Вікіпедія

Лесевич Володимир Вікторович

український філософ, літературознавець, фольклорист, етнограф, педагог, громадський діяч
У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Лесевичі.

Володимир Вікторович Лесевич (рос. дореф. Лесевичъ Владиміръ Викторовичъ, *15 (27) січня 1837(18370127) р., село Денисівка, тепер Оржицького району Полтавської області, †13 (26) листопада 1905 р., м. Київ) — видатний[3] український філософ[1] і російський філософ, літературознавець[1] (історик літератури[4]), фольклорист[1], етнограф, педагог та громадський діяч[1]. Дійсний член Наукового товариства імені Тараса Шевченка[1]. У сучасників мав репутацію ерудита в соціології філософії[5]. Започаткував філософську систему «критичний реалізм»[6], його публікації внесли в світову філософію це поняття[6]. Перший й видатний[3][7][8] представник емпіріо-критичного варіанту позитивізму[6][9]. Засновник першої школи з викладанням наук українською мовою, друкував свої філософські твори з псевдонімом «Українець» (рос. Украинец)[10][9]. Був прихильником української незалежності[1].

Лесевич Володимир Вікторович
рос. дореф. Лесевичъ Владимиръ Викторовичъ
Володимир Лесевич
Ім'я при народженні Володимир
Народився 27 січня 1837(1837-01-27)
с. Денисівка
Помер 26 листопада 1905(1905-11-26) (68 років)
Київ, Російська імперія
Поховання Аскольдова могила
Підданство Російська імперія
Національність українець
Діяльність філософія,
фольклор,
літературознавство,
етнографія,
педагогіка
Відомий завдяки першим увів термін
«критичний реалізм»,
засновник першої[1] школи
з викладанням наук
українською мовою,
перший емпіріокритик
Alma mater Академія Генерального штабу
Знання мов російська
Членство Наукове товариство імені Шевченка
Титул дворянин
Військове звання  Штабскапітан
імператорської армії
Конфесія православ'я
Рід Лесевичі
Батько Віктор Володимирович
Лесевич[2]
У шлюбі з Лідія
Діти доня Юлія
Герб
Герб

герб «Пулкозіц»

Життєпис ред.

Походив зі старшинського козацького роду Полтавщини[1], з дворянської родини Лесевичів. Рано втративши батьків, перебував під опікою родичів[5], виховувався бабусею[11].

У 1845 р. вступив на навчання до гімназії міста Києва[12], яку закінчив в 1851 р.[11].

У 1855 р. закінчив навчання в Військово-інженерному училищі[11].

У 1856 р. — навчався в Інженерній Академії Петербургу[11], в 1861 р. закінчив навчання в Петербурзькій Академії Генерального штабу[1][11].

У 1856—1859 рр. служив офіцером у 1-му Кавказькому саперному батальйоні[11], брав участь у бойових діях на Кавказі[1] три роки[13].

Людина честі, шляхетний Лесевич В. В. відмовився брати участь у придушенні «Липневого повстання»[14] й вийшов у відставку з офіцерським званням штабс-капітана[15][16]. 1862 року, залишивши військову службу, оселився в родовому маєтку[5] в селі, де заснував школу з українською мовою навчання, яку незабаром було закрито (цей акт адміністративної сваволі набув широкого розголосу; зокрема, про це було кілька публікацій у герценівському «Колоколі», де також з'явилося кілька публікацій про дискримінаційне закриття російською владою заснованої ним вперше в Україні україномовної школи[12]. Пізніше Лесевич зустрічався з Олександром Герценом у Лондоні, подорожував у Велику Британію через Німеччину[11]).

У 1870-х рр. належав до гуртків петербурзької інтелігенції «Товариство тверезих філософів» (рос. Общество трезвых философов і «Ольхінський клуб» (рос. Ольхинский клуб), бо збиралися в домі літератора й поета Олександра Ольхіна[ru][11]. Працював викладачем українського товариства[14].

