Максиміліан Кочур
Максимі́ліан Сте́фан Ян Ко́чур (пол. Maksymilian Stefan Jan Koczur; 26 грудня 1885, Явожно — 7 вересня 1963, Катовиці) — польський архітектор.
| Максиміліан Кочур | |
|---|---|
.jpg) | |
| Народження | 26 грудня 1885 |
| Смерть | 7 вересня 1963 (77 років) |
| Поховання | Раковицький цвинтар |
| Країна |
.svg){kind=small} Австро-Угорщина→ Польща→ СРСР→ Польща |
| Навчання | Львівська політехніка |
| Діяльність | архітектор |
| Праця в містах | Львів, Вроцлав, Катовиці |
| Архітектурний стиль | неокласицизм, ар деко, функціоналізм |
| Заклад | Вроцлавський університет |
| Нагороди |
 |
 Максиміліан Кочур у Вікісховищі | |
 Зовнішні зображення
| |
|---|---|
|
Фотографія могили Максиміліана, Зофії та Адама Кочурів на Раковицькому цвинтарі |
Біографічні дані ред.
Максиміліан Кочур народився в сім'ї Валентина (*1842) і Берти (*1848). Мав двох сестер — Цецилію (*1876, у шлюбі — Махай) і Ельжбету Пауліну (*1878, у шлюбі — Камінська)[1]. Навчався в середній школі у Кракові[2]. 1912 року закінчив архітектурний відділ Львівської політехніки. 1922 року відкрив власне архітектурне бюро. Споруджував будинки у стилі неокласицизму, ар деко, функціоналізму[3]. 1923 року став членом Політехнічного товариства у Львові[4]. 1938 року відзначений Срібним Хрестом Заслуги[5]. У 1939-му обраний у VII окрузі заступником члена міської ради від партії Табір народного об'єднання (Obóz Zjednoczenia Narodowego).[6].
Проживав у Львові, на вулиці Академічній, 3 (тепер проспект Шевченка)[2]. Проєктне бюро початково діяло на вулиці Київській, 17[3]. 1936 року згадується на вулиці Валовій, 3 (третій поверх)[7]. У довіднику 1939 року значиться на вулиці Романовича, 6 (тепер вулиця Саксаганського).[8]
Після Другої світової війни виїхав до Вроцлава. На будівельному факультеті місцевої політехніки викладав організацію будівництва.[9]. 1953 року Максиміліан Кочур перебрався до Катовиць, де мешкав і працював до кінця життя. Був членом Спілки польських архітекторів (СПА). Спершу Львівського відділення — до 1939 року. Тоді — Вроцлавського відділення (1945—1953), був його головою (1947—1948) і членом правління (1952—1953). З 1953 року був членом Катовицького відділення. Був одружений з львів'янкою Зофією Кочур (1895—1979). Мав сина Адама (1921—2000) — теж архітектора. Помер 7 вересня 1963 року в Катовицях. Похований на Раковицькому цвинтарі у Кракові[10].
Роботи ред.
- Вілла І. Вайнфельда на вулиці Барвінських, 15 (1923—1924, співавтор Адам Опольський)[3].
- Керівництво спорудженням школи у Львові в місцевості Левандівка. Завершено 1924 року, проєкт Генрика Заремби[11].
- Бювет у Трускавці (1930-ті)[12].
- Гімназія і аграрна школа в Турці (1930-ті)[12].
- Комплекс житлових будинків для вчених і викладачів на вулиці Стрийській, 50—76. Споруджений у 1928—1930 роках. Співавтор М. Кольбушовський[2]. За даними львівського історика Юрія Бірюльова, ще одним співавтором був Міхал Риба[3].
- Перебудова класицистичного палацу Юзефа Мерніка на вулиці Пекарській, 13 у Львові. Перепланування для потреб крамниці, заміна інженерних комунікацій, надбудова четвертого поверху і аттика. У дворі влаштовано периметральну забудову у стилі функціоналізму з квартирами на другому поверсі і гаражами на першому. Проєкт 1930 року, доопрацьований у 1931 році[13].
- Керівництво спорудженням 80-квартирного житлового будинку працівників гміни Львова на нинішній вулиці Жовківській. Проєкт Тадеуша Врубеля і Леопольда Карасінського від 1931 року.[14]
- Комплекс типових двоповерхових вілл для службовців у Львові під назвою «Власна стріха» у т. зв. «садибному стилі», збудований у 1929—1931 роках, співавтор Владислав Клімчак (тепер вулиця Панаса Мирного).[3] За іншими даними, Кочур збудував лише сім вілл, а співавтором був М. Кольбушовський.[2]
- Спорудження за власним типовим проєктом 7-класних шкіл у Турці, Стрию, Сколе, Винниках, Левандівці і Сигнівці (не пізніше 1932).[2]
- Гробівець родини Дрекслерів на Личаківському цвинтарі, 1934 рік.[15]
- Керівництво спорудженням притулку для невиліковно хворих жінок на вулиці Донецькій у Львові. 1938 рік[16].
