Вікіпедія

Лисиціан Павло Герасимович

Павло Герасимович Лісициан (вірм. Պավել Գերասիմի Լիսիցյան; 6 листопада 1911, Владикавказ, Російська імперія — 6 липня 2004, Москва, Росія) — російський та вірменський оперний та камерний співак (баритон), педагог. Народний артист СРСР (1956).

Лисиціан Павло Герасимович
Основна інформація
Дата народження 24 жовтня (6 листопада) 1911[1][2]
Місце народження Владикавказ, Російська імперія[3][1]
Дата смерті 6 липня 2004(2004-07-06)[4][5] (92 роки)
Місце смерті Москва, Росія[6]
Поховання Вірменське кладовище (Москва)
Громадянство Російська імперія, СРСР і Росія
Національність вірмени[1]
Професії співак, викладач музики
Освіта Q86684623?, Санкт-Петербурзька державна консерваторія імені Миколи Римського-Корсакова (1932)[1], Санкт-Петербурзьке музичне училище імені Миколи Римського-Корсаковаd (1935) і Єреванська державна консерваторія імені Комітаса (1960)[1]
Співацький голос баритон[1][2]
Інструменти вокал[d]
Заклад Балтійський завод, ВДТ імені Товстоногова, Михайлівський театр[1], Вірменський театр опери і балету[1], Державний академічний Великий театр Росії[1], Єреванська державна консерваторія імені Комітаса[1] і Московська філармонія
Нагороди
Діти Gerasim Lisitsyand
CMNS: Файли у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Лисиціан.

Біографія ред.

Закінчив Музичну школу імені М.А.Римського-Корсакова в Ленінграді.

В 1930 — 1932 навчався в Ленінградської консерваторії. Працював статистом у Великому драматичному театрі. Брав уроки співу у М.М. Левицької.

В 1932 — 1935 навчався в Ленінградському музичному училищі (клас З.С. Дольської), паралельно працював на Балтійському заводі.

1960 року закінчив екстерном Єреванську консерваторію.

З 1933 року — соліст концертно-театрального бюро Ленгосактеатрів. Працював у Першому молодіжному оперному театрі, де дебютував у 1933 р. у партії Фіорелло в «Севільському цирульнику» Дж. Россіні.

В 1935 — 1937 — соліст Ленінградського Малого оперного театру, (нині — Михайлівський театр), в 1937 — 1940 — Вірменського театру опери та балету.

У роки Великої Вітчизняної війни з липня по жовтень 1941 Павло Лісициан разом з бригадою виїжджав за завданням Голов ПУРСЧА для виступів у частинах Червоної Армії, госпіталях, евакопунктах на вокзалах. За самовіддану працю на фронті був відзначений подякою Політичного управління Західного фронту, командуванням діючої армії, а також особистою зброєю від генерала Доватора. На фронтах і в тилу він дав більше п'ятисот концертів і мав бойові нагороди — медалі «За відвагу», «За оборону Кавказу».

З 1940 по 1966 роки був солістом Большого театру, на сцені якого дав 1800 спектаклів. 1960 року він першим з радянських співаків виступив у Нью-Йоркській Метрополітен-опера в «Аїді» Дж.Вкрді.[7]

Займався викладацькою діяльністю. В 1967 — 1973 роках викладав в Єреванській консерваторії (з 1969 — завідувач кафедри, з 1970 — професор), пізніше — в Московської державної філармонії. У Великому театрі Лісициан консультував молодих співаків.[8]. Разом з Зарой Долуханова очолював Міжнародну школу співу при СТД СРСР.

Помер 6 липня 2004, (за іншими джерелами — 5 липня[9]). Похований на вірменському кладовищі в Москві.[10]

Сім'я ред.

Дружина — Дагмара Олександрівна (р. 1916) — сестра народної артистки СРСР Зари Долуханова[11].

Троє дітей Павла Лисиціана професійно займалися співом, стали лауреатами міжнародних конкурсів, мають звання народних артистів Вірменії, заслужених артистів Росії. Старший син Герасим став відомим актором.

Нагороди та звання ред.

Дискографія ред.

Крім того, 1963 року у фільмі-опері «Іоланта» виконав вокальну партію Роберта.

Пам'ять ред.

2005 року Карина Рузанна та Рубен Лісициан створили благодійний фонд імені Павла Лисиціан,[15] в рамках діяльності якого організовуються численні концерти, майстер-класи, творчі семінари.[16]

У 2008 р. в Москві пройшов I Міжнародний конкурс баритонів імені П. Лисиціан[17].

Ліература ред.

  • О. Черников. Эпиталама Виндексу, Елецкому, Жермону // «Музыка и время». — 2002. — №5.
  • О.Черников. Рояль и голоса великих. Ростов-на-Дону, Феникс, 2011., 224 с. ISBN 978-5-222-17864-5

Примітки ред.

  1. ↑ а б в г д е ж и к л Вірменська радянська енциклопедія / за ред. Վ. Համբարձումյան, Կ. Խուդավերդյան — Հայկական հանրագիտարան հրատարակչություն, 1974.
  2. ↑ а б Вірменська коротка енциклопедія — Հայկական հանրագիտարան հրատարակչություն, 1990. — Т. 2. — С. 443.
  3. ↑ Лисициан Павел Герасимович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  4. ↑ Find a Grave — 1996.
  5. ↑ Discogs — 2000.
  6. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #119450011 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  7. ↑ Умер певец Павел Лисициан
  8. ↑ adagio.ru: Павло Герасимович Лисиціан. Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 6 травня 2014.
  9. ↑ Лисиціан Павло Герасимович, біографія Лисиціан Павло Герасимович — персоналії на Join.ua. Архів оригіналу за 6 травня 2014. Процитовано 6 травня 2014.
  10. ↑ Лисициан Павел Герасимович (1911-2004). Архів оригіналу за 6 травня 2014. Процитовано 6 травня 2014.
  11. ↑ Монолог по телефону[недоступне посилання з квітня 2019]
  12. ↑ Профиль Герасима Лисициана на сайте Kino-teatr.ru. Архів оригіналу за 6 травня 2014. Процитовано 6 травня 2014.
  13. ↑ Хакассия услышит «молодые голоса»
  14. ↑ Фотогалерея.Опера-Л. Архів оригіналу за 2 січня 2014. Процитовано 6 травня 2014.
  15. ↑ Фонд семьи Лисициан. Архів оригіналу за 8 липня 2013. Процитовано 6 травня 2014.
  16. ↑ Карина и Рузанна Лисициан на сайте фонда Ирины Архиповой. Архів оригіналу за 31 травня 2018. Процитовано 6 травня 2014.
  17. ↑ Павло Лісициан. Архів оригіналу за 6 травня 2014. Процитовано 6 травня 2014.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Лисиціан_Павло_Герасимович&oldid=39896777