплення в 3000 піших воїнів, 300 македонських і 200 фессалійських вершників, а також 150 еліміотів[en] під командуванням Алкія[6]. Згодом Мелеагр брав участь у битві при Іссі 333 роки до н. е. і в битві під Гавгамелами 331 року до н. е.[3] У 330 році до н. е. перед битвою при Перських воротах Александр залишив у таборі частину військ, в тому числі й таксіс Мелеагра, під командуванням Кратера, а сам здійснив обхідний маневр. Після умовного знака труби війська Кратера і Мелеагра почали штурм, чим відвернули увагу Аріобарзана[en]. Атака з двох сторін привела персів в замішання, а потім й до поразки[7][8][9][3].

Квінт Курцій Руф згадує Мелеагра при описі подій 329 року до н. е. в якості одного з воєначальників, який керував облогою міста мемакенів (цей народ більше ніде не згадується) в області Яксарту[8][10]. Під час штурму Александр був поранений. Арріан відносить цю подію до штурму Кірополя[11][10].

У 328 році до н. е. Мелеагр разом з Поліперхоном, Горгієм[en] і Атталом придушував повстання в Бактрії, в той час, коли басилевс Александр з основними силами вирушив в Согдіану. Залишається неясним, чи був кожен воєначальник незалежним і придушував повстання в «своїй» області, або діяв під загальним командуванням. Хоч би що там було незабаром Мелеагр приєднався до військ Кена[en] і зиму 328/327 року до н. е. провів у Согдіані[12][13].

У 327 до н. е. Мелеагр у складі війська під командуванням Гефестіона і Пердікки здійснив марш до Інду. По дорозі ними був розбитий правитель Певкелаотиди Астіс[ru]. Потім македоняни увійшли до земель раджі Таксіла, який вважав за краще підкоритися Александру. За свідченням Квінта Курція Руфа, Александр не тільки не прийняв підношень Таксіла, а й відіслав до нього тисячу талантів. Ця щедрість, хоч і зобов'язала нового союзника, зачепила самих македонян. Мелеагр під час бенкету сп'янів і привітав басилевса з тим, що «той все-таки знайшов в Індії людину, гідну тисячі талантів». На це Александр обмежився фразою, «що заздрісні люди створюють великі муки насамперед самим собі»[14]. За однією з версій, така зухвалість коштувала Мелеагру кар'єрного росту і він так і не був підвищений до гіппарха[13].

В битві при Гідаспі 326 року до н. е. Мелеагр разом з Атталом і Горгієм на чолі свойого таксису і найманої кінноти знаходився на березі річки, поки македонський басилевс з військом переправлявся через річку в іншому місці[15]. Воєначальникам було наказано форсувати річку, коли почнеться бій. Мелеагр зі своїми загонами переправився через Гідасп, коли бій було вже виграно, і лише продовжив переслідувати втікаючих індійців[16]. З Індій повернувся разом з Атталом і Антигеном[en] під командуванням Кратера через Арахосію і Дрангіану[17][13].

Пліній Старший згадує про те, що в гімнасій Мелеагра пісок привозили з Єгипту, що теоретично могло відбуватися в проміжку між поверненням до Вавилону в 326/325—323 роках до н. е., коли воєначальник не брав участі у військових походах. В цілому, попри військові заслуги, за оцінками Вальдемара Геккеля Мелеагр не був ні освіченим, ні політично проникливим сподвижником Александра[13].

Після смерті Александра Македонського ред.

У 323 році до н. е. після смерті Александра Македонського перед військом постало питання про престолонаступництво. Процес вибору нового басилевса описаний трьома античними істориками — Діодором Сицилійським, Марком Юніаном Юстином і Квінтом Курцієм Руфом. У їх працях містяться певні різночитання, проте у всіх трьох Мелеагр представлений одним з основних претендентів на отримання реальної влади в Македонської державі. Згідно з Юстином, під час ради воєначальників Пердікка запропонував дочекатися пологів дружини Александра — Роксани, яка перебувала на останніх місяцях вагітності. Проти такої пропозиції різко виступив Мелеагр. Він вважав, що не слід чекати пологів, під час яких на світ могла з'явитися і дівчинка. Адже в Александра вже є син від Барсіни — Геракл. Та й не личить македонянам підкорятися правителям, в чиїх жилах тече перська кров. Мелеагр виступив за визнання басилевсом брата Александра — Аррідея. Єдиною заслугою брата Александра було його походження — він був сином Філіпа II і фессалійки Філінни[en]. Аррідей до смерті Александра не був реальним претендентом на трон через недоумство. Однак в умовах, що склалися Аррідей виявився єдиним представником правлячої династії Аргеадів «правильного» походження, який знаходився у Вавилоні, де помер Александр[18][19].

