Реду́т (фр. redoute — «укриття, опорний пункт») — фортифікаційне укріплення замкненого виду, як правило (але не обов'язково) земляне, з валом та ровом, призначене для самостійної оборони[1][2]. Будувався частіше всього в формі чотирикутника, хоча існували і п'яти- та шестикутові редути. Зазвичай мав в довжину 50–200 кроків, залежно від чисельності гарнізону, що нараховував 200—800 чоловік.

Редут
A — редан, B — редут

Конструкція ред.

Редут складався із зовнішнього рову і валу зі земляним ступенем. Вал утворював чотири фаси: фронтовий, два бокових і горжевий (з тильної сторони), причому за останнім встановлювали насип (траверс) для обстрілу ворога, якщо він намагатиметься використати прохід.

Редути відомі з XVI століття, широко використовувались в XVIIXIX століттях в ролі опорних пунктів. Входили в склад прикордонних укріплень Російської імперії. Петро I одним з перших успішно застосував систему редутів в польовій битві (див. Полтавська битва). В російсько-японській війні застосовувались в польових укріпленнях позицій.

 
Девонширський редут (Бермудські острови), 1614

Редути втратили своє значення на початку Першої світової війни через велику уразивість від вогню артилерії.

Див. також ред.

Галерея ред.

Примітки ред.

  1. Редут // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Редут // Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. — 5-те вид. — К. ; Ірпінь : Перун, 2005. — ISBN 966-569-013-2.

Література ред.

Посилання ред.