Радикалізм (англ. radicalism, від лат. radix — «коріння») — духовна настанова та спосіб мислення, наслідком якого є рішуча дія, що послідовно і прямолінійно прямує до наміченої мети, відкидаючи будь-який компроміс. Радикалізм проявляється в різних сферах: політиці, філософії, етиці, релігії, тощо, як напрям, який повністю не погоджується з панівними поглядами.

У політиці радикалізм це кожний напрям, який прагне ґрунтовних змін тих чи інших державних або суспільних відносин, як правило, вважаючи крайні засоби за головні, а рішучі зміни — за кінцеві. Є радикалізм комуністичний (крайньо «ліві» течії та рухи) і націоналістичний (крайньо «праві»). Значення слова «радикалізм» впродовж історії змінювалося.

Історія ред.

Поняття «радикалізм» виникло в Британії під впливом Великої французької революції. Ватажок британських вігів Чарльз Фокс першим вжив слово «радикали» для позначення прихильників рішучого розриву з минулим і «докорінних» змін в європейських державах за прикладом Франції[1].

У 19 ст. радикалізм ідентифікували з демократичним крилом лібералізму, що, на відміну від поміркованого, виступав за скасування майнового цензу та поширення виборчого права, відокремлення церкви від держави, соціальні реформи. В більшості країн Європи виникли радикальні партії. Найвідомішою з-поміж них була французька радикальна партія (Жорж Клемансо), що поєднувала республіканство, лаїцизм, націоналізм і соціал-реформізм.

Пізніше, радикалізм отожнювали з анархізмом, соціалізмом, суфражизмом, більшовизмом та нацизмом.

Виділяють різні типи радикалізму.

Політичний радикалізм ред.

Практична та ідеологічна політична орієнтація, метою якої є принципова зміна суспільства і політичної структури засобами рішучих, кардинальних дій. Радикалізм протилежний консерватизму, поміркованості, традиціоналізму: «Радикалізм як соціально-політичний феномен є специфічним типом мислення та комплексом рішучих безкомпромісних дій, орієнтованих на оновлення суспільних відносин шляхом революційної трансформації базових засад суспільства»[2].

Теорія і практика, що полягає у відстоюванні і застосуванні рішучих дій, націлених на здійснення докорінних соціальних перетворень. Політичний радикалізм як соціо-культурний феномен полягає у ціннісних організаціях на опозиційність до існуючих структур, на зміну і тотальний, швидкий темп змін, примат силових методів у досягненні політичної мети. Він виник у Англії в кінці 18 сторіччя. В епоху промисловості 19-20 ст. став ідеологією і практикою соціал-демократичних і соціалістичних партій.

Релігійний радикалізм ред.

Церковний радикалізм ред.

Філософський радикалізм ред.

Радикалізм в Україні ред.

Українська радикальна партія (УРП) ред.

В Україні політичний радикалізм зустрічаємо у 1890-их pp. при створенні М. Драгомановим, І. Франком і М. Павликом Української Радикальної Партії (УРП) у Галичині. Її вимогами були: переустрій Австрії на федеральній основі, децентралізація влади, поділ Галичини на дві окремі частини — укр. і поль., введення проґресивного податку, розподіл ґрунтів великої власності поміж мало- і безземельним селянством тощо.

У 1926, після приєднання до партії волинської групи есерів, партія змінила назву на Українську соціалістично-радикальну партію (УСРП), а в квітні 1931 вступила до II Соціалістичного Інтернаціоналу.

Українська Демократично-Радикальна Партія (УДРП) ред.

На Наддніпрянщині, за ініціативою Бориса Грінченка, постала у 1904 Українська Радикальна Партія, що виділилася з Української Демократичної Партії. У 1905 обидві групи знов об'єдналися в Українську Демократично-Радикальною Партію (УДРП). У програмі вона мала домагання національно-територіальної автономії для України в рамках Росії та націоналізації землі. Не зважаючи на цю назву, радикали-демократи були насамперед партією поміркованої, ліберальної інтелігенції і спілкувалися з російською Партією Народної Свободи («кадети»). Під тиском реакції в Російській Імперії, УДРП самоліквідувалася у 1907 і замість неї утворилося Товариство Українських Поступовців (ТУП).

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. Мустафін О. Справжня історія пізнього нового часу. Х., 2017, с.21
  2. Васильчук, Є. О. Радикальні та екстремістські рухи в Україні: Субкультурний контекст // Стратегічні пріоритети. — № 2 (27). — 2013. — С. 27.

Література ред.

Посилання ред.