Пізніше мешкав у Петербурзі, співробітничав з часописом «рос. Отечественные записки», 1875 р. заснував у Петербурзі Літературний фонд ім. Т. Шевченка та Українське видавниче товариство, в якому мав намір надрукувати роман Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» та низку інших книжок — проте, вони були заборонені цензурою згідно з Емським актом 1876 року.

Був лише запідозрений у зв'язках з народниками[11]. І у 1879 року був репресований[1] без суду, і навіть без пред'явлення офіційного звинувачення. Сидів у Нижньогородській тюрмі з 27 травня 1879 р. до вересня того ж року[16]. Засланий до Сибіру під контроль поліції (Єнісейськ-Красноярськ), де перебував близько трьох років; пізніше місце заслання було змінено на Кавказ з 1881 р., з 1882 р. — Полтава, у 1885—1886 рр. — Твер[11]. З собою він возив чудову бібліотеку, поповнював її, передплачував російські та іноземні газети та журнали[15]. Лише в 1888 році йому було дозволено повернутися до столиці. Співпрацював з видавництвом «рос. Русское Богатство»[1].

Ще під час перебування на Сибіру в 1879—1881 рр.[13][1] познайомився з сибірським обласництвом. Ці зв'язки зміцнилися в Петербурзі, де на той час перебував Микола Ядрінцев.

Від 1883 р. постійно мешкає в Україні: м. Полтава (мешкав у садибі свого зятя — Володимира Леонтовича[11]), м. Київ[17]. Мав доньку Юлію, котра була в шлюбі зі згаданим Володимиром Леонтовичем[18].

У 1888 р. переїхав до Петербургу, де увійшов в гурток Михайла Михайловського, активно діяв в організації журналу «рос. Русское богатство», обирався членом його редакційного комітету до 1898 р.[11]. Читав лекції у Вищій російській школі суспільних наук[11]. Організував у м. Петербурзі Товариство вивчення етнографії та історії України[11].

Став активним прихильником національного самовизначення України[11]. Підтримував творчі та особисті відносини з Михайлом Драгомановим[11] й навіть матеріально підтримував його[1], товаришував з Володимиром Мальованим та іншими[11]. Матеріально підтримував видавництва галицьких радикалів Української радикальної партії[1], товаришував з Іваном Франком, Михайлом Грушевським[19].

У 1901 р. він підписується під протестом письменників проти розправи російських козаків над протестантами на Казанській площі міста Санкт-Петербург, за що його російська влада висилає на два роки зі столиці Російської імперії[11], і він виїжджає за кордон (Італія — 1902 р., Франція — 1903 р.[11])[12]. Брав участь у Міжнародному соціологічному конгресі в Парижі 1903 року[11].

Замешкав у столиці України Києві. Помер 26 листопада 1905 року. Похований у Києві на кладовищі «Аскольдова могила»[17]. Згідно заповіту його бібліотека відійшла у власність НТШ[1].

Родовід ред.

Докладніше: Лесевичі
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
16. Костянтин Лесевич
 
 
 
 
 
 
 
8. Данило Костянтинович Лесевич
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
17. Піковець Марія
 
 
 
 
 
 
 
4. Володимир Данилович Лесевич
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
18. ?
 
 
 
 
 
 
 
9. ?
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
19. ?
 
 
 
 
 
 
 
2. Віктор Володимирович Лесевич
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
20. ?
 
 
 
 
 
 
 
10. ?
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
21. ?
 
 
 
 
 
 
 
5. Лукашевич Катерина Петрівна
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
22. ?
 
 
 
 
 
 
 
11. ?
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
23. ?
 
 
 
 
 
 
 
1. Лесевич Володимир Вікторович
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
24. ?
 
 
 
 
 
 
 
12. ?
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
25. ?
 
 
 
 
 
 
 
6. ?
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
26. ?
 
 
 
 
 
 
 
13. ?
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
27. ?
 
 
 
 
 
 
 
3. ?
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
28. ?
 
 
 
 
 
 
 
14. ?
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
29. ?
 
 
 
 
 
 
 
7. ?
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
30. ?
 
 
 
 
 
 
 
15. ?
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
31. ?
 
 
 
 
 
 

Праці ред.

