Вікіпедія

Засади кримінального провадження

(Перенаправлено з Кримінальне провадження)

Засади права - інтегративні основоположні морально-правові  фундаментальні ідеї, які в силу свого змісту і цінності є фундаментом правничої стратегії, визначають доктринальну цінність правової системи, гармонізують всю систему правових норм,  виступають першоджерелом окремих інститутів і норм права (є генетичною підвалиною, хромосомним набором системи права), надають глибокої єдності і системності регулятивним механізмам права, дають юридичну базу для тлумачення права в умовах конкуренції законодавчих норм, сприяють правильному пізнанню та застосуванню норм права, вносять упорядкованість у розв'язанні питань, відносно яких є прогалини в праві, служать основою й вихідним положенням для подальшого розвитку правничої доктрини, юридичної визначеності окремих інститутів права. [1]

Основні засади кимінально-процесуального права закріплені в Конституції України, де визначаються , зокрема такі важливі основоположні положення як : верховенство права (ст. 8), рівність перед законом ( ст.24), повага до гідності ( ст. 28), свобода та особиста недоторканність (ст. 29), недоторканність житла (ст. 30), презумпція невинуватості обвинувачуваного (ст 62), законність, змагалність сторін, тощо (ст. 129 Конституції України. Норми Конституції України, як норми найвищої юридичної сили, визначають ситему та вектор розвитку і засад кримінально-процесуального права.

Принципи права «слугують тими маяками, які не дозволяють суддям наскочити на «рифи можновладців», не дають їм «збочити зі шляху». Кожний з таких принципів є широким дороговказом…»[2] Принципи права – «це найбільш загальні і стабільні вимоги, які сприяють утвердженню та захисту суспільних цінностей, визначають характер права та напрями його подальшого розвитку. [3] Виражені в праві принципи стають принципами правосвідомості, внутрішнім регулятором поведінки людей.[4] "Недоліки та хиби правосуддя, – зауважує М. Й. Коржанський, – особливо у сфері боротьби з злочинністю, і найбільш значні та шкідливі наслідки їх, виявляються саме там і тоді, де й коли порушуються принципи".[5]

Система засад кримінально-процесуального права. ред.

До загальних засад кримінального провадження, відповідно до ст. 7 КПК України відносяться:

  1. верховенство права;
  2. законність;
  3. рівність перед законом і судом;
  4. повага до людської гідності;
  5. забезпечення права на свободу та особисту недоторканність;
  6. недоторканність житла чи іншого володіння особи;
  7. таємниця спілкування;
  8. невтручання у приватне життя;
  9. недоторканність права власності;
  10. презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини;
  11. свобода від самовикриття та право не свідчити проти близьких родичів та членів сім'ї;
  12. заборона двічі притягувати до кримінальної відповідальності за одне і те саме правопорушення;
  13. забезпечення права на захист;
  14. доступ до правосуддя та обов'язковість судових рішень;
  15. змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;
  16. безпосередність дослідження показань, речей і документів;
  17. забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності;
  18. публічність;
  19. диспозитивність;
  20. гласність і відкритість судового провадження та його повне фіксування технічними засобами;
  21. розумність строків;
  22. мова, якою здійснюється кримінальне провадження.

Разм з тим, згідно зі ст. 129 Конституції України основними  засадами судочинства (окрім вищеназваних)  також є:  "підтримання публічного обвинувачення в суді прокурором";   "забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом"; "обов’язковість рішень суду". Дана норма Конституції України прописує, що "законом можуть бути визначені також інші  засади  судочинства».

Окрім указаних в ст. 7 КПК України, суто до принципів кримінального процесу слід відносити: презумпцію добропорядності людини; здійснення правосуддя тільки судом; незалежність суддів; незалежність і процесуальну самостійність слідчого; забезпечення безпеки учасників кримінального процесу; пропорційність (допустимість застосування примусових і запобіжних заходів лише в разі крайньої необхідності); правова визначеність;  заборона державного свавілля;  недискримінація і рівність перед законом; ефективний доступ до правосуддя; політична і релігійна нейтральність; заборона зловживання правами; допустимість розгляду справи тільки в рамках пред’явленого обвинувачення; свободу оскарження процесуальних дій і рішень; документованість процесу; справедливість; реабілітацію незаконно обвинувачених та осіб, відносно яких мало місце порушення їх прав.[6] Зважаючи на те, що в новій редакції ст. 129 Конституції України, де раніше було вперше в Україні закріплено положення, назване принципом диспозитивності, відтепер такого не передбачено, вважається недоречним існування диспозитивності як засади кримінального провадження і в КПК України.  [7]

Таким чиному кримінальному провадженні діють засади:

а) загально правові: верховенство права; забезпечення захисту прав і свобод людини; презумпція добропорядності людини; повага та захист честі й гідності людини; правова визначеність;  заборона державного свавілля; недискримінація і рівність перед законом; заборона зловживання правами; законність, справедливість; недопустимість звуження існуючих прав і свобод людини;

а) міжгалузеві: гарантованість доступу до правосуддя та забезпечення права на судовий захист; здійснення правосуддя тільки судом; гласність судового розгляду справи; незалежність суду й підкорення його тільки законові; змагальність; таємниця наради суддів; безпосередність та усність судового процесу; свобода оскарження процесуальних дій і рішень, пропорційність; забезпечення можливості касаційного та апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції; розумність строків;  обов’язковість рішень суду;

в) галузеві, кримінально-процесуальні принципи: презумпція невинуватості обвинувачуваного; всебічне, повне і об’єктивне дослідження обставин справи (встановлення об’єктивної істини); допустимість притягнення до кримінальної відповідальності лише за умови доведеності вини; забезпечення ознайомлення особи, що притягується до відповідальності, з обвинуваченням і допустимість судового розгляду справи тільки в рамках пред’явленого обвинувачення; недоторканність  житла; недоторканність права власності; невтручання у приватне життя людини; забезпечення таємниці спілкування (листування, телефонних та інших переговорів, телеграфної й поштової кореспонденції); забезпечення права на свободу та особисту недоторканність; забезпечення обвинувачуваному права на захист; недопустимість примушування до свідчень проти самого себе, членів своєї сім’ї і своїх близьких родичів (свобода самовикриття та викриття близьких); забезпечення безпеки учасників кримінального процесу; незалежність і процесуальна самостійність слідчого ; прокурорський нагляд за забезпеченням законності на досудових стадіях та підтримання обвинувачення в суді прокурором; публічність; заборона двічі притягувати до кримінальної відповідальності за одне і те саме правопорушення; реабілітація невинуватих; документованість процесуальних дій і рішень.[8]

Джерелом і основою принципів законності та «заборони державного свавілля»  є положення ст. 19 Конституції України, згідно якої «Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».

Стаття 3 Конституції України визначає: «Людина,  її  життя і здоров’я,  честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю».

Відповідно до ст. 12 Кримінального процесуального кодексу України під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у здійсненні права на вільне пересування в інший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення інакше як на підставах та в порядку, передбачених законом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого судового рішення про тримання під вартою. Кожен, хто понад строк, передбачений цим Кодексом, тримається під вартою або позбавлений свободи в інший спосіб, має бути негайно звільнений.

Згідно ст. 15 Кримінального процесуального кодексу України під час кримінального провадження кожному гарантується невтручання у приватне (особисте і сімейне) життя. Ніхто не може збирати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію про приватне життя особи без її згоди, крім випадків, передбачених законом. Інформація про приватне життя особи, отримана в порядку, передбаченому КПК України, не може бути використана інакше, як для виконання завдань кримінального провадження.

Згідно зі ст. 30 Конституції України кожному громадянину гарантується недоторканність житла. Не допускається проникнення в житло чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

Відповідно до ст. 14 Кримінального процесуального кодексу України під час кримінального провадження кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, інших форм спілкування. Втручання у таємницю спілкування можливе лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених цим Кодексом, з метою виявлення та запобігання тяжкому чи особливо тяжкому злочину, встановлення його обставин, особи, яка вчинила злочин, якщо в інший спосіб неможливо досягти цієї мети.

Відповідно до ст. 20 Кримінального процесуального кодексу України аїни підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, який полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені законом. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов’язані роз’яснити підозрюваному, обвинуваченому його права та забезпечити право на кваліфіковану правничу допомогу з боку обраного ним або призначеного захисника.

У чинному законодавстві принцип презумпції невинуватості обвинуваченого закріплений у ст. 62 Конституції України, а його окремі положення знайшли відображення  у ст. 7 та 17 КПК України.

Стаття 9 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права закріплює такий фундаментальний правовий концепт: «Кожен, хто був жертвою незаконного арешту чи тримання під вартою, має право на компенсацію, якій надано позовної сили». Пункт 6 ст. 14 цього акту приписує: «Коли будь-яку особу остаточним рішенням було засуджено  за кримінальний злочин і коли винесений їй вирок був потім скасований або їй було даровано помилування на тій підставі, що якась нова чи нововиявлена обставина  незаперечно  доводить наявність судової помилки, то ця особа, котра зазнала покарання в результаті такого засудження, одержує компенсацію згідно з законом, коли не буде доведено,  що зазначена невідома обставина не була свого часу виявлена виключно або частково з її вини».