- Керівництво спорудженням костелу святого Вінсента де Поля у Львові від 1938 року. Проєкт Тадеуша Теодоровича-Тодоровського. Будівництво не завершено через початок війни[17].
- Комплекс вілл на Личакові у стилі функціоналізму, відомий як «Професорська колонія». Сучасні вулиці Вільде, Ніщинського, Міжгірна. 1930-ті роки, співавтори Леопольд Карасінський і Тадеуш Врубель.
- Вілла родини Гербертів у Брюховичах[18].
- Один двоповерховий і один триповерховий будинок Кооперативу Товариства вчителів середніх і вищих шкіл у Львові[2].
Нагороди ред.
- 1938 — Срібний Хрест Заслуги
- 1960 — Бронзова відзнака СПА[10]
Примітки ред.
- ↑ Maksymilian Szczepan Koczur. Сайт geni.com. Прочитано 21.10.2020
- ↑ а б в г д е Inż. Maksymiljan Stefan Koczur // Album inżynierów i techników w Polsce. — Lwów, 1932. — T. I, cz. III. — S. 112.
- ↑ а б в г д Бірюльов Ю. О. Кочур Максиміліан Стефан // Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького. — Львів : Літопис, 2010. — Т. 3: К. — С. 575. — ISBN 978-966-7007-99-7.
- ↑ Księga pamiątkowa, wydana przez komisję, wybraną z łona Polskiego Towarzystwa Politechnicznego we Lwowie [1877—1927] / Pod. red. dr. Maksymiljana Matakiewicza. — Lwów: Nakładem Polskiego Towarzystwa Politechnicznego we Lwowie, 1927. — S. 91.
- ↑ Odznaczenia // Gazeta Lwowska. — 16 listopada 1938. — № 260. — S. 2. (пол.)
- ↑ Wykaz mandatów w wyborach do Rady miejskiej we Lwowie // Gazeta Lwowska. — 3 czerwca 1939. — № 123. — S. 2. (пол.)
- ↑ Życie Techniczne. — 1936. — № 9.
- ↑ Ilustrowany informator miasta Lwowa ze spisem miejscowości wojew. lwowskiego na rok 1939. — S. 28.
- ↑ Wrocławski kalendarz akademicki na rok 1947. — Wrocław: Spółdzielnia Wydawnicza Drukarnia Uniwersytetu i Politechniki we Wrocławiu, 1947. — S. 94. (пол.)
- ↑ а б http://www.inmemoriam.architektsarp.pl/pokaz/maksymilian_jan_stefan_koczur,11411 [Архівовано 23 жовтня 2020 у Wayback Machine.] IN MEMORIAM. «Arch. Maksymilian Jan Stefan Koczur»/ САЙТ СПА. Прочитано 21.10.2020]
- ↑ Ze Lwowa // Kurjer Lwowski. — 21 sierpnia 1924. — № 191. — S. 4.
- ↑ а б Barucki T. Architektura II Rzeczpospolitej na jej wschodnich ziemiach // SARP. — 2006. — № 3. — S. 54. — ISSN 0239-3549.
- ↑ Стеців Т. Вілла на бастіоні (ґенеза кам'яниці Орловського-Боґдановіча-Мєрніка) // Вісник інституту «Укрзахідпроєктреставрація». — 2009. — № 19. — С. 170, 172—173.
- ↑ Poświęcenie kamienia węgielnego pod dom robotników gminy m. Lwowa // Słowo Polskie. — 26 października 1931. — № 294. — S. 7.
- ↑ Wiórkiewicz H. Pamiątki Drexlerów w zbiorach Muzeum Niepodległości w Warszawie. Dar Jadwigi Kern-Bałaty // Niepodległość i Pamięć. — 2013. — № 3—4 (43—44). — S. 366. — ISSN 1427—1443.
- ↑ Budowa Zakładu dla nieuleczalnych kobiet // Gazeta Lwowska. — 3 września 1938. — № 199. — S. 2. (пол.)
- ↑ Biernat M. Kościół parafialny p. w. Św. Wincentego a Paulo (Misjonarzy) // Kościoły i klasztory Lwowa z wieków XIX i XX. — Kraków: Antykwa, 2004. — S. 316—319. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej; Cz. 1). — ISBN 83-89273-17-9.
- ↑ Siedlecka J. Pan od poezji: o Zbigniewie Herbercie. — Warszawa: Prószyński i S-ka, 2002. — S. 63. — ISBN 83-7337-175-3; Zbigniew Herbert: Korespondencja rodzinna / wstęp H. Herbert-Żebrowska, opracowanie H. Herbert-Żebrowska, A. Kramkowska-Dąbrowska. — Lublin: Wyd. Archidiecezji Lubelskiej «Gaudium», 2008. — S. 255. — ISBN 978-83-7548-012-2. (пол.)
Джерела ред.
- Бірюльов Ю. О. Кочур Максиміліан Стефан // Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького. — Львів : Літопис, 2010. — Т. 3: К. — С. 575. — ISBN 978-966-7007-99-7.
- Inż. Maksymiljan Stefan Koczur // Album inżynierów i techników w Polsce. — Lwów, 1932. — T. I, cz. III. — S. 112. (пол.)