Докладніше: Хронологія заборон української мови
Докладніше: Українська філософія

Лесевич В. В. мав праці з історії буддизму[10], був засновником першої школи з викладанням наук українською мовою[11] в 1864 р.[1], яку за доносом було знищено російською владою в Україні[9][10]. У Росії була дискримінація відносно української мови — представники українського народу мали друкувати свої праці російською:

  • «Очерк развития идеи прогресса», в изд. «Современное Общество» 1868 г., 4 и 6; (рос.)
  • «Философия истории на научной почве», в изд. «Отечественные Записки», 1869 г., 1; (рос.)
  • «Позитивизм после Конта», там же, 4; (рос.)
  • «Общие гносеологические вопросы и их решение», там же, 1870 г., 7; (рос.)
  • «Новейшая литература позитивизма», там же, 1871 г., 5; (рос.)
  • «Характеристические черты развития философии и науки в средние века», в изд. «Знание» 1873 г., 10 и 12; (рос.)
  • «Первые провозвестники позитивизма», в «Отечественные Записки», 1873 г., 12; (рос.)
  • «Классики XIV и XV столетий», там же, 1874 г., 12; (рос.)
  • «Как иногда пишутся диссертации», там же, 1875, 1. (рос.)
  • «Опыт критического исследования основоначал позитивной философии», г. СПб, 1877 г. (рос.)
  • «Письмах о научной философии», г. СПб, 1878 г. (рос.)
  • «Революционеры и естественный ход событий», изд. «Вестник Народной воли» (Женева, № 1, под псевдонимом «Украинец»), 1883 г. (рос.)
  • «Этюды и очерки», г. СПб, 1886 г. (рос.)
  • «Всемирный язык и народные языки», журнал «Русская мысль», 1900 г., № 11—12 (рос.)
  • «Что такое научная философия? [Архівовано 22 липня 2015 у Wayback Machine.]», г. СПб, 1891 г. (рос.)
  • «Происхождение романа в Англии. Томас Нэш», «Русская мысль», апрель 1901 г. (рос.)
  • «Эмпириокритицизм, как единственно науч. точка зрения», г. СПБ, 1909 г., с. 9, 11 (рос.)
  • «Собрание сочинений Лесевича», Т. 1-3, г. Москва, 1915–1917 гг. (у зв'язку з державним переворотом комуністів в Російській імперії в 1917 році це посмертне його видання не було завершене[11]) (рос.)

Есе про буддизм:

  • «Буддийский нравственный тип», изд. «Северный Вестник», 1886 г., 5; (рос.)
  • «Новейшие движения в буддизме», изд. «Русская Мысль», 1887 г., 8; (рос.)
  • «Религиозная свобода по эдиктам царя Асоки Великого», изд. «Вопросы Философии», 1889 г., кн. 1. (рос.)
Публікації українською
  • «Оповідання Р. Ф. Чмихала», м. Львів (казки, легенди, новели, анекдоти);
  • «Етнографічний Збірник», ,т. XIV, 1904 р.;
  • «Денисівський козак Р. Ф. Чмихало, його казки і приказки», журнал «Мир божий», 1895 р., № 4;
  • «Помпеянський Ізюм, пам'ятка боротьби східних культів за перевагу в греко-римському світі»;
  • «Науковий Збірник в честь проф. М. Грушевського» тощо[1].

Погляди ред.

Філософ-позитивіст Лесевич В. еволюціонував від позитивізму Оґюста Конта-Герберта Спенсера до емпіріокритицизму[20]. Вважав за необхідне поєднання теорії пізнання з позитивізмом[21]. Він підніс на перший щабель науку («розумову діяльність»), рівень якої він визнавав критерієм суспільного прогресу; виступав за широке розповсюдження знань, за свободу слова і свободу друку, наполегливо займався освітньою діяльністю[5]. У релігії бачив обмежуюче свободу людини духовне джерело[11]. Наголошував на ідеалах без благодатної духовності (що ґрунтується на власних силах людини) та на самобутньому розвитку особи[11].

