Вікіпедія

Любо Бабич

Любо Бабич (хорв. Ljubo Babić; *14 червня 1890(18900614), Ястребарско, Австро-Угорщина, тепер Хорватія — 14 травня 1974, Загреб, СФРЮ, тепер Хорватія) — видатний хорватський живописець, графік, театральний оформлювач і художник-костюмер, педагог, мистецтвознавець і критик, теоретик та історик мистецтва, музейник; дійсний член Хорватської академії наук і мистецтв. Як митець, працював у різних техніках — олійними фарбами, темперою, аквареллю, створював малююнки, гравюри та літографії. У міжвоєнний період у 1-й половині ХХ століття Любо Бабич був найвпливовішою фігурою культурно-мистецького життя Загреба.

Любо Бабич
хорв. Ljubo Babić
Автопортрет Любо Бабича, 1919
Народження 14 червня 1890(1890-06-14)
Ястребарско, Австро-Угорщина, тепер Хорватія
Смерть 14 травня 1974(1974-05-14) (83 роки)
  Загреб, СФРЮ, тепер Хорватія
Поховання Мирогойське кладовище
Національність хорват
Країна Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Югославія Югославія
Жанр живопис (олійний, акварель), графіка, театральні декорація
Навчання Мюнхенська академія мистецтв
Діяльність мистецтвознавець, художник
Напрямок модерн, експресіонізм, сучасне мистецтво
Член Хорватська академія наук і мистецтв
Роботи в колекції Glynn Vivian Art Galleryd
Нагороди
CMNS: Любо Бабич у Вікісховищі

Співпрацював з театральним режисером Бранком Гавеллою у справі створення театральних декорацій для низки постановок Хорватського національного театру в Загребі[1]. У 1940 році він став повним професором Загребської академії мистецтв. Він організовував і проводив мистецькі виставки як у Хорватії, так і за кордоном, опублікував багато статей в галузях історії мистецтва та критики сучасного йому мистецького процесу. Написав та проілюстрував багато книжок, працював дизайнером плакатів, інтер'єрів, декоратором культурних проектів.

З життя і творчості ред.

Любо Бабич народився 1890 року. У 1908—10 навчався в Загребі, в 1910—13 відвідував Академію мистецтв у Мюнхені[2], де його навчав живопису Франц фон Штук. У 1913—14 роках він продовжував свої мистецькі студії в Парижі й повернувся на батьківщину на початку Першої світової війни. Його ранні роботи того періоду показують певну схильність до поетичного символізму та модерну. У портретах художник згодом почав більшу увагу зосереджувати на психологічних характеристиках суб'єкта. З 1916 року у творчості Бабича з'явилися експресіоністські ідеї й теми, помітно навіть рух до абстракції, що вилилося у створення деяких із його найкращих робіт. У листопаді 1916 року, у зв'язку з кончиною австро-угорського імператора Франца-Йосифа, на всіх вулицях Загреба виставили чорні прапори. Натхненний цією «картиною», тоді 26-річний Бабич у своїй студії на другому поверсі будинку на вулиці Ілиця почав творити свою картину. На передньому плані довгий, розірваний чорний прапор (він символізує як пригноблені нації під австрійською короною, так і неминучий розпад імперії), за ним — зловісні хмари, а внизу — люди, що йдуть. «Чорний прапор» (Crna zastava) Бабича є одним з найбільш потужних і яскравих образів тогочасного європейського мистецтва, що за своєю композицією не має аналогів.

 
Картини Любо Бабича у Сучасній галереї в Загребі

Подорож художника до Іспанії в 1920 році мала наслідком цикл виразних картин та етюдів. Критики прихильно сприйняли цю підбірку іспанських вуличних сцен, що стала вершиною як живопису власне Бабича, так і хорватського мистецтва XX століття в цілому.

Близько 1930 року митець почав роботу над серією пейзажів і портретів людей з усієї Хорватії. Він мандрував на південь у літні місяці, накидуючи сцени від Колочепа і Пельєшаця до Чіово та Трогіра (1930—36). Працював над тим, що сам назвав «місцеве вираження», вважаючи, що пейзаж, історична минувшина і народне мистецтво здатні виявити характери і вдачу людей. Повернувшись у свою майстерню, він з 1933 по 1939 рік створив вражаючий цикл пейзажів (серія «Рідний край» / Rodni край).

Любо Бабич був також один із творців «золотого віку» Загребського театру в 1920—30-х років. Він дебютував як сценограф у 1918 році, створивши загалом близько 180 декорацій (часто також ескізи костюмів) для драм, комедій та оперних вистав. Його проекти завжди ґрунтувались на логіці подій на сцені, але і він як художник зробив великий внесок у розвиток драматичної дії. Любо Бабич також був засновник першого художнього театру ляльок у Загребі (1920), наступником якого став Загребський театр ляльок (1948), а його сценографія для Всесвітньої виставки «Paris Expo» в 1925 році принесла йому гран-прі.