У своїй сукупності принципи кримінального процесу утворюють злагоджену систему єдиних за своєю спрямованістю на забезпечення правосуддя і несуперечливих один з одним основоположних начал визначального характеру, в якій кожен із принципів має свою самостійну теоретично-правову сутність і процесуально-генетичну цінність, виступаючи першоджерелом окремих правових інститутів, органічно поєднаний з іншими засадами, а всі вони разом узяті визначають особливість процесуальної форми і становлять основу процесуальних гарантій істини, захисту прав і свобод людини та забезпечення справедливості.[9]

Засада верховенства права в кримінальному провадженні ред.

Ідея верховенства права, забезпечення прав і свобод людини була актуальною на будь-яких етапах розвитку держави. Ще в Конституції Пилипа Орлика 1710 року містились статті щодо захисту недоторканності вільностей, відновлення «всіх природних прав та рівності.[10]

У Загальній декларації прав людини встановлено, що  « при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві» (ст. 29)

Ю. С. Шемшученко підкреслює, що принцип верховенства права – це принцип, головним чином, природного права як сукупності ідеальних, духовних і найвищою мірою справедливих понять про право. Принцип верховенства закону має самостійне й істотне значення для побудови правової держави. Відхід від цього принципу призводить до того, що в реальному житті посадові особи нерідко віддають перевагу відомчим інструкціям, а не закону. Під цим же кутом зору продовжує штучно знецінюватись принцип законності. Його знову дехто намагається підмінити принципом політичної чи іншої доцільності. [11]

Верховенство права – система правового і суспільного устрою, де природні права і свободи людини знайшли законодавче закріплення, визнані найвищою цінністю суспільства, а їх забезпечення стає пріоритетом держави, де сама влада перебуває під контролем закону, обмежується правом, а саме право створює таку систему правовідносин, за якої максимально усуваються можливості свавілля чиновників.[12]

Європейська Комісія за демократію через право (Венеціанська Комісія) у доповіді про верховенство права вказала на такі його необхідні елементи: законність та  прозорість ухвалення законів,  правову визначеність,  заборону державного свавілля, ефективний доступ до правосуддя, дотримання прав людини, недискримінацію і рівність перед законом.

Принцип недискримінації Україні більш детально розкриваються в окремому законодавчому акті – Законі України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».

Разом з тим, у Рішенні від 25 січня 2012 р. № 3-рп/2012 (справа № 1-11/2012) Конституційного Суду України зазначено, що одним із елементів верховенства права є також  принцип пропорційності.

Принцип пропорційності – закріплений у міжнародних нормативних актах, рішеннях Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини, принцип права, згідно концептуального змісту якого мета юридичних дій має бути суспільно вагомою, а засіб її досягнення найменш обтяжливим у конкретних умовах.[13]

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 29 червня 2010 р. у справі № 1-25/2010 за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини визначив: «Одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями». Тобто обмеження будь-якого права має базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Складовою верховенства права можна вважати також принцип презумпції добропорядності людини.

Презумпція добропорядності  – доктринальний принцип взаємовідносин людини і держави та суспільства в правовій державі, який полягає в тому, що кожна людина має честь і гідність, вважається добропорядною, доки інше не визначено в законної сили судовому рішенні; дії кожного є добропорядними, доки інше не доведено в передбаченому законом порядку; поширювана про людину інформація, що її порочить, вважається недостовірною, якщо інше не встановлено в передбаченому законом порядку; доказування достовірності такої інформації покладається на того, хто її поширив; поширювач інформації відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану людині, якщо не доведе достовірність поширюваної інформації.[14]

Посилання ред.

