Вікіпедія

Плакат

Плака́т (постер, нім. Plakat, фр. placard — оголошення, афіша, від plaquer — наклеїти, лат. placatum — повідомлення, свідоцтво) — різновид графіки.

Плакат «Чужого не хочу, а свого — не віддам!» Богуша Шіппіха часів УНР, 1917 рік

Історія ред.

Історичними попередниками сучасного плакату вважають гравюри Німеччини початку 16 ст. великого розміру в добу Селянської війни. Їх називали тоді «летючі аркуші», бо вони виконували агітаційну роль.

З розвитком театрального мистецтва в Західній Європі поширення отримала театральна афіша (театральний різновид плакату), що мав зазвичай текст оголошення про майбутню виставу. Афіша набула значного поширення у 19 столітті, коли до її створення залучили літографію. Поряд з текстами почали з'являтися і зображення, що підвищувало візуальні і впливові характеристики плакатів.

Загальна характеристика ред.

Витвір мистецтва, різновид тиражованої графіки. Лаконічне, помітне, найчастіше кольорове зображення з коротким текстом, виконане, як правило на великому аркуші паперу, виготовляється з рекламною, інформаційною, навчальною метою. Сучасний плакат — це найчастіше поліграфічне виконання художнього оригіналу. Основні вимоги до плакату такі: плакат повинен сприйматися з великої відстані, бути помітним на фоні інших засобів візуальної інформації. Плакат — барвисте рекламне видання великого формату.

Види плакатів ред.

  • соціальний плакат — плакат, який пропагує базові соціальні цінності. В соціальному плакаті відображені соціальні прояви особистості, специфіка соціальних взаємовідносин в суспільстві, значущі соціальні проблеми, загрози та лиха[1][2]
  • Авторський — це виставковий варіант[3]; ближчий до мистецтва, він глибший та суб'єктивніший
  • масовий — безособовий, безіменний[3]; маєь спонтанний характер, має тимчасовий епізодичний контакт з глядачем.

Художньо-образні завдання плаката ред.

Мистецьке становлення плаката ред.

Плакат і афіша мали значний вплив книжкової ілюстрації та станкової графіки, що пройшла до 19 століття значний історичний розвиток. Широкі можливості удосконаленої техніки кольорової літографії додали афішам і плакатам яскравості, кольорової насиченості. Плакат почав слугувати також рекламі товарів буржуазного виробництва, тоді як афіша була зосереджена на подіях культурних, мистецьких, театральних, благодійних.

  •  
    Плакат «Мулен Руж — Ла Гулю» Анрі Тулуз-Лотрека, 1891 рік
  •  
    Рекламний плакат фільму «Броненосець Потьомкін»
  •  
    Листівка-плакат Богуша Шіппіха «Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці, запануєм і ми браття у своїй сторонці!..», 1917 рік
  •  
    Рекламний плакат про Радянську Україну для Інтуристів, початок 1930-х років
  •  
    Рекламний плакат про Радянську Україну, Ялта, Крим, початок 1930-х років
  •  
    Радянська Україна для інтуристів, Харків, рекламний плакат, початок 1930-х років

Наближення до мистецтва ред.

 
Плакат «В жертву Інтернаціоналові», ОСВАГ, Харків, 1919 рік

Наприкінці 19 століття плакат пережив справжнє піднесення. Робити плакати не вважали непрестижним ремеслом талановиті майстри багатьох країн Західної Європи та США. Особливо яскраві зразки створені у Франції, що мала честь країни художньої ініціативи в 19 столітті. До створення плакатів звернувся значний прошарок інтернаціональних митців:

Надзвичайною була кількість митців 20 століття, що звернулась до створення плакатів і через попит торговельних фірм, і через агітаційну навалу політичних партій різного спрямування.

Плакат у Російській імперії ред.

 
Двомовний плакат «Україна» з інфографікою та мапою «Україна у своїх етноґрафічних межах», зладженими Георгом Гасенком та Степаном Рудницьким, 1920 рік

Свій розквіт в коротку добу економічного піднесення, на зламі 19 — 20 століть, пережив плакат і в Російській імперії. До створення плакатів звернулися російські митці, що спеціалізувалися на книжковій гравюрі, гравюрі станковій та малярстві. Це вирізнило буржуазний російський плакат у особливу ланку значної мистецької вартості. Російські митці добре знали досягнення майстрів плакату Західної Європи і через відвідини Парижу, і через виставки. Одна з перших виставок плакату пройшла в містах Російської імперії вже у 1897 році в столичних Петербурзі, Москві, Києві, куди привозили плакати Анрі Тулуз Лотрека та Альфонса Мухи. Нічим не гірші були плакати і афіші російських майстрів, до створення яких звертались:

Українські майстри плакату ред.

