Матросу Гнату Шевченку (Миколаїв)
Пам'ятник матросу Гнату Шевченку — пам'ятник в Центральному районі Миколаєва, зведений на честь подвигу матроса Гната Шевченко під час Кримської війни. Перший пам'ятник нижньому морському чину в Російській імперії[1], розташовується по вулиці 1-а Слобідська, біля входу до будівлі Миколаївського будівельного коледжу. Пам'ятка історії місцевого значення[2].
| Пам'ятник Матросу Гнату Шевченку | |
|---|---|
 | |
|
46°58′17″ пн. ш. 32°00′20″ сх. д. / 46.97139° пн. ш. 32.00556° сх. д. | |
| Країна |
 Україна |
| Регіон | Миколаївська область, Миколаїв |
| Розташування | вулиця 1-а Слобідська, біля будівлі Миколаївського будівельного коледжу |
| Автор проєкту | М. Й. Микешин |
| Архітектор | О. П. Попова |
| Матеріал | бронза, граніт |
| Встановлено | 1874 |
| Перебудова | 1994 |
  Матросу Гнату Шевченку (Миколаїв) (Україна) | |
Історія ред.
Передумови ред.
Гнат Шевченко служив матросом 37-го (30-го) флотського екіпажу, який дислокувався у Миколаєві, у комплексі казарм флотського напівекіпажу. Коли розпочалася Кримська війна, 37-й екіпаж перевели до Севастополя. Шевченко опинився в Криму, де брав активну участь в обороні Севастополя.
У ніч на 20 січня 1855 року загін «матросів-мисливців» із 250 осіб під командуванням лейтенанта М. А. Бірільова вирушив на вилазку четвертого бастіону. Його утримували французькі війська. Користуючись туманом, загін матросів упритул підійшов до французьких позицій. Їх завданням було захоплення позицій противника та утримання їх, доки робітники не перероблять редут, звернувши його на ворога. Розстрілявши весь запас набоїв, матроси були вимушені кинутися в штикову атаку. В одній з п'яти таких атак Ігнатій Шевченко побачив, що кілька французів прицілилися до його командира. Не роздумуючи, Шевченко закрив собою лейтенанта Бірільова, тим самим жертвуючи життям, рятуючи свого командира[3].
Головнокомандувач російськими військами в Криму О. С. Меншиков видав указ, обов'язковий до прочитання у всіх екіпажах, батальйонах та ескадронах. У ньому він високо оцінив подвиг Ігнатія Шевченка:
«37-го флотського екіпажу матрос Ігнатій Шевченко, який перебував у всіх вилазках біля лейтенанта Бірільова, виявив особливий приклад хоробрості та самовідданості. Коли молодці наші багнетами витіснили вже ворога з траншей — 15 чоловік французів — відступаючи, прицілилися в лейтенанта Бірільова та його супутників, Шевченко перший помітив, якої небезпеки наражається його командир, перехрестячись, кинувся до нього, заслонив його і молодецькими своїми грудьми прийняв кулі, які неминуче мали вразити лейтенанта Бірільова. Шевченко впав на місці як справді хоробрий чоловік, як праведник»
Зведення ред.
Подвиг миколаївського матроса незабаром став відомим по всій території Російської імперії. Ініціаторами встановлення пам'ятника стали ростовські купці Микола Кузнєцов та Костянтин Сорокін. Вони ж і взялися за збирання грошей. Як і багато інших пам'яток на той час, цей встановлювався за народні гроші. Гроші на спорудження пам'ятника надсилали з усіх куточків імперії. Особливо відзначився товариш по службі Шевченко — матрос Петро Кошка, який пожертвував 50 рублів[3].
На пам'ятник вдалося зібрати 1849 рублів 30 копійок. Тоді ініціатори звернулися до відомого скульптора, академіка М. О. Микешина, але скульптор назвав суму, яка значно перевищувала вже зібрану — 2650 рублів.
Згодом пам'ятник все ж таки було встановлено. Допоміг різьбяр Миколаївського адміралтейства на призвище Юдін. Він запропонував безкоштовно вирізати з дерева модель погруддя по малюнках Микешина. З цієї моделі в ливарній майстерні адміралтейства відлили погруддя героя. Знаковим стало те, що метал для пам'ятника — це колишні гармати, захоплені у російсько-турецьку війну 1828—1829 років. Загалом на виготовлення пам'ятника та встановлення його у флотських казарм на гранітному п'єдесталі було витрачено 1330 рублів і 69 копійок. Залишок грошей було передано благодійному товариству для започаткування стипендії імені Ігнатія Шевченка[4].