  1. ↑ Тертишник В. М. Кримінально-процесуальне право України: Підручник. 10-те вид., доповн. і перероб. Київ: Алерта, 2023. С. 32. ISBN 978-617-566-771-2
  2. ↑ Буткевич В. Г.  Еволюція критеріїв реформування Європейського суду з прав людини ( здобутки і втрати) Правове забезпечення ефективного використання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини: зб. наук. статей міжнар. наук.- практ. конф. 15 вересня 2012 р. Одеса, 2012. С. 23–73.
  3. ↑ Погребняк С. Принципи права: доктринальні питання. Право України. 2013. № 9. С. 217.
  4. ↑ Колодій А. М.  Принципи права України. К., 1998. С. 18
  5. ↑ Коржанський М. Й. Нариси кримінального права. К., 1999. С. 66.
  6. ↑ Тертишник В. М. Кримінально-процесуальне право України: Підручник. 10-те вид., доповн. і перероб. Київ: Алерта, 2023. С. 35. ISBN 978-617-566-771-2
  7. ↑ Тертишник В. М. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. Вид. 21-ше, доповн. і перероб. Київ: Алерта, 2024. С. 57. ISBN 978-617-566-823-8
  8. ↑ Тертишник В. М. Кримінально-процесуальне право України: Підручник. 10-те вид., доповн. і перероб. Київ: Алерта, 2023. С. 45-36. ISBN 978-617-566-771-2
  9. ↑ Тертишник В. М. Кримінальний процес України. Загальна частина: підручник. Академічне видання. К.: Алерта, 2014. С. 109. ISBN 978-617-566-273-1
  10. ↑ Перша конституція України гетьмана Пилипа Орлика. 1710 рік. К.: Веселка, 1994.
  11. ↑ Шемшученко Ю. С. Вибране. Теоретичні проблеми формування правової держави. К.: Видавництво «Юридична думка», 2005.  С.76.
  12. ↑ Тертишник В. М. Кримінальний процес України. Загальна частина: підручник. Академічне видання. К.: Алерта, 2014. С. 112. ISBN 978-617-566-273-1
  13. ↑ Тертишник В. Конституція України. Науково-практичний коментар. Вид. 2-ге, доповн. і перероб. Київ: Алерта, 2023.  С. 47 ISBN 978-617-566-780-4
  14. ↑ Тертишник В. Конституція України. Науково-практичний коментар. Вид. 2-ге, доповн. і перероб. Київ: Алерта, 2023.  С. 46. ISBN 978-617-566-780-4

Див. також ред.

Нормативні акти ред.

Література ред.

Тертишник В. В. Конституція України. Науково-практичний коментар. Вид. 3-тє, доповн. і перероб. Київ: Алерта, 2024.  464 с. ISBN 978-617-566-780-4

Головатий С. Верховенство права: у 3 кн. К.: Видавництво «Фенікс», 2006.

Кучинська О.П., Циганюк Ю.В. Кримінальний процес України. Навчальний посібник. Київ: Юрінком Iнтер, 2021. 448 с.

Коваль А. А. Забезпечення прав людини при провадженні негласних слідчих (розшукових) дій: монографія. Миколаїв: Вид-во ЧНУ ім. Петра Могили, 2019. 264 с.

Кучинська О. П., Фулей Т. І., Бараннік Р. В. Принципи кримінального провадження у світлі практики Європейського суду з прав людини: монографія. Ніжин : Аспект-Поліграф, 2013. 227 с.

Михайленко В. В. Реалізація засади верховенства права у кримінальному провадженні: монографія. Київ: Вид. «Паливода А.В.». 2019. 256 с.

Удовенко Ж.В. Процесуальні гарантії забезпечення права на невтручання в особисте і сімейне життя у кримінальному провадженні України: монографія. Київ: ЦУЛ, 2021. 523 с.

Євтошук Ю. Принцип пропорційності та його вимоги у сфері законотворчості. Віче.  2012. №22. С. 22 – 24.

Капля О. М. Верховенство права в системі засад (принципів) кримінального провадження. Європейські перспективи. 2018. № 3. С. 55–61.

Корнієнко М. В., Тертишник В. М. Принципи права в розв’язанні юридичних колізій. Верховенство права. 2017. №2. С. 10-16.

Тертишник В. М Презумпція добропорядності та правомірності дій людини в системі засад правової держави. Науково-інформаційний вісник Івано-Франківського університету імені Короля Данила Галицького. 2023. Вип.15 (27). Том1. URL:  https://visnyk.iful.edu.ua/випуск-15-27-том-1/тертишник-в-м-презумпція-добропорядн/

Тертишник В. М. Презумпція невинуватості: інтегральна правнича засада та її застосування при виконанні функції захисту. Правова позиція. 2018. № 2 (11). С. 146-153.

Тертишник В. М. Інтегративна модель принципу недоторканності приватного життя та її реалізація в кримінальному судочинстві. Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. 2019. №4. С. 145-153.

Чумак К. Презумпція невинуватості у національному законодавстві і практиці Європейського суду з прав людини. Науковий часопис Національної академії прокуратури України. 2017. № 2. С. 177–183.

Шумило М. Є., Рудей В. С.  Реалізація конституційного принципу таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної ті іншої кореспонденції у досудових стадіях кримінального процесу України: монографія. Х.: СПДФО Бровін О. В., 2012. 208 с.

Щербанюк О. В. Самостійність і незалежність судової влади як умова конституційно-правового прогресу. Альманах права. Право і прогрес: складові забезпечення в сучасних умовах. К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2016. Випуск 7.  С. 79-82.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Засади_кримінального_провадження&oldid=42396375