Колекціонування та музеєфікація ред.

 
Реклама чергової виставки Ермітажу

Вже плакатна продукція Тулуз-Лотрека стала речами колекційними. Лави колекціонерів афіш і плакатів весь час зростали і через дешевизну предметів колекціонування, і через їх мистецьку вартість як для приватних осіб, так і для театральних, а пізніше і художніх музеїв:

  • Театральні афіші і плакати збирав Театральний музей імені Бахрушина через специфіку свого музейного закладу.
  • Мав колекцію плакатів та книжкових знаків (екслібрисів) бібліофіл Федоров Ф. Ф. Вже у 1933 році ця колекція стала надбанням Третьяковської галереї.
  • Колекціонером плакатів (і тиражної графіки взагалі) був художник Ларіонов Михайло Федорович (1881 — 1964). Його колекція не пропала і після смерті. По заповіту її теж передали до складу Третьяковської галереї.
  • Свою значну колекцію тиражної графіки (афіш і плакатів) давно формує Державний Ермітаж (Санкт-Петербург).
  • Плакати і афіші відомих художників — лоти на мистецьких аукціонах.
  • Виникли перші музеї, спеціалізовані лише на плакатах (Польща, Росія тощо).
  • музей плакату України — найменшого музею світу[1].

Аналіз плакату ред.

Контент-аналіз ред.

Такий запропонований прибалтійськими дослідниками[4] (2008); було відділено текст і зображення, причому першому надалося більшого значення[1].

Особливості:

  • серед одиниць контент-аналізу були такі, як однозначність тексту, лаконічність, рима, вислів або крилата фраза, побажання, звеличення.
  • Окремо виділялися звернення до реципієнта: на «ти» чи на «ви».
  • Месиджі поділялися за принципом синтаксичних конструкцій: розповідні речення, питальні, спонукальні, окличні.
  • В свою чергу спонукальні речення, яких в радянській плакатистиці виявилося більше за все, розглядалися з точки зору прямих та непрямих способів прояву спонукання. До прямих дослідники віднесли дієслівні, називні, прислівникові конструкції. Мовний етикет також був предметом дослідження.

Проєктний метод ред.

Запропонований Порфімович[1].

Перший — встановлення мети. Вона має співвідноситися з соціальним замовленням суспільства. з огляду на те, що плакат є засобом комунікації, дизайн-процес плаката виглядає так:

Соціальна ідея (предмет комунікації) — дизайнер, художник (суб'єкт) — соціальний плакат (повідомлення) — споживач (об'єкт впливу) — ефект впливу.

Другий етап «проєктної моделі» плакату — етап концептуальний. На ньому відбувається розробка базової творчої ідеї плакату, визначаються принципи взаємодії візуальної та текстової складових плакату.

Третій етап — етап візуального втілення. Тут задіяні засоби візуально-графічні: композиція, стилістика, кольорове рішення, шрифти, графічні техніки тощо.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б в г Порфімович Ольга [Архівовано 16 серпня 2016 у Wayback Machine.]: Технології візуального впливу (плакатистика) в контексті інформаційної війни [Архівовано 16 серпня 2016 у Wayback Machine.]
  2. ↑ Игошина Т. С. Графический дизайн отечественного современного плаката (история и современные тенденции): автореф.дисс. канд…искусствоведения: 17.00.06. — Москва, 2009. — 21 с.
  3. ↑ а б Порфімович, подане джерело, з цитуванням Ігошиної
  4. ↑ Numminen H.[недоступне посилання з липня 2019]Советский плакат как средство массового воздействия — анализ языка плакатов. — Kevt, 2008. — 83 с.; То же [Электронный ресурс.][недоступне посилання з липня 2019]

Джерела ред.

  • Технологія набору та верстки : навч. посіб. / Д. В. Василишин, О. М. Василишин ; за ред. О. В. Мельникова; рец.: О. М. Величко, М. С. Антоник, Ю. Ц. Жидецький. — Львів : Укр. акад. друкарства, 2011. — 272 с. — 300 пр. — ISBN 978-966-322-190-8.
  • Український друкований плакат 1950-1992 років з фондів Національної бібліотеки України імені. В.І. Вернадського. У 3 вип. : каталог. Вип. 3. Український друкований плакат 1986-1992 років з фондів НБУ імені В.І. Вернадського/ уклад. Т. Галькевич, О. Донець. – Київ : НБУ ім. В.І. Вернадського, 2018. – 464 с. – ISBN 966-02-8691-7

Посилання ред.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Плакат
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Плакат&oldid=40462430