Однак думка Пердіккі взяла гору і воєначальники вирішили чекати пологів Роксани. Це викликало обурення фалангітів. До них були направлені популярні в середовищі піхоти Мелеагр і Аттал. Замість того, щоб заспокоїти військо, Мелеагр похвалив бунтівників за проявлену позицію. Після цього бунтівна частина війська проголосила Мелеагра своїм вождем і рушила до палацу. Згодом Мелеагру ставили в провину зраду кінноти. Пердікка з іншими воєначальниками був змушений тікати з Вавилону. Незабаром відбулося вимушене примирення між Пердіккою та Мелеагром. Пердікка наказав затримувати обози провіанту, які йшли до Вавилону, що загрожувало його жителям і лояльним Мелеагру військам голодом. За версією Плутарха миротворцем виступив Евмен. Згідно з компромісом обидва претенденти — ненароджений син Роксани та Аррідей — були призначені басилевсами, а їх регентами стали Пердікка і Мелеагр. Згідно з кількома пізньоантичними джерелами Мелеагр навіть отримав в управління Келесирію і Фінікію. На цьому протистояння не закінчилося. Згідно з античними джерелами Мелеагр планував вбивство свого політичного опонента, проте не зміг довести справу до кінця. Незабаром Пердікка зумів залучити на свій бік піхоту, Аррідея і союзника Мелеагра Аттала, а потім під час жертвоприношень наказав убити призвідників заколоту[20]. Квінт Курцій Руф стверджував, що після того, як 300 осіб, на яких вказав Пердікка, розтоптали слонами Мелеагр втік і сховався в храмі, проте незабаром був схоплений і убитий[21][22][23][24][25][26][27][28].

В культурі ред.

Мелеагр є одним з героїв роману Мері Рено «Похоронні ігри»[29].

Примітки ред.

  1. ↑ а б Арріан, с. 72, I, 24, 1.
  2. ↑ Арріан, с. 51, I, 4, 5.
  3. ↑ а б в г Heckel, 2006, с. 159, Meleager 1.
  4. ↑ Арріан, с. 62, I, 14, 3.
  5. ↑ Арріан, с. 69, I, 20, 5.
  6. ↑ Арріан, с. 77, I, 29, 4.
  7. ↑ Арріан, с. 119—120, III, 18, 4—8.
  8. ↑ а б Квінт Курцій Руф, с. 96, V, 4, 14.
  9. ↑ Heckel, 2006, с. 95, Craterus.
  10. ↑ а б Heckel, 2006, с. 159—160, Meleager 1.
  11. ↑ Арріан, с. 135, IV, 3, 3.
  12. ↑ Арріан, с. 135, IV, 17, 3.
  13. ↑ а б в г Heckel, 2006, с. 160, Meleager 1.
  14. ↑ Квінт Курцій Руф, с. 96, VIII, 12, 194.
  15. ↑ Арріан, с. 171, V, 12, 1.
  16. ↑ Арріан, с. 175—176, V, 18, 1.
  17. ↑ Арріан, с. 200, VI, 17, 3.
  18. ↑ Юстин, XIII, 2.
  19. ↑ Шофман, 1984, с. 61—62.
  20. ↑ Юстин, XIII, 3—4.
  21. ↑ Діодор Сицилійський, XVIII, 2.
  22. ↑ Квінт Курцій Руф, с. 241—242, X, 9, 13—21.
  23. ↑ Шофман, 1984, с. 61—62, 69.
  24. ↑ Bosworth, 2002, с. 46—52.
  25. ↑ Heckel, 2006, с. 160—161, Meleager 1.
  26. ↑ Heckel, 2006, с. 318, Note 417.
  27. ↑ Atkinson, 2009, с. 221, Commentary 10. 2.
  28. ↑ Chugg, 2015, с. 501.
  29. ↑ Рено М. 323 год до н. э. // Погребальные игры. — М. : Эксмо, 2009. — ISBN 978-5-699-33318-9.

Література ред.

Первинне джерело ред.

Сучасні дослідження ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Мелеагр_(військовий)&oldid=40861593