Вважав, що насильницьке знищення представників російської державної влади «має своє повне виправдання і обумовлене цілковитою необхідністю»[11]. Обґрунтовував, що настала неминучість революції в Російській імперії, що вона здійснена буде «зверху» — силами політичних партій[11]. Скептично ставився на можливість культурної просвіти селянства, як «рутинної маси»[11]. Був прибічником ідей Р. Авенаріуса, Ф. Паульсена[ru], Ґерінґа, Пельтцольда[14][21][17] тощо, тому різко критикував етичні погляди Л. Толстого («Толстовство»), бо концепція «непротивлення злу» є «оживленням» асоціального (орієнтованого не на соціальні блага) вчення буддизму, наголошуючи на соціальній адаптації індивідуума[11]. Він відстоював тезу щодо рівноправності національних мов, доводив необхідність здійснення освітньої справи кожного народу його рідною мовою[11].

Примітки ред.

  1. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф стор. 1287—1288, том 4, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Львів: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1994 р. ISBN 5-7707-5493-1
  2. ↑ Милорадович В., «Степная Лубенщина [Архівовано 15 лютого 2017 у Wayback Machine.]», глава III. (рос.)
  3. ↑ а б Шкуринов П. С., «Позитивизм в России XIX века[недоступне посилання з липня 2019]», изд. МГУ, 1980 г. — 416 с. (рос.)
  4. ↑ ПОКАЖЧИК ІМЕН [Архівовано 23 липня 2015 у Wayback Machine.], сайт «Ізборник»
  5. ↑ а б в г Лесевич Володимир[недоступне посилання з липня 2019] (біографія)
  6. ↑ а б в стор. 3512, том 9, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Львів: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 2000 р. ISBN 5-7707-4048-5
  7. ↑ Ленин В. И., Полное собрание сочинений, т. 18, с. 51 (рос.)
  8. ↑ Ленин В. И., Полное собрание сочинений, т. 14, с. 44 (рос.)
  9. ↑ а б в Колубовский Я., Краткая библиографическая справка: «Лесевич Владимир Викторович [Архівовано 7 серпня 2015 у Wayback Machine.]», сайт «РУНИВЕРС» (рос.)
  10. ↑ а б в Философский энциклопедический словарь. — г. Москва: Советская энциклопедия. Гл. редакция: Л. Ф. Ильичёв, П. Н. Федосеев, С. М. Ковалёв, В. Г. Панов. 1983 г. (рос.)
  11. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ЛЕСЕВИЧ Володимир Вікторович [Архівовано 23 липня 2015 у Wayback Machine.], Інститут історії України Національної академії наук України
  12. ↑ а б в «УКРАЇНСЬКА ІСТОРІОСОФІЯ (ХІХ-ХХ століття) АНТОЛОГІЯ У ДВОХ ЧАСТИНАХ [Архівовано 22 липня 2015 у Wayback Machine.]», Ч. 1, м. Суми, Сумський державний університет, 2011 р. — С.53
  13. ↑ а б Колубовский Я. // «Лесевич Владимир Викторович», ЭСБЕ: Лем—Лжи. т. XVIIa, с. 591—592; доп. т. II, с. 74 (рос.)
  14. ↑ а б в Українці в світі: «ЛЕСЕВИЧ Володимир Вікторович [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.]», сайт ВО «За Помісну Україну!»
  15. ↑ а б Артемьева Е. Б., Эволюция библиотечной сети Сибири и Дальнего Востока в условиях культурно-исторических и социальных трансформаций XVII—XX вв. [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.], г. Новосибирск, 2012 г. — С.240. ISBN 978-5-94560-228-1
  16. ↑ а б Лесевич В. В. [Архівовано 23 липня 2015 у Wayback Machine.]: биографическая справка (рос.)
  17. ↑ а б в Матюшко Богдан, «Особливості спрямування позитивістських ідей В. Лесевича [Архівовано 23 липня 2015 у Wayback Machine.]», Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова, 2004 р. — С.1-6
  18. ↑ Панькова Світлана, «Український археографічний щорічник [Архівовано 24 липня 2015 у Wayback Machine.]», Український археографічний збірник (Нова серія), вид. «Український письменник», НАН України, м. Київ, 2012 р. — Вип.16-17, Т.19/20, С.410(№ 10)
  19. ↑ Богдашина, О. М. (2012). В. В. Лесевич–популяризатор позитивізму. Збірник наукових праць Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди. Сер. : Історія та географія. № 45. с. 202—205.
  20. ↑ «ЛЕСЕВИЧ Владимир Викторович [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]», Большой энциклопедический словарь (Л-ЛЖЯ), сайт «Энциклопедический словарь» (рос.)
  21. ↑ а б Огородник І. В., «Історія філософської думки в Україні» / «Володимир Лесевич [Архівовано 24 липня 2015 у Wayback Machine.]», сайт «Україна: Історія великого народу»