Літературний доробок Любо Бабича містить 20 книг, брошур і спеціальних видань, близько 400 статей у періодичних виданнях, багато енциклопедичних статей і декілька освітніх програм. На додаток до педагогічних і критичних праць він також лишив по собі низку нотаток про мандрівки й автобіографічні тексти.

Любо Бабич був членом ряду редколегій літературних часописів і редактором Академічного бюлетеня 1957 року. В 1964 році став лауреатом премії імені Владимира Назора — за життєві досягнення. Це найвища нагорода в галузі культури в Хорватії.

Картини Любо Бабича експонуються в таких музеях[3]: Сучасній галереї, Музеї сучасного мистецтва (обидва — Загреб), у Галереї мистецтв (Спліт), Художньому музеї Осієка, Художній галереї (Рієка) у Хорватії, а також у Музеї сучасного мистецтва в Скоп'є (Північна Македонія).

Примітки ред.

  1. ↑ Історія драми [Архівовано 25 травня 2011 у Wayback Machine.] на Офіційний сайт [Архівовано 26 лютого 2011 у Wayback Machine.] Хорватського національного театру (Загреб)
  2. ↑ Бабич Любо // Театральная энциклопедия. Том 1/Глав. ред. С. С. Мокульский — М.: Советская энциклопедия, 1961.- 1214 стб. с илл., 12 л. илл. → електронне посилання [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
  3. ↑ Любо Бабич на www.artfacts.net. Архів оригіналу за 23 липня 2011. Процитовано 4 липня 2011.

Джерела, посилання та література ред.

  • Ljubo Babić — versatile Croatian modernist на tinoradman.wordpress.com [Архівовано 29 травня 2011 у Wayback Machine.] (англ.)
  • Бабич Любо // Театральная энциклопедия. Том 1/Глав. ред. С. С. Мокульский — М.: Советская энциклопедия, 1961.- 1214 стб. с илл., 12 л. илл. → електронне посилання [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
  • Miroslav Krleža, Slikar Ljubo Babić, Vjesnik, Zagreb, 21 (1960)
  • Matko Peić, Predgovor (u katalogu retrospektivne izložbe Ljubo Babić), Zagreb 1960
  • Vinko Zlamalik, Ljubo Babić, Zagreb 1968
  • Igor Zidić, Ljubo Babić. Sentimentalni portret, Hrvatski tjednik, Zagreb, 1 (1971), 1, str. 18
  • Igor Zidić, Slikari čistog oka — neke težnje u hrvatskom slikarstvu četvrtog desetljeća (u katalogu izložbe Četvrta decenija — Ekspresionizam boje / Poetski realizam), MSU, Beograd 1971, str. 37-51
  • Zdenko Tonković, Kazališni scenograf Ljubo Babić, Prolog, Zagreb, 6 (1974), 21, str. 75-92
  • Zlatko Posavac, Teorija umjetnosti slikara Ljube Babića. Prikaz i pokušaj interpretacije, Forum, Zagreb, 14 (1975), 29, str. 83-101
  • Jelena Uskoković, Prikaz djela Ljube Babića (u katalogu slikareve retrospektive), MG, Zagreb 1975, str.V.-XIX
  • Vladimir Maleković, Grupa trojice, Aspekti hrvatske likovne umjetnosti 1930—1935 (u katalogu izložbe), UP, Zagreb 1976, str. 5-27
  • Radovan Ivančević, Ljubo Babić. S puta po Španjolskoj / Notes from a Journey through Spain, GZH & NSB, Zagreb 1990
  • José Luis Morales y Marin, Tres maestros de la Pintura Croata (Catálogo de la esposición «Grupo de los tres», Madrid 1994/1995, o. 21-24
  • Tonko Maroević, La etapa Espańola de la Obra de Ljubo Babić, ibid., p. 53-56
  • Igor Zidić, Ljubo Babić u svjetlu nekih političkih kontroverzija (u katalogu izložbe), TDR, Rovinj 2003, str. 3-12
  • Josip Bratulić, Matica hrvatska i hrvatska književnost: kultura knjige u 19. i 20. stoljeću (u: I. Mažuran — J. Bratulić, Spomenica MH 1842.-2002.), Zagreb 2004., str. 128—131, 134—140, 147, 158—161, 163—164, 174
  • Petar Selem, Kretanja Ljube Babića (u: Arielov pogled; pretisak iz 1974.), Zagreb 2004., str. 7-20
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Любо_Бабич&oldid=40846660