Встановили пам'ятник у серпні 1874 року. Вибрали місце біля головних воріт флотських казарм у Миколаєві. На монументі було два написи. На одному боці: «Матросу Ігнатію Володимировичу Шевченку слава». А на інший: «Під час облоги Севастополя знаходився на третьому бастіоні, 20 січня 1855 вбитий, рятуючи життя свого начальника. На службу вступив до 30-го флотського екіпажу в 1850 році».
У Миколаєві пам'ятник Ігнатію Шевченку простояв лише 28 років. 1902 року до 50-річчя оборони Севастополя його було вирішено перенести до міста, де матрос і загинув. Так вирішив Комітет із відновлення пам'яток Севастопольської оборони. Пам'ятник перевезли і знову змонтували біля Лазарєвських казарм, а 20 липня 1902 року відкрили вдруге. Під час окупації Севастополя в Другу світову війну пам'ятник було зруйновано[3].
Відновлення ред.
У 1968 році місцевими краєзнавцями, активістами Миколаївського відділення Товариства охорони пам'яток історії та культури України порушувалося питання про відновлення у Миколаєві пам'ятника І. Шевченку. Тим більше, що збереглася модель погруддя та фотографії старої пам'ятки. Через шістнадцять років, у 1984 році, директор Миколаївського будівельного технікуму (сьогодні — коледж) В. А. Нестерчук виступив з ініціативою відновити пам'ятник народному герою та повернути його на колишнє місце.
За однією версією, новий пам'ятник був відлитий за формою, яку ливарники Адміралтейства після того, як відлили погруддя, не знищили, а зберегли, закопавши у ливарній майстерні. Таким чином форма мала б пролежати в землі 120 років[3]. За іншою, у Центральному військово-морському музеї Санкт-Петербурга збереглася дерев'яна модель погруддя. Благодійник, петербуржець Б. М. Пінчук, який був свого часу в Миколаєві, за власний кошт зняв копію з дерев'яної моделі і передав її до України.
Миколаївська архітекторка О. П. Попова зробила ескізи постаменту. Доброзичники з Трикратів доставили граніт. За сприяння начальника відділу боротьби з організованою злочинністю управління МВС по Миколаївській області С. А. Левандовського придбали бронзу. Начальник РМУ В. А. Кондратюк, голова Центрального РВК А. А. Олійник виділили гроші на виливок та на виготовлення постаменту[5].
25 червня 1993 року Миколаївська міська рада ухвалила рішення встановити відновлений пам'ятник.
30 вересня 1994 року біля входу до будівлі будівельного коледжу було встановлено бронзове погруддя героя Кримської війни Ігнатія Шевченка[6].
Опис ред.
Під погруддям Шевченка, зображеного у формі, на гранітному постаменті вертикально встановлений меч, обвитий лавровою гілкою, і вміщено слова: «Матросу Гнату Шевченко слава».
На постаменті закріплено таблички з написом з правого боку: «Перший пам'ятник нижньому чину в Російській імперії встановлено у Миколаєві за особистим розпорядженням імператора Олександра ІІ у 1874 році. Скульптор Микешин М. Й. (копія)». З лівого боку: «На службу надійшов у 30-й флотський екіпаж у 1850 році. Під час облоги Севастополя був на 3-му бастіоні. 20 січня 1855 року вбито, рятуючи життя свого начальника».
На зворотному боці постаменту в нижній частині вміщено табличку, на якій вибиті слова: «У відтворенні пам'ятника брали участь громадяни Нестерчук В. А., Пінчук Б. Т., Олійник О. О., Кондратюк В. А., Фардман Л. С., Назаренко С. С., Попова О. П., Макушин В. Ю., Лещенко В. О., Дорошенко О. Б.»[6].
Примітки ред.
- ↑ Крищенко, Светлана (26 серпня 2015). 52 факта о Николаеве (рос.). Николаевский базар. Процитовано 19 березня 2023.
- ↑ Інтерактивна мапа охорони культурної спадщини. Управління з питань культури та охорони культурної спадщини Миколаївської міської ради. Процитовано 27 квітня 2024.
- ↑ а б в г Спас жизнь командира, пожертвовав своей: история подвига николаевского матроса Игнатия Шевченко. 0512.com.ua – Сайт міста Миколаєва (рос.). Процитовано 19 березня 2023.
- ↑ Журавель, А. (19 червня 1968). История одного памятника (рос.). Миколаїв: «Южная правда».
- ↑ Виноградова, Агнеса (15 липня 1995). Світла пам'ять. Миколаїв: «Вечірній Миколаїв» (№ 78).
- ↑ а б Шенкевич, Александр (3 липня 2019). Первый памятник нижнему чину – матросу Игнату Шевченко (рос.). Вечерний Николаев. Процитовано 19 березня 2023.