Джерела та література ред.

  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
  • Українська літературна енциклопедія. Київ: Українська енциклопедія, 1995, с. 166-167. (укр.)
  • Завгородній Ю. Володимир Лесевич і його зацікавлення Сходом // Наукові записки. Т. 89: Філософія та релігієзнавство / Нац. ун-т «Києво-Могилянська академія». — К.: Пульсари, 2009. — С. 48-53. (укр.)
  • Матюшко Б. К. Уточнення окремих наукових положень магістерської дисертації М. Драгоманова В. Лесевичем // Перші Міжнародні драгоманівські читання: матеріали, 30 вересня — 2 жовтня 2003 р. / укл. Г. І. Волинка, В. П. Сергієнко, Л. Л. Макаренко; ред. В. П. Андрущенко. — К.: НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2003. — Вип. 1. — С. 135—140. (укр.)
  • Панькова Світлана, «Український археографічний щорічник», Український археографічний збірник (Нова серія), вид. «Український письменник», НАН України, м. Київ, 2012 р. — Вип.16-17, Т.19/20, С.410(№ 10) (укр.)
  • Лесевич, Владимир Викторович // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.) (рос.)
  • Ганейзер Е. В. В. Лесевич в письмах и воспоминаниях // Голос минувшего. — 1914. — № 8. (рос.)
  • Шкуринов П. С., «Позитивизм в России XIX века[недоступне посилання з липня 2019]», изд. МГУ, 1980 г. — 416 с. (рос.)
  • Кареев Н. Памяти В. В. Лесевича // Современность. — 1906. — № 1. (рос.)
  • Шкуринов П. С. Позитивизм в России XIX века. — М.: Изд-во Московского ун-та, 1980. — 416 с. (рос.)
  • Лесевич В. В. Собрание сочинений. — М.: Книгоиздательство писателей, 1915. — Т. 1. — 647 с. (рос.)
  • Лесевич В. В. Собрание сочинений. — М.: Книгоиздательство писателей, 1915. — Т. 2. (рос.)
  • Лесевич В. В. Собрание сочинений. — М.: Книгоиздательство писателей, 1915. — Т. 3. — 712 с. (рос.)
  • Русский позитивизм / В. В. Лесевич, П. С. Юшкевич, А. А. Богданов; сост., автор предисл. С. С. Гусев. — СПб., 1995. — 362 с. (рос.)
  • Русский биографический словарь (Половцова). (рос.)
  • Словарь «Деятели революционного движения в России», 1932 г. (рос.)
  • Артемьева Е. Б., Эволюция библиотечной сети Сибири и Дальнего Востока в условиях культурно-исторических и социальных трансформаций XVII—XX вв. [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.], г. Новосибирск, 2012 г. — 424 с. ISBN 978-5-94560-228-1 (рос.)
  • Философская Энциклопедия. В 5-х т. — г. Москва: Советская энциклопедия. Под редакцией Ф. В. Константинова. 1960—1970 (рос.)
  • Философский энциклопедический словарь. — М.: Советская энциклопедия. Гл. редакция: Л. Ф. Ильичёв, П. Н. Федосеев, С. М. Ковалёв, В. Г. Панов. 1983. (рос.)

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Лесевич_Володимир_Вікторович&oldid=41465990